Взаємозумовленість культури й освіти - очевидна. Важливим напрямом у розвитку України як правової держави є підготовка юристів з високою загальною та професійною культурою, здатних до філософського осмислення цілісності людського буття та його культури. Отже, йдеться про сучасну філософію освіти і соціалізацію юриста як суб'єкта культури.
   Важливо з'ясувати таке поняття, як філософія правової освіти. Поняття філософія правової освіти передбачає і забезпечує розуміння прояву глобалізації держави і права у світі, сприйняття діалогу правових систем завдяки розширенню гуманітарно-світоглядних полікультурних орієнтацій, розвитку правової творчості з метою неухильного утвердження верховенства права як прав людини, формуванню - у підсумку - особистості планетарного типу. Філософія правової освіти неминуче передбачає утвердження природних та моральних норм у позитивному праві, сприяє повсюдній рецепції Європейського права.
   Проблему соціалізації юриста як суб'єкта культури можна пов'язати з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномена.
   Соціалізація — це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей.
   Професія юриста - одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правотворчості здійснювали досвідчені й найбільш авторитетні старійшини, жерці, “волхви”, служителі релігійного культу, пізніше - духовенство (єпископи, священики). Згодом виникла потреба в окремій групі людей, які б займалися правотворчою діяльністю, охороною громадського порядку, тлумаченням правових норм, розв'язанням різноманітних конфліктів та суспільних проблем.
   Ґрунтовна підготовка юристів розпочалася в VI ст. у Римі. Римські юристи Гай, Модестин, Павел, Папініан, Ульпіан - перші у світі творці правознавства, які продовжили розвиток державно-правових концепцій Давньої Греції, Давнього Риму.
   Наприкінці XI - початку XII ст. центром розвитку юриспруденції став університет у Болоньї (Італія). Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифікації Юстиніана, особливо дигест (розміщую у порядку; введення уривків з творів римських юристів) (звідси й назва - школа глосарів). Аналогічний підхід спостерігався і в інших університетах (у Падуї, Парижі, Орлеані). Вибрані глоси усієї школи видані в середині XIII ст. Аккурсіусом. Пізніше, у Римі виникли школи коментаторів. Коментатори (постглосатори), які заступили глосарів у ХІІІ-ХІУ ст., головну увагу приділяли тлумаченню самих глосів, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Виходячи з ідеї “природи речей”, вони трактували природне право як вічне й розумне, обстоювали його пріоритет і верховенство над позитивним правом [157, с.42-43]. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а його рецепція поширена у деяких державах.
   На основі римського права виокремилися англо-саксонська, мусульманська, романс-германська світові правові системи. Вони зумовили такі види права: живе або природне (духовно-моральне) право; позитивне право.
   Зазначимо, що романс-германська система права найбільш консервативна. Досвід правової практики свідчить, що вона спрямована в основному на букву закону, тобто на догматичність без урахування духу права. Така система права характерна і для України, яка успадкувала від тоталітаризму соціалістичне право.
   В Україні початкові знання у галузі права несли монастирі Києва, Чернігова, Галича, Луцька. У 1661 р. засновано Львівський університет, у складі якого було чотири факультети - філософський, юридичний, медичний, теологічний. Це - перший університет в Україні, де здійснювалася підготовка юристів.
   Нині підготовкою юристів займаються академії, університети, інститути, інші навчальні заклади. Правові знання набувають майбутні спеціалісти багатьох професій. Без фахівця-юриста не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Проте юристів в Україні все ще не вистачає. Практика свідчить, що їх потрібно майже у 3 рази більше. Особливо гостру потребу у кваліфікованих юристах відчувають органи внутрішніх справ. Відсутність їх у цій сфері негативно позначається на правовому регулюванні суспільних відносин.
   Якісні зміни юридичної освіти в Україні передбачають насамперед духовно-моральну кореляцію, процеси трансформації живого і природного права у позитивне право, розвиток модерного європейського права, подолання деяких негативних тенденцій юридичного позитивізму.
   Орієнтація на нові реалії загальносвітового розвитку дає змогу зорієнтувати підготовку українських юристів на стандарти міжнародної освіти.
   Програма “Освіта (Україна XXI століття)” спрямована на впорядкування, систематизацію юридичної освіти на міждержавному рівні, оскільки настав час узгодити національні освітянсько-правові проблеми з міжнародними досягненнями і на основі діалогу культур європейської цивілізації виробити орієнтири сучасного міжнародного юридичного спілкування. “Замкнена” система юридичної освіти гальмуватиме національний розвиток у XXI ст. і у правовому полі призведе до серйозних проблем щодо встановлення цивілізованого правопорядку.
