Відносини, які складаються між злочинцем і жертвою, зв'язки, що виникають між ними, досить широко досліджуються у віктимології. Від їх характеру, ступеню інтенсивності залежить весь генезис злочинного посягання та його наслідки.

Поняття зв'язку - філософська категорія, що означає взаємообумовленість існування явищ, розділених у просторі і в часі.

Стосунок «злочинець - жертва» у віктимології є одним із основоположних питань, але дуже складним, найменше розробленим як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях.

У віктимологічному плані інтерес передусім представляє поведінка жертви і роль, яка відводиться їй, або яку вона собі обирає, взаємодіючи тим чи іншим чином зі злочинцем.

Взаємовідносини, соціальні стосунки, що виникають між людьми, формують мотиви людської поведінки. У психології мотив визначається, як спонукання людини до діяльності, усвідомлена людиною особистісна суть її дій, усвідомлення відношення даної мети до задоволення відповідної спонуки. Мотиви поведінки людини у ряді випадків не лише характеризують саму особистість, але й указують на характер її взаємовідносин з іншими людьми. Тому, говорячи про мотиви злочину, можна сказати, що, розкриваючи особливості злочинця, вони водночас висвітлюють суб'єктивно сприйняту життєву ситуацію і динаміку формування стосунків злочинця і жертви.

Значний вплив на формування мотивів вчинення злочину проти особи мають емоційні переживання, почуття, породжувані як атмосферою взаємовідносин, що встановилися між винним і потерпілим у передзлочинній ситуації, так і безпосереднім впливом негативних вчинків жертви злочину.

Поведінка потерпілого, його конкретні дії можуть у якихось ситуаціях викликати у злочинця стан афекту, ненависті, гніву, у інших же випадках він може ігнорувати поведінку потенційної жертви, ухилитися від конфлікту з нею. Така поведінка залежить багато в чому від структури особистості злочинця, його взаємовідносин із жертвою як у передзлочинній ситуації, так і в момент вчинення злочину.

Однак емоційне переживання є лише структурним елементом, передумовою для виникнення майбутнього мотиву злочину. Щоб трансформуватися в останній, переживання мусить бути усвідомлене суб'єктом. Поведінку людини, як правило, визначає вплив конкретної життєвої ситуації, що стосується тих чи інших інтересів, позицій людини.

Стійкість почуттів залежить, зокрема, від тривалості процесу їхнього формування, від інтенсивності негативної поведінки потерпілого. Контакт певної інтенсивності чи тривалості між злочинцем і жертвою передує більшості умисних убивств і заподіянь тяжких тілесних ушкоджень, бо вони носять звичайно найбільш особистий характер.

Зв'язок «злочинець - жертва» має об'єктивно-суб'єктивний характер, бо винного й потерпілого, незалежно від того, чи усвідомлюють вони це, об'єктивно пов'язують час, місце, конкретна ситуація, а суб'єктивно - стосунки, що склалися між ними до або під час вчинення злочину.

Зв'язок «злочинець - жертва» також має соціальний характер, оскільки включає кожного з учасників у певну соціальну систему (від подружжя до мешканців одного населеного пункту), усвідомлюється всіма сторонами-учасниками, свідомо орієнтує їхні дії на дії інших осіб.

Цей зв'язок є взаємним, оскільки у всіх випадках присутня взаємодія від «внеску» жертви у власну віктимізацію до «протидії» їй. Зв'язок цей є діалектичним і відносним, бо його можна розірвати практично в будь-який момент.

Під природою зв'язку жертви і злочинця ми розуміємо характер стосунків, що виникають між винним і жертвою ще до вчинення злочину, що істотно впливає на весь механізм злочинної поведінки і на кінцевий наслідок, який багато в чому визначений попередньою поведінкою учасників конфлікту.

Спочатку у розвитку історії про жертву злочину існували дві позиції: прихильники антропологічної школи дотримувалися погляду, що поряд із природженим злочинцем існують і природжені жертви злочину. Представники соціологічної школи стверджували, що жертвою людина не народжується, а стає в процесі соціалізації.

