Якщо права опозиції у сфері контролю за діями влади можуть бути забезпечені формальним чи неформальним закріпленням за нею визначених посад у законодавчому і деяких інших колегіальних органах, то функції критики й альтернативи можуть реалізовуватись і в межах опозиційного «тіньового» уряду. Саме здатність запропонувати альтернативний і реалістичний політичний курс є мірилом політичної спроможності будь-якої опозиції.

Тіньовий кабінет у класичному розумінні формується лише у Великій Британії, де існування подібного органу стало можливим у межах специфічної державно-політичної («вестмінстерської») конструкції і конституційних принципів, що гарантують багатопартійність і вільну конкуренцію між партіями. Ключовими чинниками цієї державної конструкції є наявна двопартійна система (партії чи блоки, які домінують у парламентському процесі) і високий рівень політичної культури.

Після закінчення Другої світової війни до британського досвіду формування керівних органів опозиційних фракцій звернулись багато демократичних країн світу. Відповідно до загальносвітової практики опозиційний уряд - це резервний «уряд в очікуванні», призначення якого полягає в тому, щоб за формування наступної коаліції йому були передані всі повноваження чинного кабінету міністрів. Член тіньового уряду стає наче «тінню» свого чинного візаві, виявляє в його діях помилки, про що регулярно повідомляє через засоби масової інформації громадськість країни.

Разом із тим, аналізуючи досвід Італії (функціонуванню опозиційного уряду заважає як відсутність структурованості парламенту, так і велика кількість партій) і Франції (тут можливість президента виступати як сила опозиційної парламентської більшості нівелює роль парламентської опозиції загалом - як це було в Україні до конституційної реформи 2004 р.), можна дійти висновку, що немає абсолютних чинників, необхідних для створення опозиційних кабінетів.

Єдиною обов'язковою умовою є наявність демократичних традицій, що забезпечують рівноправний діалог влади й опозиції. Тому не можна говорити про успішну практику опозиційних урядів у нових європейських демократіях. Так, у контексті заяв президента Республіки Польща Анджея Дуди про значення польського досвіду для розвитку демократії в Україні слід навести вкрай негативний приклад переслідувань членів польського тіньового кабінету за часів правління братів Качинських.

В Україні за період 1995-2015 рр. різні політичні сили більше десяти разів оголошували про створення власних опозиційних урядів. Низька ефективність їхньої діяльності пов'язана насамперед із низьким рівнем політичної культури і якістю українського панівного класу, який намагається завоювати владу будь-якими доступними засобами, перетворюючи поняття опозиційності в політичний фарс.

Подібна діяльність деяких безвідповідальних українських політиків сприяла дискредитації ідеї опозиційного уряду в Україні. Створення «тіньового кабінету» критики називають бутафорією, відходом у віртуальний світ; засобом задоволення амбіцій політиків-аутсайдерів; втратою часу і пустими розмовами через відсутність ресурсів і повноважень; і навіть формою політичною діяльності, яку не сприймає електорат. Дійсно, як виборча технологія, робота опозиційних урядів, крім партії «Громада» в 1998 р. і Партії регіонів у 2010 р., не принесла вагомих дивідендів.

Загалом активність парламентської опозиції в Україні нерідко зводиться до змагань у популізмі з урядущими силами, а «опозиційні уряди» є насамперед піар-проектом і додатковим каналом ретрансляції популістської риторики. Так, під час обговорення проекту державного бюджету на 2017 р. опозиція активно критикувала запропоновані урядом «недостатні» темпи підвищення мінімальної зарплати українців (з 1450 до 1762 грн протягом 2017 р.), а представник «Опозиційного блоку» і за сумісництвом віце-прем'єр «тіньового кабінету» О. Вілкул лобіював її збільшення майже вдвічі - до 3037 грн. Коли ж уряд заявив про підвищення мінімальної зарплати до 3200 грн із 1 січня 2017 р., фракція «Опозиційний блок» і «опозиційний уряд» вимагали підвищення мінімальної зарплати вже до 4500 грн [9].

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що парламентській опозиції як нинішній, так і майбутній насамперед слід вирішити проблему свого інституціонального забезпечення. Політичні рішення можуть мати вираження у створенні міцної конструкції у вигляді: секретаріату опозиційного уряду; експертних рад опозиційного уряду при центральних органах виконавчої влади; представництв опозиційного уряду із числа опозиційних фракцій у місцевих органах представницької влади. Абсолютно недопустима ситуація, коли парламентська опозиція намагається зловживати невизначеністю свого правового статусу (і, як правило, відсутністю будь-якої політичної відповідальності), періодично створюючи тіньові кабінети. парламентський опозиція правовий економічний

Таким чином, політико-правовий статус парламентської опозиції в Україні достатньо чітко регламентований як формальними, так і неформальними нормами. У разі їх незаперечного дотримання на порядку денному не стояло би питання про додаткову формалізацію прав парламентської меншості, зокрема шляхом прийняття спеціального закону проопозицію, наявність якого є характерною ознакою нестабільних демократій.

Література

1. Шляхтун П. Конституційне право: [словник термінів] / П.П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2005. - 568 с.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Верховна Рада України. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 160 с.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 14-17. - Ст. 133

4. Про парламентську опозицію: Проект Закону від 9 вересня 2015 р. № 3061

5. Про парламентську опозицію:Проект Закону від 24 вересня 2015 р. № 3061-2

6. Про парламентську опозицію:Проект Закону від 15 вересня 2015 р. № 3061-1

7. Щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України: [доповідь та дорожня карта, підготовлена Місією Європейського парламенту з оцінки потреб під головуванням П. Кокса (вересень 2015 р. - лютий 2016 р.)] / [П.-А. Бартелемі, Д. Боіта, Н. Васільєва, Ж. Квіль та ін.]; упоряд. Т. Таштанов; ст. радник Д. Мерфі. - К., 2016. - 74 с.

8. Конституции зарубежных стран / сост. В. Дубровин. - М.: Юрлитинформ, 2006. - 448 с.

Із виступу лідера депутатської фракції «Опозиційний блок» у Верховній Раді Україні Ю. Бойка: Стенограма засідання Верховної Ради України від 6 грудня 2016 р.