   Отже, соціалізація юриста як суб'єкта культури насамперед вимагає поєднання сучасних міжнародних тенденцій безперервної освіти. Наразі культуротворчу функцію щодо особистості покликане насамперед виконувати родинне середовище, у якому виховується майбутній юрист.
   Родинне середовище закономірно впливає на соціалізацію майбутнього юриста. Тут важливі два взаємозумовлених процеси: професійна та духовно-моральна соціалізація. У першому випадку, коли батьки чи інші члени сім'ї є юристами, дитина мимоволі проймається юридичним, правовим почуттям. Другий випадок характерний тим, що батьки своєю поведінкою, сімейними традиціями виховують духовно-моральну особистість, яка знайде себе у будь-якій професії. Обидва випадки однаково важливі, позаяк йдеться про формування людини як творця і суб'єкта культури.
   У соціалізації юриста важливу функцію виконує загальноосвітня школа. По суті вчитель виступає першим координатором, порадником учня у виборі професії. У Законі України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. (ст. 28, 29) зазначається, що “загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу і суспільство. Для розвитку здібностей, талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання та стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів)”.
   Загальноосвітня школа закладає підвалини професійної соціалізації учня. Регулювання процесу соціалізації здійснюють навчальні програми. Упродовж навчання засвоюється соціальний досвід, формується емоційно-ціннісне ставлення до діяльності. Особливо впливає на соціалізацію учня індивідуальний підхід та диференційоване навчання. Адже ефективно і раціонально організований навчальний процес у середній школі істотно впливає на навчання у вищій школі, підвищує рівень професійної соціалізації майбутнього фахівця-юриста.
   Закон України “Про освіту” орієнтує на безперервну освіту. Адже вивчення основ правознавства у десятому класі ще не гарантує знання учнями юриспруденції. Для цього потрібні спеціалізовані юридичні класи, гімназії, ліцеї, коледжі. Причому набуття юридичних знань вимагає наскрізної програми з юриспруденції: шкільної та позашкільної. Шкільна юридична програма повинна давати учням розуміння суті регулювання правовідносин у суспільстві і спонукати їх до посильної участі в ньому через учнівське самоврядування.
   Позашкільні навчальні заклади розширюють знання з основ правознавства. Це можуть бути учнівські юридичні центри як за місцем розташування шкіл, так і за місцем проживання учнів. Програма юридичних центрів має пов'язуватися з програмами для абітурієнтів. Випускники таких центрів повинні вміти глибоко аналізувати закони, бути обізнаними з нормами міжнародного права, знати закономірності природного права.
   Ґрунтовну юридичну підготовку дають малі юридичні академії. Цілеспрямована робота досвідчених науковців зі старшокласниками забезпечує належну підготовку до вступу у вищий навчальний заклад. Негативним є те, що вступні іспити на юридичні факультети університету проводяться за завищеними вимогами, які відсутні при викладанні курсу основ правознавства у школі. Тому нинішні абітурієнти змушені відвідувати позакласні чи позашкільні довузівські навчальні заклади або вдаватися до послуг репетиторів.
   З метою ефективної реалізації безперервної юридичної освіти доцільно поєднувати такі підходи, як інтеграція, диференціація, діалог культур. Суть інтегрального підходу полягає у вивченні різних навчальних дисциплін з позицій права, наприклад, історії України - з позицій історії держави та права, історії зарубіжних країн - з боку історії держави та права зарубіжних країн, суспільствознавства - з погляду філософії права та ін. Це дасть змогу розширити юридичний світогляд, формувати юридичне мислення учнів.
   Деякі предмети доцільно вивчати у контексті інтеграції з культурологією, що позитивно впливатиме на формування культури майбутнього юриста. Наприклад, вивчення географії спрямоване на формування елементів національної, економічної, інформаційної та інших культур, вивчення літератури сприяє підвищенню рівня політичної, інтелектуальної, духовної культури тощо.
   Тобто вивчення навчальних дисциплін у спеціалізованих юридичних школах дає змогу зрозуміти право як загальносвітовий культурний феномен. Адже у навчальному процесі учні засвоюють, що право функціонує на засадах національної та світової культур, на діалозі самих культур.
   Вплив національної культури на соціалізацію юристів здійснюється через поєднання нових аспектів культури із загальнолюдськими культурними цінностями. У такий спосіб постає можливість зрозуміти соціально-психологічні механізми впливу правової культури на суспільне життя української нації, отже, і юриста як її представника. Замовчування суперечностей розвитку національних культур призводить до порушення збалансованості духовного життя між різними націями. Адже у культурі відображається і закріплюється соціально-особистісна якість творчої праці людини. Саме феномен культури дає змогу органічно поєднувати матеріальне виробництво з працею самої людини як суспільної істоти. Феномен культури активізує соціалізацію учнівської молоді, дає їй змогу окреслити перспективу майбутнього.