А) Офіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників

Офіційне тлумачення(за сферою дії) є нормативне та казуальне (індивідуальне):

1) нормативне - офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин -- необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться.

В свою чергу воно поділяється на автентичне та легальне(делеговане).

а) автентичне - зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих;

б) легальне(делеговане)- загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

2) казуальне (індивідуальне)-(казус -- випадок) -- офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

Казуальне в свою чергу поділяється на судове та адміністративне.

а) Судове - здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах;

б) адміністративне - здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.

Б) Неофіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству.За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Воно може бути:

а) систематизоване ;

б) несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Поділяється на:

1) професійно-правове:

а) доктринальнее;

б) компетентне;

2) компетентно непроавове;

3) повсякденне(буденне).

1) Професійно-правове - цетлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів:

а) доктринальним - це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);

б) компетентно-юридичним - це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах.

2) Компетентно не правове - цетлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки -- біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення -- біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

3) Буденне тлумачення -- дається людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.

Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту

Тлумачення за обсягом:

а) адекватне;

б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) -- тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

2. Обмежувальне (звужене) -- тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене) -- тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення:

а) мовне;

б) логічне;

в) системне;

г) історико-політичне;

д) телеологічне;

е) спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) -- з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне -- з'ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне -- з'ясування залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права.

4. Історико-політичне -- з'ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове) -- виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне -- аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення на:

а) аналогією закону;

б) аналогією права.

Висновок

З'ясування і роз'яснення змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропо­нують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропо­зиція також не вдала, тому що всі способи і види тлумачення здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень спо­лучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючі або розмежовуючі союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-граматичний аналіз речення.

Вбудь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права.

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумаченняВаськовский Е.В. Руководство к толкованию и приме-нению законов для начинающих юристов.-- М. -- 1913. -- С.43-49;

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм.-- С.364-378;

Черданцев А.Ф. Толкование советского права.-- С.39-43.. До них можна віднести такі правила.

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань. Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше. Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення. Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві. Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону. Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретацій на норма.

При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела.

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.