Для потоків інформації часто типовим є їхня безсистемність, а звідси й велика кількість інформації, що не піддається обробці. Надходячи до одних опер. працівників, вона часто недооцінюється ними з погляду потреб інших оперативних підрозділів і навіть співробітників у власному оперативному підрозділі. Несвоєчасна передача зацікавленим адресатам корисної інформації знижує значимість повноти й вірогідності, тому що вона застаріває.

Між повнотою й оперативністю інформації існує об'єктивне протиріччя. Чим повніше інформація, тим більше зусиль і часу затрачується на одержання, переробку, аналіз, що знижує ступінь її оперативності.

Ш лаконічність повідомлень при максимальному навантаженні, тобто лаконічність підвищує насиченість інформації, скорочує час на передачу й сприйняття інформації. Однак лаконічність не повинна досягатися на шкоду повноті, вірогідності й деталізації;

Ш логічність викладу, тобто неодмінна умова сприйняття текстової інформації. Вона припускає послідовність, доказовість, переконливість (за рахунок усунення суперечливих даних), відсутність непотрібних деталей, пропорційність місця, відведеного в повідомленні тому або іншому питанню, значимості цього питання, ясність мети, досягненню якої покликане служити повідомлення. Логічність припускає однозначність інформації: у системі різних правоохоронних органів інформація повинна зберігати свій зміст і форми вираження для того, щоб вона однаково розумілася всіма опер. працівниками. Тому необхідно уточнення змісту різних понять і термінів, їхня уніфікація, що виключає різночитання.

Ш цінність (корисність) оперативно-розшукової інформації, тобто із усієї існуючої розмаїтості сигналів оперативно-розшукова система відбирає саме коштовну, корисну розмаїтість, що, усуваючи невизначеність, веде до досягнення цілей боротьби зі злочинністю. Цінність інформації, по суті, виміряється за допомогою її кількості, тобто лише таке повідомлення несе інформацію, що зменшує, знімає існуючу невизначеність.

2. Джерела інформації в оперативно-розшуковій діяльності

Інформацію оперативний працівник може одержувати із всіляких джерел, які навіть важко перелічити.

Джерела інформації можна умовно розділити на дві системи:

Ш живі системи (люди, тварини, птахи, рослини);

Ш технічні системи (устаткування, прилади, устрої, апарати).

Також джерела інформації можна розділити на:

Ш рухливі (люди, тварини, птахи);

Ш переносні (технічні устрої, прилади);

Ш стаціонарні (постійно діючі пункти накопичення, зберігання, обробки й передачі інформації).

Джерела інформації можуть бути:

Ш відкритими, легальними й загально доступними;

Ш закритими, конфіденційними.

До відкритих джерел відносяться всі засоби масової інформації, різні офіційні звіти, повідомлення, відкриті статистичні дані, протоколи й інші, які не мають обмежень на поширення й використання. Те, що для інших здається беззмістовним повідомленням, для опер. працівника може мати великий інтерес.

Для рішення службових завдань необхідна оптимальна інформація. Інформація буде корисною тільки тоді, коли її можна використовувати, легалізувати, а це залежить від її повноти, конкретності, своєчасності. Опер. працівнику необхідно конкретно розрізняти факти, думки, інформацію:

Ш факти - точні, конкретні дані;

Ш думки - особисті судження, передбачення, оцінки, прогнози;

Ш інформація - аналітично оброблені дані, які випливають із фактів і їхньої оцінки.

Рішення поставлених завдань із використанням оперативно-розшукової інформації залежить як від зовнішніх умов, так і від досвіду, знань, професіоналізму, волі, спритності й можливостей опер. працівника.

Отримана інформація дозволяє орієнтуватися в ситуації, планувати подальші дії, відслідковувати результативність здійснених заходів, ухилятися від випадковостей і уникати помилок, приймати тактичні й стратегічні рішення, ставити нові завдання по збору додаткової інформації. Опер. працівник сам вибирає конкретні форми пошуку інформації залежно від цілей і завдань, поставлених перед ним, а також залежно від ситуації, що складається. Однак, оцінювати, аналізувати зібрану інформацію може й хто-небудь інший: слідчий, старший оперативний начальник, колега по службі, якому передана інформація для використання або прокурор, що здійснює нагляд за ОРД або розслідуванням злочину.

Особі, що одержала інформацію необхідно:

Ш вивчити, осмислити;

Ш оцінити в міру вірогідності, важливості, можливості використання відкрито або таємно;

Ш зіставити, зрівняти з іншими оперативними даними й офіційними відомостями;

Ш визначитися, чи потрібна додаткова інформація, а якщо потрібна, то яка й де її можна одержати;

Ш прийняти рішення як ефективно використовувати отриману інформацію, урахувати її у своїх планах, передати кому треба, додатково перевірити або «притримати» до вигідного зручного моменту, її накопичення.

