Уряд же парламентарної республіки в умовах багатопартійної системи, особливо якщо немає домінуючої партії або стійкої коаліції партій, разом утворюючих парламентську більшість, слабо і нестабільно, часто розпускається парламентом. Вище це ілюструвалося на прикладі Італії. Для того, щоб з'єднати вказані вище позитивні елементи парламентарної і президентської республік, в першій з них вводиться обмеження вотуму недовіри, а в другій - створюються обмежені форми вотуму недовіри. Можливості винесення вотуму недовіри обмежують по-різному. У Німеччині, наприклад, передбачений "конструктивний вотум недовіри": така резолюція приймається одночасно з призначенням нового канцлера, що виключає відсутність уряду в країні. Крім того, тимчасово, до утворення нового уряду, продовжує управління уряд що пішов у відставку. За весь час існування ФРН, з 1949 р., конструктивний вотум недовіри був застосований лише 1 раз. У Франції потрібний, аби резолюція осуду була мотивована, підписана не менше чим 1 /10 складу нижньої палати і, на відміну від Німеччини, прийнята не просто більшістю нижньої палати, а абсолютною більшістю її складу. Випадки внесення резолюції осуду у Франції вкрай рідкі. Створення змішаних форм (в усякому разі, тенденція до цього) пов'язане також зі встановленням в президентській республіці відповідальності перед парламентом окремих міністрів, але не глави уряду, яким залишається фактично, а часто юридично президент. Ця тенденція знайшла своє вираження в конституційному праві низки країн Латинської Америки - Венесуелі, Колумбії, Перу, в Уругваї, Коста-Риці, Еквадорі і ін. Один з найбільш типових прикладів змішаної форми - республіка Перу за конституцією 1933 роки (до перевороту 1968 г). Відмінна риса форми правління в Перу полягала в подвійному положенні уряду по відношенню до президента і конгресу з питання про політичну відповідальність. Порада міністрів була відповідальна як перед президентом, так і перед законодавчим органом. До того ж реалізацію президентом деяких своїх важливих функцій конституція ставила в переважну залежність від волевиявлення конгресу. Особливий різновид змішаної форми правління існував в Панамі з 1972 по 1979 роки. Її істотна відмінна риса полягає в особливому положенні глави уряду в системі державних органів республіки - за конституцією 1972 роки він, а не президент був ключовою ланкою державного механізму. Президент юридично, а ще більше фактично був зведений до положення другорядної фігури в структурі центральних органів держави. Рада кабінету наділялася конституцією головним чином дорадчими повноваженнями і діяла як консультативний орган при носієві вищої виконавчої влади - главі уряду. Ще одна особливість форми правління Панами до кінця 1978 року - формальна відсутність в країні партійної системи, тому парламентські вибори проводилися за територіальною ознакою. У деяких президентських республіках створюється особлива посада адміністративного прем'єр-міністра (Єгипет, Перу, Туреччина і ін.), але не він визначає політику уряду, це робить президент, що залишається його фактичним керівником. Президент головує на офіційних засіданнях уряду, прем'єр-міністр відає оперативною діяльністю уряду і веде його неофіційне засідання, і тільки у ряді країн кожного разу лише за дорученням президента. Проте створення такої посади дозволило встановити відповідальність уряду в цілому, а не лише окремих міністрів, перед парламентом, залишаючи при цьому в недоторканності положення фактичного керівника уряду - президента. Не дивлячись на те, що уряд відповідальний перед парламентом, призначає його президент без схвалення останнього. Постановка питання про довіру уряду в президентській республіці можлива лише значним числом членів парламенту (у Перу за конституцією 1979 р. - 1/20 частиною складу парламенту, в Колумбії - не менше 1/10 частини членів будь-якої палати двопалатного парламенту). Рішення приймається абсолютною більшістю всім складу парламенту (відповідної палати), а інколи і кваліфікованою більшістю (2/3). Тенденції до створення змішаних форм пов'язані з конституційним зниженням ролі президента в президентській республіці (так було в Росії у зв'язку з поправками до Конституції в грудні 1992 р. і в березні 1993 р.) і з підвищенням цієї ролі в парламентарній республіці. У першому випадку вводяться положення про затвердження парламентом призначень міністрів, в другому - президент наділяється деякими самостійними повноваженнями (Пакистан). Ми розглянули далеко не всі аспекти процесу становлення змішаних і "гибрідних" форм: кожна країна має свої особливості. Вони неминучі, навіть якщо в державі приймається вже відома модель. Наприклад, на форму правління Алжиру або Шрі-Ланки свого часу істотний вплив зробили французькі інститути, але в Алжирі корективи внесла мусульманська ідеологія, в Шрі-Ланки - британська спадщина. Те ж саме можна сказати про Нігерію і Єгипет, де позначився вплив конституції США. Список використаної літератури 1. Автономов А.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. - М.: Проспект, 2005. 2. Чиркин В.Е. Нетипичные формы правления в современном государстве.// Государство и право. 1994. № 4. 3. Білоскурська О. Щодо поняття конституційних обов'язків // Право України. - 2004.- № 10.- С. 85-88. 4. Брюггер В. Відображення людини у концепції прав людини // Людина і політика. - 2003.- № 1. - С. 54-69. 5. Общая теория права и государства. П/р. Лазарева В.В. М. 1994. 6. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики.-К., 2000. 7. Георгіна А.З. конституційне право зарубіжних країн : Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003.