Основоположник віктимології Ганс фон Гентіг намагався розкрити взаємодію між «діючим» злочинцем і «жертвою, що зазнає шкоди», яку він визначив як партнерство взає- модоповнення. На його думку, жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення, вона мовчазно погоджується стати жертвою, кооперується зі злочинцем і провокує його. Негласне взаєморозуміння злочинця й жертви є основоположним фактом кримінології. Злочинець намагається зробити жертву своїм об'єктом. І до, і в ході діяння злочинець і жертва залишаються суб'єктами, що перебувають один з одним у символічній взаємодії.

Зараз більшість учених схиляється до погляду, що природа зв'язку між злочинцем і жертвою має соціальний характер, у процесі життєдіяльності особа віктимізується, набуває певних рис і якостей, які полегшують злочинцеві вчинення стосовно неї протиправних дій, хоча треба відмітити, що дискусії і дослідження з цього приводу продовжуються.

Будь-який соціальний стосунок має свій соціально-психологічний аспект і виявляється безпосередньо або опосередковано в контактах між людьми. Навіть під час найкоротшого спілкування мають місце свого роду міжособистісні реакції, зв'язки, що виникають всупереч бажанню людей. Під час триваліших контактів, коли люди не переривають спілкування, виникають більш сталі стосунки.

Соціальні зв'язки взагалі і, зокрема, соціальні зв'язки побутового і особистого характеру не існують без певних взаємовідносин. Взаємовідносини людей - це змістовний бік взаємозв'язку, взаємодія в певній «емоційній атмосфері» або динамічний вияв статистичного поняття взаємозв'язку. Процес будь-якої спільної діяльності людей обов'язково пов'язаний зі сприйняттям і розумінням однією людиною іншої.

Зв'язки між злочинцем і жертвою можуть складатися на різних рівнях.

У процесі життєдіяльності люди вступають між собою в самі різні відносини - суспільні, особисті, побутові, родинні, ділові, на ґрунті випадкового знайомства і на іншій основі. У процесі цих зв'язків між людьми виникають приятельські, товариські, нейтральні, любовні, неприязні, ворожі стосунки. Усі вони базуються на різних психічних властивостях людей: симпатії, антипатії, пасивності, страху, байдужості та ін.

Стосунки між злочинцем і потерпілим можуть виникнути на основі будь-якого з можливих зв'язків. Однак не сам характер соціального зв'язку і стосунків між людьми з неминучістю створює той чи інший конфлікт, що породжує злочин. Тільки суб'єктивні особисті якості можуть призвести, але не обов'язково призводять до злочину. У будь-якій ситуації, зокрема конфліктній, людина має вибір у прийнятті того чи іншого варіанту поведінки. Форми й міра впливу злочинця і його жертви одне на одного дуже різноманітні і здійснюються не лише в момент вчинення злочину, але і, головним чином, у передзлочинній ситуації. Саме від міжособистісних стосунків, що склалися задовго до вчинення злочину, багато в чому залежить майбутня конкретна життєва ситуація.

Стосунки, що виникають між злочинцем і жертвою, можна класифікувати за різними критеріями.

Вважаємо за доцільне, що класифікаційним критерієм повинна слугувати тривалість існування взаємовідносин між злочинцем і жертвою, а також сталість і характер зв'язку між ними. Цей зв'язок може бути раптовим; він виникає найчастіше між незнайомими раніше людьми; намір здійснити злочинні дії стосовно саме цього потерпілого у злочинця з'являється спонтанно, вибір жертви, як правило, випадковий. Між потерпілим і винним можуть існувати сталі зв'язки і стосунки, характерні найчастіше для людей з одного соціального середовища, побутового оточення. За характером зв'язку між злочинцем і жертвою можна виділити дружні, нейтральні, неприязні, конфліктні взаємовідносини. Останні мають більшу ймовірність переростання в злочин.

