Курсова робота включає: 32 стор., 11 джерел.

Об'єкт дослідження - Технології адміністративного політичного управління.

Предмет роботи - система адміністративного політичного управління.

Мета роботи полягає в проведенні аналізу літератури що пов'язана з питанням системи державного управління та державною політикою взагалі.

Методи дослідження - порівняльний, описовий, історичний.

Ключові слова: Державна політика, влада, АДМІНІСТРАЦІЯ, ПОЛІТИКА, президент, конституція, управління, бюрократія, реформування, впровадження, система

• Вступ… 3
• 1. Принципи державного управління 5
• 1.1 Основні поняття системи державного управління України 5
• 1.2 Управлінські процеси 8
• 1.3 Класифікація та функції системи державного управління 14
• 2. Адміністративне управління в політичному житті держави 17
• 2.1 Технології впровадження політики 17
• 2.2 Методи державного управління 21
• 2.3 Практика реформування сучасного державного управління в Україні 24
• Висновки 29
• Список літератури 32

Вступ

Актуальність теми роботи обумовлена тим, що державна політика та політика управління відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме вона покликана своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, установлювати причини виникнення, складнощі, суперечливість та знаходити шляхи вирішення цих проблем. У сфері державної політики приймаються відповідні державно-політичні рішення, розробляється відповідний інструментарій, створюється механізм їх реалізації. Прагматика актуальності та необхідності реформування системи державного управління як чинника суспільної життєдіяльності зумовлена ще й тим, що вона й дотепер не знайшла свого адекватного висвітлення у вітчизняній науковій літературі, не стала об'єктом наукового аналізу українських учених. Між тим не викликає сумніву той факт, що повільні темпи й труднощі реформування українського суспільства багато в чому пов'язані з відсутністю науково-аналітичного забезпечення державної політики України. Наслідком цього, зокрема, є те, що проблеми суспільства визнаються і стають предметом теоретичного дослідження й практичного вирішення вже після того, як вони загострилися. В епоху радикальних політичних трансформацій людей дедалі більше турбує той факт, що здатність органів державного управління до розробки політики знизилася до небезпечно низького рівня... Аналіз політики в нашому бурхливо змінному світі потрібний як ніколи.

Реформування суспільного життя України, становлення демократичної, соціальної, правової держави, багатопартійності та інших демократичних інститутів у процесі трансформації українського суспільства вимагають підготовки нового покоління аналітиків, консультантів, експертів, викладачів, організаторів для системи державного управління, партій і рухів, засобів масової інформації, центрів, фондів та інших структур, систематичного підвищення їхньої кваліфікації. Нині в Україні практично не вироблено кваліфікованого аналізу державної політики та механізмів політики впровадження у зв'язку з відсутністю як методик, наукової та навчально-методичної літератури, так і спеціально підготовлених фахівців. Це складне й відповідальне завдання, від вирішення якого безпосередньо будуть залежати наші успіхи в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства. Отже, цим продиктована необхідність докладного аналізу державної політики, особливо в умовах того перехідного стану, в якому зараз перебуває Україна, а також потреба дослідження історичного й міжнародного досвіду її розробки та впровадження, вивчення відповідних науково-теоретичних надбань, що насамперед сприятиме з'ясуванню особливостей складної динаміки державної стратегії й тактики, допоможе зрозуміти основні закономірності й механізми її впровадження в Україні.

Державна політика -- це набір цінностей, цілей та знарядь, пов'язаних з визначенням суспільних проблем

Державна політика -- це не випадкова, безсистемна поведінка учасників процесу політики, а цілеспрямована дія/бездія, що розробляється для досягнення поставленої мети.

Державне управління -- це своєрідна форма і засіб практичного втілення в життя державної політики. Політика й управління тісно взаємопов'язані, внаслідок чого політика стає управлінням, а управління становить найбільшу політику. Управлінські питання не є політичними, але при цьому політика нічого не варта без підтримки управління, тому що управління не є політикою.

Управління -- це система органів та установ, призначених здійснювати рішення політичної влади. Соціальне управління вирізняється з-поміж інших керованих систем тим, що в його рамках діють не лише стихійні механізми, а відразу дві взаємопов'язані детермінанти: і свідомий, і спонтанний способи регулювання. Відомо, що в більшості випадків у людини не виникає потреби в спеціальному науковому обґрунтуванні своїх дій, тобто апеляції до науки. Така потреба з'являється тільки тоді, коли рішення має багато варіантів і людині складно оцінити наслідки своїх дій, коли колектив, яким управляють, є досить великим, і від того, як він буде організований, значно залежить результат його діяльності. Державне управління в людському суспільстві організовує, регулює, спрямовує та контролює діяння суб'єкта державного управління, спрямоване на об'єкт державного управління.

Характеризуючи державне управління, необхідно передусім відзначити, що це -- підзаконна діяльність органів виконавчої влади спрямована на практичну організацію суспільного життя і забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов для їхнього матеріального, культурного та духовного розвитку.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих організацій є органи державного управління, наділені державно-владними повноваженнями. Систему таких органів по-іншому називають апаратом держави.

Основними принципами системи державного управління України є:

Ш принцип демократизму (державний апарат виражає і виконую волю більшості населення);

Ш принцип гуманізму (державний апарат визнає, допомагає здійснювати, охороняє і захищає основні права людини);

Ш принцип соціальної справедливості (апарат держави забезпечує згоду, консенсус між різними частинами суспільства, баланс різноманітних інтересів);

Ш принцип законності (організація і діяльність державного апарату здійснюється на підставі законів, на виконання законів і порядку передбаченому законом);

Ш принцип суверенності державної влади (апарат держави будується на принципі єдності влади як єдиного виразника і носія суверенітету народу);

Ш основні функціональні напрямки діяльності державного апарату (законодавство, законовиконання, судочинство, нагляд і контроль) чітко розподіляються між відповідно спеціалізованими системами органів - різновидами влади;

Ш у роботі державного апарату основна роль належить організаційними та виховними методами, методи примусу мають відносно другорядне, допоміжне значення;

Ш свої функції апарат виконує із залученням різноманітних громадських об'єднань, співпрацюючи з ними;

Ш принцип гласності, відкритості і врахування громадської думки;

Ш принцип національної рівності.

Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рахунками, вивчає громадську думку і враховує її і організації й здійсненні покладених на нього завдань.

Таким чином, державний апарат (обраний чи призначений) є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Первинною клітиною державного апарату є орган держави. “Орган держави це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взято окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначались сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні рамки державного апарату.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:

Ш формування їх безпосереднього державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

Ш виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

Ш наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

Ш надання державним органом повноважень державно-владного характеру.

Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.

Методологічно істотним для дослідження державної політики як управлінського процесу, а також ефективності цього процесу є з'ясування того, в якому режимі він працює. У праці А. С. Васильєва для етапу аналізу впровадження рішень у життя рекомендовано застосовувати теорію ризику та мережеве планування й управління.