Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

5. Види правового користування земельною ділянкою

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою -- це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки -- відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р.

-- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, водоймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі -- це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимок земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов'язковій державній реєстрації.

За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розуміють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

--своєчасного внесення орендної плати тощо.

Орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи і т.д.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Право земельного сервітуту -- це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:

право проходу та проїзду на велосипеді;

право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

V. Висновки

Суспільні земельні відносини виникають між органами державної влади всіх рівнів та органами місцевого самоврядування, юридичними особами і громадянами щодо права власності на землю та її використання за цільовим призначенням, які з врахуванням особливих властивостей землі як об'єкта суспільних відносин, регулюються переважно земельно-правовими і частково цивільно-правовими нормами в тій частині, у якій вони не врегульовані нормами земельного права.

Це означає, що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, які обумовлені особливими специфічними властивостями землі як об'єкта суспільних відносин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Підсумовуючи викладене, земельне право можна розглядати як сукупність земельно-правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин щодо права власності на землю, використання земельних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з врахуванням категорії земель, до якої вони відносяться, створення умов для раціонального використання землі, збереження її природних властивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та українського народу.

Земельне право, будучи галуззю правової науки, розглядається як система ідей, теорій, національних правових традицій та інших ціннісних категорій про землю; земельно-правовий принцип; правових норм, якими регулюються земельні відносини, а також правових способів задоволення і захисту земельних інтересів фізичних та юридичних осіб за допомогою державних і земельно-правових інститутів.

VI. Список використаної літератури

1. Земельний кодекс України.

2. Словник-довідник юриста. - Харків, 2001.

3. Основи земельного права. Підручник. - К., 2000.

4. Правознавство: Навч. посібник. За ред. В.В. Копейчикова. - К. - 2001.

5. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць, 2007. - 588 с.

6. Михайленко О.Р. Основи правознавства. - К. - 1997. - 256 с.

7. Правознавство: Навч. посібник. За ред. М.В. Кравчука. - Тернопіль - 2002. - 408 с.

8. Основи правознавства: Навч. посібник. За ред. С.В. Ківалова. - 2001. - 364 с.

9. Основи правових знань: Підручник. - К.: Юридична книга. - 2000. - 224 с.

10. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 767 с.