Зміст

Вступ

Розділ І Поняття та суб'єкти усиновлення

1.1 Поняття усиновлення

1.2 Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами

1.3 Умови усиновлення та порядок його здійснення

1.4 Таємниця усиновлення

1.5 Недійсність усиновлення та його скасування

1.6 Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Розділ ІІ Опіка та піклування у сімейному праві

2.1 Поняття і значення опіки та піклування у сімейному праві

2.2 Встановлення опіки і піклування

2.3 Права та обов'язки суб'єктів правовідносин з опіки та піклування

2.4 Припинення опіки та піклування

Розділ ІІІ Патронат над дітьми

3.1 Поняття патронату над дітьми у сімейному праві

3.2 Договір про патронат

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Усиновлення. Опіка, піклування та патронат над дітьми» є актуальною на сьогоднішній день оскільки, як інформують ЗМІ, у 2009 році відзначено ріст показників усиновлення дітей-сиріт не лише іноземними громадянами, а й нашими співвітчизниками.

Влаштування дітей-сиріт в сім'ю на виховання існує в різних формах: патронат, патронаж, усиновлення, встановлення опіки та піклування.

На протязі останнього десятиліття практика передачі дітей, які залишилися без батьківського піклування, на виховання в сім'ю стала відроджуватись попередньо у вигляді дитячих будинків сімейного типу (як приклад можу привести, що у нашому районі таким чином виховують близько 25 дітей).

Метою моєї курсової роботи є дослідження питань усиновлення, опіки, піклування та патронату над дітьми на теренах сучасної України, а також інститутів усиновлення, опіки, піклування та патронату на дітьми.

Відповідно, предметом дослідження можна визначити вивчення теоретичного матеріалу, що висвітлює питання опіки, піклування та патронату над дітьми відповідно до чинного в Україні сімейного та цивільного законодавства, а також відповідність теоретичних даних застосуванню їх на практиці.

Об'єктом дослідження теми курсової роботи є сімейне законодавство України, що стосується даної теми, а також визначення суб'єктів усиновлення, правового значення опіки, піклування та патронату над дітьми у сімейному праві та його практичного застосування.

Для того, щоб висвітлити тему моєї курсової роботи «Усиновлення. Опіка, піклування та патронат над дітьми» я ставлю перед собою наступні завдання:

1. Дослідити поняття суб'єктів усиновлення відповідно до чинного сімейного законодавства

2. Охарактеризувати інститути опіки та піклування відповідно до чинного законодавства України;

3. Визначити та дати загальну характеристику основним елементам договору про патронат;

Розділ І. Поняття та суб'єкти усиновлення

1.1 Поняття усиновлення

Право сучасного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 конституції Україн. Для допомоги таким дітям творено розгалужену систему дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов'язана з утриманням дітей, належать:

а) Дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

б) Дитячі будинки для дітей шкільного віку;

в) Дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

г) Загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дутей до себе в сім'ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, є прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилання державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колективних та родинних форм виховання.

Окреме важливе місце в сімейному законодавстві належить інституту усиновлення. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інститут і в дореволюційній Росії, а в 1926 р. він був закріплений у радянському законодавстві і був у подальшому досить поширеним. Нині інститут усиновлення відомий усім правовим системам. Закономірно, що він знайшов своє відображення і в сімейному кодексі України (ст. ст. 207-242).

Головною і визначальною ідеєю інституті усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення тощо.) При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв'язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутвоюючим.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини проводиться ху її найвищих інтересах для забезпечення стабільності та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють.Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі та усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється на відносини:

а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;

в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами

України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України).

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання.

Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення:

критерії віку між усиновителями і усиновленими;

недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей;

вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав та ін.

1.2 Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами

Особи, які можуть бути усиновлені

У ст. 208 СК України закріплено, що усиновленою може бути дитина (особа до досягнення нею повноліття). Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення та інтересам дитини.

Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України).

Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення.

Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.

У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені.

На вимогу ст. 210 СК України рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Особливість відносин усиновлення полягає в тому, що особа, яка усиновлюється, в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст. 218 СК України дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.

Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Особи, які можуть бути усиновлювачами

Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і ті, хто перебуває у шлюбі (подружжя).

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки.

Законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК України), оскільки вони повинні забезпечити належне сімейне виховання і всебічний гармонійний розвиток дитині.

Перш за все, такі вимоги стосуються повноліття і дієздатності осіб. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа незалежно від статі. При цьому усиновлювач має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.