Отже, ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" надає прокуророві право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, якщо вони за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. У зв'язку з цим прокурор зобов'язаний у кожному конкретному випадку з'ясувати, чи може громадянин самостійно захистити свої права. Обставини, зазначені в цій статті, є оціночними. Не випадково процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для відмови в прийнятті позовної заяви прокурора. Оскільки в законі визначено умови, додержуючись яких прокурор може звернутися до суду із заявою в інтересах громадян, вважаємо за необхідне передбачити й наслідки недодержання ним цих умов. На думку окремих правознавців невиконання прокурором передбачених ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" умов подання позову в інтересах громадян повинно тягнути залишення позову судом без руху [2].

Проблема форми представництва прокурора в цивільному процесі належить до актуальних проблем теорії цивільного процесуального права, оскільки правова регламентація такої форми представництва безпосередньо пов'язана з результативністю реалізації прав особистості, інших суб'єктів права і головне - з реалізацією судової влади у правосудних формах захисту прав.

У процесуальній літературі чи не загально прийнято об'єднувати форму захисту права з порядком захисту, називаючи при цьому таке об'єднання "процесуальною формою". Наприклад, Н.Печина під процесуальною формою розуміє сукупність установлених або санкціонованих законом правил, що регламентують порядок здійснення правосуддя, діяльності кожного, хто бере участь у процесі. М.Строгович вважає, що процесуальна форма - це сукупність установлених умов для здійснення учасниками процесу дій по захисту своїх прав та обов'язків. Г.Ареф'єв кваліфікує цивільну процесуальну форму як установлений цивільним процесуальним правом порядок розгляду й вирішення компетентним органом підвідомчих йому цивільно-правових спорів, що забезпечує рівноправну й активну участь сторін та інших заінтересованих осіб [13].

Згідно з ч.2 ст.45 ЦПК, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдність меті - охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді. Наприклад, М.Косюта вважає, що судово-представницька функція прокуратури України має бути закріплена в трьох основних формах:

a. звернення прокурора до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів громадян і держави;

b. участь прокурора в розгляді справ у судах;

c. досудове провадження [8].

Відповідно ж до підходу М.Мичка, в прокурорській діяльності по реалізації представницької функції доцільно виділяти дві форми:

a. досудове провадження, що включає підготовку й направлення до суду заяв та інших матеріалів;

b. участь у розгляді в судах на різних стадіях судочинства цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав та законних інтересів громадян і держави [10].

О.Хавін вважає, що законодавчо чітко визначеними формами реалізації представництва прокуратурою інтересів громадянин і держави в судах мають бути:

1. подання позовів (заяв) у інтересах окремих громадян, які за станом здоров'я, соціальним статусом або з інших поважних причин не можуть самі захистити свої права, а також в інтересах групи чи невизначеного кола громадян, права яких порушуються;

2. подання позовів (заяв) на захист державних інтересів;

3. звернення до суду із заявами про визнання незаконними правових актів органів, дій та рішень посадових осіб, якщо вжитими заходами досудового реагування не вдалося захистити законність, права громадян або державні інтереси;

4. здійснення контролю за станом реального виконання судових рішень, прийнятих за позовами прокурорів, з використанням при цьому засобів прокурорського нагляду;

5. участь у розгляді справ, порушених за позовами прокурорів на захист інтересів громадян і держави;

6. обов'язкова участь прокурорів відповідного рівня у розгляді справ судами наглядової інстанції;

7. внесення касаційних (окремих) питань на судові рішення, що не набрали законної сили, у справах, розглянутих судом першої інстанції за участю прокурора;

8. опротестування відповідно до процесуальних повноважень будь-якого судового рішення, що набрало сили, якщо воно не відповідає матеріальному чи процесуальному законодавству;

9. ініціювання за наявності підстав перегляду судових рішень, що набрали сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити свої права;

10. інформування вищестоящих судів про виявлені порушення закону при розгляді цивільних справ, які не спричиняють скасування прийнятих судових рішень, але порушують права громадян, юридичних осіб, державні інтереси, щоб усунути такі порушення; входження з поданнями до кваліфікаційних комісій про притягнення суддів, які допустили такі порушення, до дисциплінарної відповідальності [14].

