Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється у прийнятті загальнообов'язкових приписів, в організації виконання цих приписів та у здійсненні контролю за цим процесом.

Підзаконність державного управління означає, що його найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.

Масштабність та універсальність державного управління виявляється у здійсненні державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через відповідні органи.

Ієрархічність державного управління - це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.

Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядницької діяльності на різних рівнях.

Поняття державного управляння юстицією є похідним від поняття державного управління.

Поняття державного управляння юстицією, на мій погляд, можна сформулювати наступним чином. Державне управління юстицією - це діяльність держави, суттю якої є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень органів юстиції через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою забезпечення реалізації державної правової політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами, їх об'єднаннями, підприємствами, установами та організаціями їх прав і законних інтересів.

На мій погляд, можна виділити наступні ознаки державного управління юстицією: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.

Будь-яка система, у тому числі й управлінська розглядається в сукупності двох невід'ємних складових - суб'єкта та об'єкта.

Суб'єкт управління - система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє [3, с. 160]. Суб'єктами державного управління юстицією від імені держави виступають органи юстиції. Ознаки органів юстиції як суб'єктів державного управління такі:

- вони формуються державою (з волі держави);

- наділені державно-владними повноваженнями;

- здійснюють управлінські функції від імені держави;

- мають визначену систему.

Також до суб'єктів державного управління юстицією можна віднести керівників та керівний склад органів юстиції (посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють [3, с. 161].

Об'єктами, на які справляють вплив суб'єкти державного управління юстицією, є підвідомчі їм сфери державного управління, визначені законодавством. Однією з особливостей юстиції є багатооб'єктність в цій сфері управління. Вчені до об'єктів юстиції відносять нотаріальні контори, органи реєстрації актів цивільного стану, судово-експертні установи, адвокатуру, судові установи [4, с. 558].

Друга особливість юстиції зумовлена попередньою і полягає у різноманітності форм і методів управління, які застосовуються органами юстиції. Так, по відношенню до державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів цивільного стану застосовується метод управління; по відношенню до органів адвокатури - метод регулювання. Щодо цих органів вплив органів юстиції має рекомендаційний характер та полягає в основному у вирішенні організаційних питань, оскільки більшість об'єктів у цій сфері є самостійними та незалежними у своїй практичній діяльності [4, с. 558 - 559].

Необхідно зазначити, що між суб'єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучі суб'єктом відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, може бути об'єктом управління з боку іншого суб'єкта [3, с. 161]. Так, наприклад, головне управління юстиції в області, що здійснює управлінську діяльність у межах області, є суб'єктом управління щодо районних управлінь юстиції даної області, одночасно будучі об'єктом управління відносно Міністерства юстиції України, останнє, в свою чергу, є об'єктом управління з боку уряду.

Система органів, які здійснюють державне управління юстицією закріплена нормативно-правовим актом - Постановою Кабінету Міністрів України "Про систему органів юстиції" від 30.04.1998 № 592 [5, с. с.34-36] (із змінами і доповненнями від 05.07.2004).

На даний час існують три основні ланки у системі державних органів управління юстицією:

- Мін'юст;

- Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції.

Статус та повноваження Міністерства юстиції України визначені одночасно Указом Президента України "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" від 30.12.1997 N 1396/97 [6, с.42-44] і Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" від 14.11.2006 N 1577 [7,с. 19-20].

За своїми ознаками Міністерство юстиції України відноситься до функціональних міністерств, оскільки здійснює заходи щодо забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС та ін.

Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління. У складі Мін'юсту Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління.

Статус та повноваження Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі визначено Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2007 N 47/5 [8, с. 58-60].

Статус та повноваження районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції визначено Положенням про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2007 N 47/5 [8, с. 58-60].

1.2 Основні етапи розвитку системи органів юстиції в Україні

Історія органів української юстиції пов'язана з історією зародження української державності. Біля її витоків стояла Українська Центральна Рада. Наприкінці червня 1917 року у першому національному уряді -- Генеральному Секретаріаті -- було створено Генеральне секретарство судових справ (юстиції) на чолі з В. Садовським. Після проголошення Четвертим Універсалом Центральної Ради від 9 січня 1918 р. України "самостійною… суверенною державою Українського народу", Генсекретарство судових справ перейменовано в новому уряді -- Раді Народних Міністрів -- на Міністерство судових справ, яке очолив С. Шелухін. За гетьмана П. Скоропадського Міністерством судових справ здійснювалася практично вся правова політика.

