Лише з проголошенням незалежності в Україні розпочався процес створення власного законодавства, в тому числі у сфері інтелектуальної власності. Можна погодитися з висновком В.М. Крижни, яка відзначає, що «спочатку склалися економічні передумови для надання ліцензій на результати творчої діяльності, а тільки потім ця форма реалізації патентних прав знайшла відображення в праві».

Відходом від політики державної монополії на використання творчих досягнень став Закон СРСР «Про винаходи в СРСР» від 31 травня 1991 р. У цей час починається досить активне використання конструкції ліцензійного договору.

У сучасний період розвитку науки цивільного права дослідження правової природи ліцензійних договорів були предметом наукових робіт І.А. Безклубого та В.М. Крижни. Виділяється цей вид договорів практично у всіх новітніх підручниках та посібниках із цивільного права та права інтелектуальної власності. У законодавстві України про охорону об'єктів промислової власності також згадуються повноваження власника патенту на винахід, корисну модель та промисловий зразок чи свідоцтва на знак для товарів і послуг надати його іншій особі на підставі дозволу (ліцензії).

Проведене дослідження особливостей розвитку законодавства та доктринальних положень щодо договорів у сфері інтелектуальної діяльності дає підстави для таких висновків.

Аналіз правової літератури та нормативних джерел свідчить, що в межах правової науки та на рівні чинного законодавства відсутній єдиний підхід до систему договорів щодо створення та використання результатів творчості. Дана обставина пояснюється існуванням різних теоретичних підходів визначення сутності правового режиму результатів інтелектуальної, творчої діяльності, диференціацією правового регулювання на рівні спеціального законодавства про інтелектуальну власність та прогалинами в регулюванні інтелектуальної діяльності в ЦК України.

Дослідження системи законодавчого регулювання відносин у сфері правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності, розгляд основних у сучасній цивілістиці теоретичних підходів до визначення сутності правового режиму об'єктів творчості дає підстави для висновку про необхідність чіткого розмежування права власності та права на результати творчості, доцільність характеристики таких прав, як виключних, реалізація яких здійснюється на підставі інших договірних конструкцій порівняно з речовими правами.

Розподіл у науці договорів у сфері використання об'єктів авторського та суміжних прав на видавничі, сценарні, постановочні, депонування рукопису тощо базується на використанні застарілого законодавства, зокрема типових форм договорів радянського періоду, та не враховує змін законодавчого регулювання договірних відносин.