Деякі науковці також доводять, що процесуальних форм представництва прокурора в цивільному процесі багато, зокрема:

1. порушення справи;

2. вступ у справу в суді першої інстанції;

3. необхідна участь за ухвалою суду;

4. внесення подання на рішення й ухвали суду, що не набули законної сили;

5. підтримання подання в суді другої інстанції;

6. надання висновку в суді другої інстанції по скаргах сторін;

7. подання протесту на рішення, ухвали, постанови суду, що набули законної сили;

8. подання вищестоящому прокурору з приводу принесення протесту на судові постанови, що набули законної сили;

9. участь у засіданні судово-наглядних органів;

10. порушення провадження про перегляд справ за нововиявленими обставинами [7].

Окремі науковці називають такі форми представництва прокурора в цивільному процесі:

1. пред'явлення і підтримання позову;

2. вступ у розпочатий процес у стадії судового розгляду для подання висновку;

3. перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили;

4. перевірка судових рішень і ухвал, що набули законної сили;

5. участь у суді другої інстанції;

6. діяльність у судово-наглядних інстанціях;

7. участь у провадженні за нововиявленими обставинами [11].

Згідно з положеннями ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", формами здійснення представництва є:

1. звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

2. участь у розгляді судами справ;

3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

У наказі Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. "Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень" запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

1. пред'явлення в суді та підтримання позовів (заяв);

2. участі у розгляді судами справ та вступу прокурора в справу в будь-якій стадії судочинства;

3. ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

4. забезпечення реального виконання судових рішень.

Як бачимо, зазначений наказ передбачає чотири форми представництва прокурора у суді.

Наведену класифікацію форми представництва прокурора в цивільному процесі не можна визнати досконалою. Якщо проаналізувати визначені форми представництва прокурора в цивільному процесі, то всіх їх у кожній стадії процесу можна звести до двох форм: а) порушення справи і б) вступ у порушену справу. Визначені численні форми є не що інше, як перелік процесуальних дій, що мають характерні ознаки стадій цивільного процесу (або є власне стадіями процесу), які викликають до життя одну з двох процесуальних форм представництва прокурора в процесі.

Автори, по суті, розглядають процесуальні дії або стадії процесу як форму представництва прокурора, тобто проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоча це цілком самостійні цивільні процесуальні категорії, пов'язані між собою, але аж ніяк не тотожні.

Загальновідомо, що цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім і більше стадій. Наприклад, першою є відкриття цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст.3 ЦПК); другою - провадження у справі до судового розгляду (статті127 - 156); третьою - судовий розгляд справи (статті 157 - 207, 208 - 223); четвертою - апеляційне провадження (статті 291 - 322); п'ятою - касаційне провадження (статті 323 -352); шостою - провадження у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353 -360); сьомою - провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361 - 366); восьмою - звернення судового рішення до виконання (статті 367 -382) та ін.

Знаний фахівець із цивільного процесу М.Штефан визначає, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна - єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв'язку з цим, перші три стадії було об'єднано в одну - провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії - судового розгляду і постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження - стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві й для наступних стадій апеляційного, касаційного оскарження, перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами та ін. [15].

Форми представництва прокурора в цивільному процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства - на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Деякі правники розглядають це питання не тільки у плані впливу прокурора на порушення процесу, а й характеру, змісту діяльності стосовно стадій процесу, підкреслюючи, що різні стадії викликають різні форми представництва.

Так, звернення прокурора до суду першої інстанції з позовною заявою і подання апеляційної скарги на рішення цього суду розглядаються як дві самостійні процесуальні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми представництва прокурора в цивільному процесі, а одну - порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.