Місцеві органи державного управління українськими землями поділялися на адміністративну, військову та судову. Вони знаходилися у руках місцевого панства і шляхти і майже не залежали від центральної влади, маючи широкі повноваження. В Україні зберігалася значна розбіжність в організації місцевої влади. Окремі воєводства, повіти, міста отримували привілеї (особливі права) в галузі місцевого управління. Для Волинського, Брацлавського, Київського воєводств було залишено Литовський статут і українську мову у діловодстві.

Своєрідною адміністративно-територіальною, господарською одиницею було коронне староство, яке жалувалося королем за службу. У південній Київщині та на Поділлі існували вісім коронних староств з широкою адміністративною і судовою компетенцією.

Міста були самостійними територіальними одиницями і поділялися на королівські, приватновласницькі, вільні - магдебурзького права та церковні. Державну адміністрацію у містах представляли воєводи, старости, війти, міщанство обирало радників-помічників війта.

Низовою ланкою адміністрації були волосні і сільські органи. Волостю керував королівський волосний староста. На селі питання вирішували власник або управитель та сільський схід, що обирав сільського старосту.

Основними органами судово-адміністративної влади на українських землях були гродські та земські суди, що очолювалися старостами, яких призначав король і тому їх ще називали старостинський державний королівський суд. Староста призначав інших чинів суду: підстаросту, суддю, писаря. До його компетенції належав розгляд кримінальних справ. Майже у кожному повіті функціонували земські суди. До їхнього складу входили суддя та судові урядовці (підсудок, писар та ін.), яких обирали з числа шляхти на місцевих шляхетських сеймиках. До компетенції цих судів належав розгляд цивільних справ шляхти - майнові та фінансові справи. Сесії судів відбувалися декілька разів на рік в різних містах. Вищою апеляційною інстанцією був Коронний трибунал. У Люблінському трибуналі спочатку розглядали справи судів Руського та Белзького воєводства, а з 1589 р. - Волинського, Брацлавського та Київського.

З'являються нові міста на Наддніпрянщині, Поділлі: Гайсин, Кременчук, Миргород, Фастів, Умань та ін. За королівськими грамотами статусу містечок набували деякі села. Міста належали державі, феодалам, церкві. Так, з 206 міст Київського воєводства 46 були королівськими, 150 - приватновласницькими, 10 - церковними. Населення Львова, Києва, Кам'янця нараховувало від 10 до 18 тис. мешканців.

Важливу роль у розвитку міст відігравало Магдебурзьке право. Його суть полягала у звільненні міста від управління й суду з боку державних урядовців і феодалів та у даруванні йому права місцевого самоврядування. Першим містом України, якому у 1339 р. було надано Магдебурзьке право, стало місто Санок. У 1356 р. це право отримав Львів, у 1374 р. - Кременець, у 1494-1529 pp. - Київ та інші міста. Відповідно до отриманого статусу самоврядування у містах здійснювали обрані общиною дві колегії. Одна з них - Рада радників (консулів) на чолі з бургомістром. До її компетенції належали адміністративне управління та цивільне судочинство. Друга - Лава, яка складалася з обраних міською громадою лавників на чолі з війтом, розглядала справи кримінального характеру. В окремих містах обиралася колегія присяжних. Виконавчими органами були писар та шафарі. В актив Магдебурзького права зараховують: захист міського населення від сваволі королівських намісників та магнатів, створення умов для розвитку ремісництва й торгівлі, правову підтримку в звільненні міст від повинностей та податків на користь феодалів, створення соціальної бази для зміцнення центральної влади, запровадження чітких правових норм, встановлення виборчої системи органів міського самоврядування та судочинства й визначення їхніх функцій, регламентація діяльності купецьких об'єднань та цехів, сприяння у формуванні в Україні громадянського суспільства. Міщанство перетворювалося на окремий замкнений стан, що мав привілеї порівняно із селянством. Запровадження Магдебурзького права створювало юридичне підґрунтя для незалежного розвитку міст. Міське самоврядування формувало такі риси, як незалежність поглядів, відповідальність, самостійність, спонукало генерацію нових політичних, економічних та культурних ідей.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Конституція України.

2. Закон України „Про Кабінет Міністрів України" від 21.12.06 № 501-V.

3. Указ Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15.12.99 № 1572/99.

4. Закон України „Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99 № 586-XIV.

5. Закон України „Про столицю України - місто-герой Київ" від 15.01.99 № 401-XIV.

6. Історія державності України: Експериментальний підручник / За заг. Ред.. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. - Х.: ТОВ „Одіссей", 2004. - 608 с.