В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. Добре це чи ні, але ці зміни (у тому числі і ціннісні) що відбуваються в Українському законодавстві, завдяки приєднанню до різних міжнародних договорів, дуже впливають на всю систему державного правотворення. А також, змінюється сприяння та відношення до права взагалі. В історичному розвитку право України ніколи не було національним, народним (воно не мало легітимізуючої функції) і зараз, законодавство України знов позбавлено можливості повернути закон до суспільства, до громадян.

Можна багато говорити про наявність загальної універсальної правової культури, про загальнолюдські цінності, але не можна забувати, що вони - плід розвитку правових культур багатьох етнічних спільнот, які спільними зусиллями створюють загальнолюдську культуру в її різних змістовних вимірах.

Європейські цінності, поспіхом нав'язані іншій культурі не тільки не сприяють об'єднанню різних культур, а, навпаки, створюють умови, що дестабілізують суспільство.

Висновки

Правове буття сучасної людини розширює віками сформовані межі національно-державних правових систем і набуває нового виміру. Окреслюються моральні, соціальні, економічні проблеми, пов'язані з евтаназією, інтернаціоналізацією усиновлення; проблеми альтернативного народження дитини; сурогатного материнства, донорства і трансплантації органів. Нові можливості трансплантології породжують гострі проблеми етичного і правового характеру. Таким чином, матриця морально-правових координат сучасної людини принципово змінюється протягом життя всього одного-двох поколінь.

Тому, питання щодо трансформації цінностей в правовій системі України набуває все більшої актуальності. По-перше, це обумовлено тим, що відсутність стійкої соборної правової свідомості негативно позначилася на політичному самовизначенні українського народу. По-друге, падіння «старого режиму» супроводжувалося найглибшою кризою світогляду людей. Донедавна діюча ідеологія перестала бути загальноприйнятою та обов'язковою. І Це призвело до кризи української правосвідомості. З марксизму-ленінізму радянське правознавство черпало уявлення про основні закономірності, цінності і принципи. Логічним тут буде те, що світоглядна основа, яка була зруйнована, повинна бути або знову аргументована і укріплена, або чимось замінена. А цього не відбулось. Тому ми і стикаємось з тим, що питання, які вважалися вирішеними безповоротно, знов стали відкритими. І на фоні загальної суспільної трансформації постає проблема цінностей у системі права України.

В контексті сучасного правотворення не останню роль відіграє питання щодо національної ідеї. Тому що ідеологія виконує функцію легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Національна ідея виступає як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому. Зараз у великій кількості наукових та популярних виданнях можна побачити спроби щодо аналізу проблеми національної ідеї. Але у реальному житті ми стикаємося з тим, що українці досить байдужі до національної ідеї як такої. А нав'язувати її якимось чином, безумовно, безглуздо.

Важливим є розуміння того, що право є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення. В цьому його етнокультурний зміст. Право, яке не ґрунтується на правовому менталітеті народу, на соціальних цінностях, на моральних засадах суспільства ніколи не буде національним.

Дійсно те, щоб на землі щось виросло, потрібен культурний шар ґрунту. І такий шар є. Тому, зараз треба подивитися уважніше і зрозуміти, що Україна може мати власну національну правову систему, тільки на цей шлях треба встати і тоді, мабуть, це виникне.

Література

1) Андерсон Бенедикт Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму - К.: Критика, 2001. - 272 с.

2) Гегель Г. В. Ф. Философия права - М.: 1990. - С.75.

3) Ігнатов В.О. Імітація демократизації соціуму в Україні // Етносоціальні трансформації в Україні: Відп. ред. Б.В. Попов - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 134.

4) Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Одеса: Маяк; РІНО, 1996. - 64 с.

5) Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №2-3. - С. 90.

6) Луспеник Д. Розмежування оціночних суджень та стверджень про факти при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації // Право України. - 2003. - № 12. - С. 59.

7) Скакун О.Ф. Часопис Київського університету права - 2004 - №4 - С.17-23

8) Українська національна ідея і сучасність. Під загальн. ред. проф. Г.І. Гончарука. - Одеса: Астропринт, 1999. - 256 с.

9) Фромм Э. Бегство от свободы. - Мн.: Харвест, 2004. - 384с. - С. 381-382.

10) Цимбалюк М. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. - 2003. - №2. - С. 90.

11) Шелест Д.С., Юрченко М.М. Політико-правові основи етнодержавотворення в Україні. - Одеса: Астропринт, 1999. - 204 с.

12) Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т.1: А-Г. - 672 с.: іл.