15 липня 1918 р. Міністерство судових справ перейменовано на Міністерство юстиції. Під його керівництвом діяли 3 судові палати, 19 окружних судів і 112 міських та повітових з'їздів мирових суддів.

Головними завданнями тогочасного Міністерства юстиції були: здійснення управління судовими органами та пенітенціарною системою, вдосконалення судочинства в умовах перехідного етапу української державності, кодифікація законодавства, підготовка проектів кримінальних, кримінально-процесуальних та інших нормативних актів.

У цей період міністрами були М. Чубинський, О. Романов, А. В'язлов, В. Рейнбот.

У грудні 1918 року влада в Україні перейшла до Директорії. Міністерство юстиції очолювали В. Приходько, Г. Сиротенко, Д. Маркович, А. Лівицький. Саме тоді було закладено основу українізації судової системи. Підтвердженням цього є розроблений міністерством закон "Про відновлення гарантій недоторканності особи на території Української Народної Республіки", який можна назвати своєрідною предтечею прийнятої ООН Загальної декларації прав людини.

Радянський період української юстиції розпочався 28 листопада 1918 р. з утворенням при Тимчасовому Робітничо-Селянському Уряді України Відділу юстиції. 29 січня 1919 р. відділ перетворено на Народний комісаріат юстиції на чолі з кваліфікованим юристом О. Хмельницьким. 11 грудня 1919 р. в Харкові створено Комітет юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, а 19 січня 1920 р. його реорганізовано в Народний комісаріат юстиції України, який очолив політичний діяч Є. Терлецький. Тривалий час посади Наркома юстиції і Генерального прокурора обіймала одна особа. На цих посадах працювали М. Скрипник, В. Порайко, В. Поляков, М. Михайлик, А. Кисельов-Кеслер.

У 1936 році органи юстиції та прокуратури розділилися. Наркомами юстиції працювали Ф. Радченко (1936--1937 рр.) і М. Бабченко (1938--1947 рр.).

У 1946 році Народний комісаріат юстиції УРСР реорганізовано у Міністерство юстиції УРСР. Міністрами юстиції працювали Д. Панасюк, Ф. Глух, К. Згурська (1947--1970 рр.).

У 1963 році Мін'юст було ліквідовано, а його функції покладено на юридичну комісію при Раді Міністрів Української РСР та Верховний Суд УРСР, а на місцях - на обласні суди.

У 1970 році діяльність Міністерства юстиції поновлено. Вона регламентувалася відповідним Положенням, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4 вересня 1972 р. Протягом 1970--1990 рр. Міністерство юстиції УРСР очолював В. Зайчук.

Підсумовуючи історичний екскурс радянського періоду діяльності Міністерства юстиції, треба акцентувати увагу на тому, що, як і інші республіканські міністерства, воно не було самостійним у здійсненні державного управління. Його роль зводилася переважно до функції передавальної ланки у багатоступеневій союзно-республіканській системі державного управління колишнього СРСР.

За роки незалежності України міністрами юстиції були В. Ф. Бойко (1990-1992 рр.), В. В. Онопенко (1992-1995 рр.), С. П. Головатий (1995--1997 рр.), С. Р. Станік (1997 -- 2002 рр.), О.В. Лавринович (двічі). Протягом 2005-2006 років посаду обіймали Р.М.Зварич (двічі) та С.П. Головатий. Постановою Верховної Ради України №10-VI від 18 грудня 2007 року на посаду Міністра юстиції України призначено Оніщука Миколу Васильовича.

Проголошення незалежності України, а відтак -- розбудова демократичної правової держави, впровадження політичної, економічної та правової реформ зумовили необхідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юстиції.

Компетенція, функціональні повноваження та завдання Міністерства юстиції визначилися Положеннями про нього від 28 грудня 1991 року та 3 жовтня 1992 року. Однак з прийняттям нової Конституції України та поглибленням, у зв'язку із цим, процесів реформування в усіх сферах суспільно-політичного, соціально-економічного, духовного розвитку суспільства, виникла необхідність у розширенні повноважень Міністерства. Було внесено відповідні зміни до зазначених Положень. Тож робота Міністерства уже регламентувалася Положенням від 18 вересня 1996 року.