Маріупольський державний університет

Реферат

Теорії походження держави

Іванов Сергій Вячеславович

м. Маріуполь - 2018 рік

Зміст

Вступ

Теологічна теорія

Патріархальна теорія

Договірна теорія

Органічна теорія

Теорія насильства

Класово-матеріалістична (марксистська) теорія

Олігархічна теорія

Висновок

Список літератури

Вступ

Розмаїття теорій, які пояснюють причини виникнення держави, спричинено складністю процесу виникнення держави, розбіжностями у світоглядних позиціях, впливом відповідної історичної епохи, різним обсягом доступної інформації з цього питання.

Розглянемо основні теорії походження держави.

Теологічна теорія

Теорія, що ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви -- над державою.

За теорією, держава - це результат «божественного промислу»; вона вічна, як і сам Бог; государ наділяється Церквою правом керувати людьми і покликаний виконувати волю Божу на землі; люди повинні беззаперечно підкорятися волі государя.

Дана теорія була покликана виправдати необмежену владу правителя та розглядалася як теорія захисту інтересів церкви. ЇЇ ще іноді йменують «божественною», через джерело влади, яке створило державу.

Прихильниками цієї теорії були Аврелій Августин, Фома Аквінський. З числа українських діячів підтримували і розвивали цю теорію Петро Могила, Стефан Яворський, Феофан Прокопович.

Відверту критику щодо даної теорії висловив Поль Анрі Гольбах, який визначав, що державу створив не Бог, а народ, і головним призначенням держави є захищення населення від свавільного втручання з боку церкви.

Історія становлення

Бога проголошували першопричиною виникнення держави ще з давніх часів. Божественне походження царської влади стверджувалося уже в 18 ст. до н.е. в законах вавилонського царя Хаммурапі. У його законах записано: «Бог Мардух створив чорноголових і поставив мене, Хаммурапі, правити чорноголовими».

В Давньому Китаї імператора називали сином Неба, який править Піднебесною. Так, за древньокитайським міфом про походження і характер земної влади, саме персона правителя Піднебесної має єдиний зв'язок із вищими сферами. Вся влада символізує особу правителя у вигляді внутрішньої сили, а інші посадові особи і державний апарат у цілому є лише проводирями вищої влади.

У Давньому Єгипті культ фараона став культом героя, засновника громади, володаря Всесвіту. Правитель є виконавцем Божих заповідей, Божої правди на землі. Тому Бог вручає правителеві скіпетр і закони. Тобто, згідно з міфами єгиптян, а потім і греків, Боги виступають як першопочаткові безпосередні правителі і законодавці заснованих ними суспільств і держав.

Закони, правосуддя, справедливість по-єгипетськи уособлює богиня МААТ (МА-АТ). Судді носили її зображення і вважали себе її жерцями. Божественний характер земної влади фараонів, жерців і урядовців, а також офіційно схвалених правил поведінки -- основних джерел тодішнього права (звичаїв, законів, рішень суддів) -- означав, що всі вони відповідають або повинні відповідати МААТ -- природно-божественному порядку справедливості. Подібне розуміння знаходить своє вираження в Ріґведі (священних гімнах індоаріїв), дао (давньокитайській міфології), дикі (у древніх греків). У кожному з цих джерел йдеться про правду-справедливість, яка в подальших природно-правових концепціях праворозуміння визначається як природне право.

За версією древніх євреїв, єдиний, істинний Бог є покровителем усього єврейського народу, його царем (верховним законодавцем, правителем і суддею). Закони єврейського народу отримані від Бога (законодавство Мойсея).

Православний богослов Іоанн Златоуст відзначав, що існування влади - все це справа Божої премудрості і тому треба "підносити велику подяку Богові і за те, що є царі, і за те, що є судії"[4]. Він особливо наполягає на необхідності покори будь-якій владі як виконанні обов'язку по відношенню до Бога. Його не бентежить той факт, що у влади бувають порочні люди і користуються нею не так, як повинні, оскільки, він вважає, що це залежить від зіпсованості людей. Спадкування влади, на його думку, також звершується "за подобою Христа", охочого зробити неминущим благочестиве царство. Оскільки царська влада є подібність влади Бога, то сама особистість монарха як людини набуває особливого значення: істинний цар все підпорядковує законам Божим і, зберігаючи розум вільним, не дозволяє стверджувати у себе в душі гнів, владолюбство і задоволення, бо якщо він не може управляти сам собою, то як він зможе керувати іншими? Цар, відповідаючи перед Богом за ввірене його піклуванню царство, несе три обов'язки: карати ворогів Божих, що творять зло, поширювати вчення Боже у своєму царстві, створювати умови для благочестивого життя людей.

Християнський теолог Августин Блаженний (Аврелій) бачив цей процес як "боротьбу двох градів" (міст). Як "град земний" і "град божий" у нього виступає два протилежні види людських спільнот. "Град земний", в розумінні мислителя, - це світська держава, як стара римська, так і молода "варварська". "Град божий" - це духовна спільність "божих обранців", праведників, розселених по світу між неправедниками.