Як показує вивчення кримінальних справ по умисних убивствах і заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, переважна більшість таких злочинів відбувається на так званому побутовому ґрунті.

Злочини в побуті можна визначити, як такі злочини проти особи і громадського порядку, мотиви й ситуація вчинення яких пов'язані з особистісними взаємовідносинами злочинця й потерпілого в побутовий сфері.

Значна кількість насильницьких злочинів вчиняється саме у сім'ї. Як засвідчують спеціалісти з даної проблематики, насильство може існувати в сім'ї, незважаючи на культурні, релігійні, соціальні аспекти, і справляє руйнівний вплив на особистість, адже в сім'ї людина найбільш «відкрита» і тому найбільш вразлива до проявів насильства та образливої поведінки, що може призвести до виникнення фізичних та нервово-психічних розладів. В основі такого конфлікту лежить протиборство між різними життєвими поглядами, інтересами, позиціями, потребами, ролями учасників зіткнення. Невід'ємним атрибутом сімейно-побутових конфліктів є шквал негативних емоцій, почуттів, а також тяжкі післяконфліктні психічні стани особистості.

Соціологи свідчать, що часто чоловік та жінка перекладають відповідальність за особисті невдачі на партнера чи на «долю». Причому, якщо для чоловіка це означає розрив (розлучення, «втеча» в алкоголь), то для жінки властивими є прагнення змінити чоловіка чи «закрити очі» на проблему. Як перший, так і другий варіант жіночої поведінки часто супроводжується проявами насильства з боку чоловіка.

Подружнє насильство - це той феномен, якому не властиво проявлятись на публіці, він не виражений безпосередньо і відкрито, до того ж він не приймається і не заохочується суспільством. Інциденти, на яких ґрунтується насильство взагалі, і подружнє зокрема, як правило, кореняться в минулому, в історії взаємовідносин, що утруднює можливості дослідника у виявленні дійсних причин і мотивів.

Подружнє насильство має ще й свою особливу специфіку: відносини між образником і жертвою в ситуації подружнього насильства набагато складніші, ніж у ситуації «простого» насильства (наприклад, при хуліганстві), коли між злочинцем і жертвою немає тісних емоційних, психологічних, фізичних зв'язків; ситуація насильства часто забарвлена різноманітними почуттями (між винним та жертвою можуть існувати як почуття ненависті, так і кохання), члени подружжя досить близько знають один одного, «слабкі» та «сильні» місця партнера, чинники, до яких він найбільш чутливий і вразливий, що дає можливість при бажанні або сильніше «вдарити», або, навпаки, обминути найуразливішу сферу; позиції образника і жертви в ситуації подружнього насильства чітко не розмежовуються, і в процесі подружньої взаємодії часто переходять одна в одну.

Ці та інші особливості визначають специфіку подружнього насильства, яка полягає ще й у тому, що деякі форми поведінки, що є ненасильницькими у звичайній ситуації конфліктної взаємодії чужих людей, в ситуації подружньої взаємодії є насильницькими.

Як показують статистичні дослідження, дружні стосунки між злочинцем і жертвою до вчинення злочину найчастіше спостерігаються в тих випадках, коли вони перебувають у родинному зв'язку, і рідше - між просто знайомими людьми.

Нейтральні взаємовідносини характерні для групи знайомих людей. Байдужі, нейтральні стосунки для родинних і подружніх відносин не є характерними і практично не зустрічаються.

Неприязні й конфліктні стосунки найчастіше можна спостерігати між подружжям і коханцями. Безпосередні, відносно близькі інтимні зв'язки, що мають тривалий характер, з більшою ймовірністю породжують конфлікти побутового характеру. Можливо, що певною мірою це пояснюється терпимістю близьких людей стосовно негативної поведінки членів сім'ї, надією на їхнє виправлення, усвідомлення неправильності своїх вчинків, і, відповідно, меншою терпимістю до образ з боку сторонніх людей.