До джерел інформації повинні бути віднесені традиційні відомості інформаційно-аналітичного призначення, такі як:

Ш первинні носії зафіксованих відомостей про злочини, що зареєстровані, розкриті й припинені, порушених кримінальних справах і їхньому русі (журнали реєстрації, статистичні картки тощо);

Ш форми обліку й реєстрації заяв і повідомлень громадян, посадових осіб, громадських організацій; письмових доручень слідчих; вказівок прокурора; ухвал суду (у рамках кримінальних справ, що перебувають у їхньому провадженні);

Ш публікації в засобах масової інформації, доповнюючи значно сьогодні інтернет-виданнями;

Ш закінчені й розглянуті судами кримінальні справи й реалізовані (архівні) оперативно-розшукові справи;

Ш аналітичні узагальнення, інформаційні довідки, доповідні записки, статистичні звіти за окремими напрямами боротьби зі злочинністю із застосуванням оперативно-розшукових сил і методів.

Опер. працівник одержує інформацію, у тому числі й конфіденційну, із різних джерел, більшу частину яких непрофесіонал просто не буде брати до уваги.

У практиці при зборі інформації трапляються самі нестандартні ситуації, коли інформація надходить із самих нестандартних джерел, на перший погляд, навіть нереалістичних, котра при перевірці виявляється найбільш важливою. Можлива ситуація, коли окрема деталь сама по собі нічого не значить, але в ланцюжку проходження інформації, у взаємній оцінці подій, стає головним доказом.

Головними носіями інформації завжди є обізнані люди, документи, засоби бездротового й провідного зв'язку, електронні системи обробки інформації, інші обставини, що відслідковуються (поводження, результати подій, розмови й ін.).

3. Використання оперативної інформації

Згідно ст. 10 ЗУ «Про ОРД» матеріали ОРД використовуються:

1. як приводи й підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій;

2. для одержання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;

3. для запобігання, припинення й розслідування злочинів, розвідувально-підривних зазіхань проти України, розшуку злочинців і осіб, безвісно зниклих;

4. для забезпечення безпеки працівників суду й правоохоронних органів і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, а також співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів, осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей;

5. для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати ОРД, і інших правоохоронних органів;

6. для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Ст. 1 ЗУ «Про ОРД» говорить, що ОРД здійснюється в інтересах кримінального судочинства. Використання слідчим даних, які отримані від оперативних підрозділів, істотно підвищує обґрунтованість рішень, які приймаються, як з кримінальних справ, так і про проведення слідчих дій, прийнятті важливих процесуальних рішень. Це жодною мірою не стосується процесуальної самостійності слідчого, що відповідно до ч. 1 ст. 114 КПК всі рішення про спрямованість слідства й про проведення слідчих дій приймає самостійно. Одночасно, опер. працівники орієнтуються на підвищення надійності наданої інформації. Що стосується критеріїв оцінки ступеня готовності конкретних матеріалів і порядок її передачі слідчому для прийняття рішень по них, то це щодня вирішується в практичній роботі.

Необхідність визначення підстав для проведення ОРД обумовлена існуючими особливостями й можливостями одержання інформації оперативними підрозділами. Крім роботи «від факту», тобто від злочину, що уже вчинений, пошук інформації йде й по іншому каналу - «від імені», тобто, при здійсненні ОРД серед кримінально-активних категорій осіб. Найбільш наочним прикладом роботи «від імені» є одержання інформації за рахунок проникнення в злочинну групу негласного співробітника оперативного підрозділу або особи, що співробітничає з ним.

Однак, при всій важливості дотримання принципу конспіративності це правило не повинно трактуватися як заборона на передачу інформації з оперативних підрозділів (що не рівнозначно передачі від безпосереднього джерела) у слідчі органи або в суд, оскільки абсолютна заборона робить більшу частину зібраних даних марними.

Незважаючи на те, що фіксація фактичних даних, отриманих у результаті проведення оперативно-розшукових заходів у більшості випадків орієнтована на подальше їхнє використання в кримінальному процесі, це поняття безпосередньо пов'язане із саме документуванням, що стає органічною частиною змісту ОРД. У випадку передачі інформації з таких документів у розпорядження органу розслідування або суду вони можуть бути з повною підставою віднесені до одного з видів джерел доказів - інших документів (ч. 2 ст. 65 КПК). Питання про перевірку їхньої вірогідності вирішується в процесуальному порядку, як і щодо інших фактичних даних, які одержали статус доказів з кримінальної справи.

Переваги, які характерні для ОРД при зборі інформації про злочин, більш успішно можуть бути реалізовані тільки в межах процесу доказування, що встановлено законом, тобто, за рахунок послідовного їх «включення» у процедури, які передбачені кримінально-процесуальним законом. Оперативні підрозділи вирішують завдання надання юридичного значення якому-небудь факту або діянню за рахунок тих дій, які здійснюються до моменту передачі його слідчому (а у відповідних випадках - і прокуророві або суду), а слідчий від моменту надходження до нього таких даних і до закінчення розслідування.

Необхідно відзначити, що на момент одержання даних від оперативних підрозділів складається наступна ситуація:

1. є значима для кримінальної справи інформація;

2. інформація отримана уповноваженим на то особою із числа співробітників відповідного підрозділу;

3. факт її одержання за рахунок оперативно-розшукових заходів, які передбачені законом, відомий слідчому (а в деяких випадках - прокуророві, суду).