Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча -президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування ( виборів ) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті ( конгресі ). Уряд формується перемігшим на виборах президентом, з облич приналежних до його партії. Президентська форма правління в різних країнах має свої особливості. В Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, що одержав абсолютну кількість голосів. Такий же порядок обрання президента встановлений у Росії в 1991 р. Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету ради міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями : як, правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, повідомляє надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду. У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з яким за принципом поділу влади нормально функціонує законодавча і судова влада. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади. Українська форма правління характеризується як мішано президенсько-парламенська республіка. Це підтверджується тим що: Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом голосування строком на п'ять років. Він є главою держави і виступає від його імені. Єдиним законодавчим органом в Україні визначається її парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. При формуванні уряду компетенція Верховної Ради і президента України поділяються і мають характер противаг, що утруднює узурпацію влади в одних руках. Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, а Президент України - якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, або парламент не може сформувати більшість - право на прийняття заходів щодо Верховної Ради України. Парламент має право розглядати й затверджувати програму дії уряду та прийняття резолюції недовіри урядові, що є наслідком його відставки. 1.2 Форми державного устрою Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного управління, влади. У відмінності від форм правління організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави. Форма державного устрою показує: · з яких частин складається внутрішня структура держави; · яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів; · як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; · у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території. За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи : · унітарна; · федеративна; · конфедеративна. Унітарна держава. Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють. Унітарна держава характеризується наступними ознаками: · унітарний устрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами; · на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство; · складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють; · унітарна держава , на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію; · усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені; · має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади . Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами управління дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери управління. До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна. Федерація. Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу . Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у союзну державу. Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав: 1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін. 2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам. 3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи. 4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць. 5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації. 6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін.). Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою. Територіальна федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальною і національною федерацією складається в різному ступені суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Право виходу із складу федерації за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності федерації, який отримав підтвердження у рішенні Верховного Суду, що Сполучені Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів. Конфедерація. Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів. При конфедеративному пристрої держави - члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах. У відмінності від федеративного пристрою конфедерація характеризується наступними рисами: · конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, у відмінності від федерації; · конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету; · зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі ; · держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу. Як правило конфедеративні держави не довговічні, або вони розпадаються, або перетворюються у федерацію: Німецький союз (1815 - 1867), Швейцарський союз ( 1815 - 1848) і США, коли в 1781 році була законодавчо затверджена конфедерація. А тепер коротка характеристика форми державного устрою України. Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим елементом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього визначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави. Тривалий час в ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже в умовах, коли наша держава і суспільство, економіка й культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Розділ 2. Особливості форми української державності 2.1 Основні етапи розвитку української державності Рабовласницькі держави Північного Причорномор'я. Археологічні розкопки, окремі письмові (насамперед - грецькі) джерела свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення у середині І тисячоліття до н. е. вступили кочові племена Північного Причорномор'я - кімерійці, скіфи, сармати та ін. Завдяки сприятливим природним умовам та іншим об'єктивним обставинам у них значно раніше, ніж у слов'ян, військова демократія (остання стадія докласового ладу) переросла у ранню класову державу. Зародження державності у східних слов'ян. Політичний лад наших предків характеризувався відносним демократизмом. Візантійський історик Прокопій Кесарійський свідчив, що "народами склавінами і антами не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі, чи лихі, йдуть до громади". Давньоруська держава - Київська Русь. Київська Русь - умовна назва першої давньоруської держави, яка у IX-XII ст. об'єднувала всіх східних слов'ян і охоплювала територію від Карпат до Волги, від Ладозького озера до Чорного моря. В літописах здебільшого вживалася назва Руська земля. Давньоруська держава утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу розкладу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Не знайшли підтвердження гіпотези про її заснування варязькими князями (норманська теорія) або хазарськими та іншими тюркськими правителями (пантюркістська теорія). Ці теорії мають під собою певну фактичну основу (варязьке походження багатьох перших руських князів тощо), але ігнорують ту обставину, що державність - це результат тривалого соціально-економічного і політичного розвитку, її не можна принести ззовні. На думку більшості дослідників, Київська Русь виникла раніше, ніж завершився процес етнічної консолідації російського, українського і білоруського народів, тому цю державу можна вважати їхнім спільним історичним надбанням. Але деякі вчені, слідом за М.С. Грушевським, вважають, що вже антів і полян можна назвати українцями, а тому й Київська Русь - це держава суто українська.