В основі виникнення держави особливий погляд звертає на природу людини. Він каже, що людина - істота гріховна, і реальна держава існує як покарання за первородний гріх.

Папа Геласій I наприкінці V ст. виклав концепцію, з якої взяла початок теорія «двох мечів». Основні положення теорії спирались на довільне тлумачення цитат із Євангелій - імператор одержує свій меч від церкви, а відтак зобов'язаний служити їй своїм мечем. В питаннях віри він повинен залишати право останнього слова за церквою і мусить радше вчитися, аніж навчати. Захищаючи право церкви на провід у суспільстві, отці церкви створили засади теократичних теорій, які почали домінувати з розвитком феодалізму (XI - поч. XVI ст.).

Католицький богослов Фома Аквінський писав, що правитель в державі займає таке положення, як Бог у Всесвіті, як душа в тілі. Керуюча державою воля володаря є разом з тим єдине, що об'єднує в ньому всю свою суть: без неї держава б розпалася.

Релігійні вчення про походження держави мають поширення і понині.

Патріархальна теорія

Вчення, що розглядає державу як продукт розвитку сім'ї.

В основі концепції лежать уявлення про виникнення держави з родини, а громадської та державної влади -- з влади батька сімейства.

До найбільш відомих представників патріархальної теорії походження держави можна віднести Конфуція, Аристотеля, Філмера, Михайловського та ін. Вони обґрунтовують той факт, що люди -- істоти колективні, які прагнуть до взаємного спілкування, що приводить до виникнення сім'ї. В подальшому, розвиток і розростання сім'ї в результаті об'єднання людей і збільшення числа цих сімей призводять до утворення держави.

Представники цієї доктрини спрощують процес походження держави, по суті справи, екстраполюють поняття «сім'я» на поняття «держава», а такі категорії, як «батько», «члени сім'ї», необгрунтовано ототожнюють відповідно з категоріями «володар», «піддані».

Головною функцією сім'ї є відтворення роду і спільне життя. А держава покликана виконувати зовсім інші функції.

Договірна теорія

Система поглядів, згідно з якою держава виникає у результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів. Згідно з поглядами грецького філософа Епікура (341--270 до н. е.) держава і право з'являються тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити загальну користь -- взаємну безпеку. У 17--18 ст. розроблялися різні варіанти теорії суспільного договору. їх автори Г. Гроцій (1583-1645), Т. Гоббс (1588-1679), Дж. Мільтон (1608-1674), Дж. Лілберн (1614-1657), О. Сідней (1622-1683), Дж. Локк (1632-1704), Б. Спіноза (1632-1677), С. Пуфендорф (1632-1694), X. Томазій (1655-1728), X. Вольф (1679-1754), Ж. Ж. Руссо (1712-1778), О. М. Радищев (1749--1802) та ін. розглядали державу як форму суспільного життя, що засновується людьми добровільно, на основі взаємної згоди. Причини укладення договору пояснювалися по-різному. Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми необхідності забезпечити мир у суспільстві, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення загального блага. Хоча, на думку Т. Гоббса, людина є істотою розумною, але вона дуже егоїстична, нею керують властолюбство, жадоба багатства і бажання шкодити одна одній. У природному, стані це тягне за собою ненависть, ворожнечу, помсту і, як наслідок, «війну всіх проти всіх». Цей ненормальній стан долається за допомогою спільної влади, яка дбає про громад, порядок. Індивіди добровільно передають усі свої права і свободи державі, влада якої «настільки велика, наскільки це можна собі уявити». Так укладається сусп. договір, люди визнають політ, владу і підкоряються їй, виникають особливі узи єдності людей, відносини панування і підкорення, тобто політичний стан як такий. Отже, у Т. Гоббса договір є не просто історія передумовою держави як особливого політ, стану суспільства, а й її необхідною і пост, логічною складовою. Поняття договору має концептуальне значення у поясненні природи держави і політ, життя у цілому.

Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Але механізму, здатного забезпечити належне користування своїми природними правами, люди не мають. Причина, що змушує їх перейти до громадян, стану, полягає у ненадійності прав у природному стані, де кожний змушений самостійно обстоювати своє право і карати його порушників. Гарантувати свободу і надійне користування природними правами допомагає укладення суспільного договору. Це більше акт усвідомлення, ніж вияв крайньої необхідності.

Причиною укладення сусп. договору Ж. Ж. Руссо вважав прагнення людей захистити себе від зовнішніх обставин, таких як стихійні лиха, а також наявність приватної власності, яка породжує нерівність і роз'єднує. У результаті укладення договору колективним сувереном стає народ. Кожний, об'єднавшись з усіма, перетворюється на неподільну частину цілого. При цьому кожний, підкорюючи себе всім, не підкорює себе нікому особисто, тобто залишається таким же вільним, як і раніше. Договірна теорія і на сьогоднішній день має своїх прихильників.

походження держава влада

Органічна теорія

Ототожнює процеси виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людського організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Г. Спенсер, натхненний успіхами природознавства, розвинув цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.