Нині поширені такі терміни: “правнича деонтологія”, “правова деонтологія”, “юридична деонтологія”. Хоча між ними існують деякі, незначні відмінності, проте вони висвітлюють практично одне і те ж: формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста.
   У наукових джерелах виявляються різні підходи до визначення юридичної деонтології. Так, В. Горшеньов та І. Бенедик визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування й мистецтво прийняття правильного рішення у юридичній практиці, тобто як науку про пошук атмосфери необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає професійні послуги і кого повинен обслуговувати правовими засобами у процесі реалізації свого правового статуту [58, с. 8].
   О. Скакун зазначає, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста, тобто про оптимальний звід правил дозволяючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти юрист і керуватися ними у відносинах, що виникають при виконанні службових (посадових) повноважень. Цю дефініцію автор розглядає у вузькому значенні - як науку про застосування практичної діяльності юристів (це, як правило, норми, що мають рекомендаційний характер) - та у широкому значенні - як науку, яка, поряд з моральними, аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, економічного, екологічного, етичного, естетичного, інформаційного характеру, що пред'являються до професійної культури юристів (крім норм рекомендаційного характеру, це норми - зобов'язуючі, забороняючі і дозволяючі) [126,с. 5-7].
   С. Гусарєв, О. Тихомиров вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична практика, визначає її функції, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії. Юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів [60,с.13].
   Аналіз наведених дефініцій юридичної деонтології дає змогу згрупувати основні позиції у чотири групи:
   1) знання про кодекс професійної поведінки, професійний етикет, застосування норм моралі, моральні вимоги (нормативи), співпрацю з колегами, взаємостосунки з громадянами, мудрість спілкування;
   2) відомості (система знань) про правознавство;
   3) відомості про юридичну практику, основні юридичні спеціальності;
   4) знання про ставлення до професійної діяльності, мистецтво приймати правильні рішення.
   Проблеми першої групи стосуються правничої етики юриста (вона розвинена непогано, особливо міліцейська, прокурорська, суддівська, слідча та ін.); другої — теорії права; третьої - судових та правоохоронних органів. Майбутні юристи у вищих навчальних закладах Грунтовно вивчають такі дисципліни, як основи управління, тактика професійної діяльності, юридична психологія, безпека життєдіяльності, основи діловодства, ділове українське мовлення та ін. Вважаємо, що не варто юридичну деонтологію завантажувати тими питаннями, які є предметами цих дисциплін. Проте проблеми четвертої групи більше стосуються юридичної деонтології. Їх вивчення потрібно навіть розширити.
   Ми розглядаємо юридичну деонтологію, по-перше, як вступ до спеціальності, мета якого - навчити студента вважати совість, справедливість головними критеріями його професійної діяльності, виробити внутрішнє почуття, переконання до прийняття справедливого, обґрунтованого юридичного рішення; по-друге - як вступ до філософії права. Студенти повинні вже з першого курсу налаштовуватися на сприймання навчальних дисциплін у контексті філософії права, що сприятиме Ґрунтовному засвоєнню матеріалу з різних галузей права.
   До речі, юридична деонтологія досліджує ще й такі проблеми, як:
   • пізнання сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку у правових ситуаціях;
   • пошук та встановлення правової істини самим юристом (а не іншими особами, установами);
   • використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норми природного права для об'єктивної оцінки правової ситуації.
   Ці проблеми треба досліджувати з позиції філософії, культурології, соціології права, юридичної психології, правової естетики, теорії держави і права та інших наук. Тут виявляється зв'язок юридичної деонтології з іншими суспільними науками.
   Отже, юридична деонтологія — це філософсько-правова наука про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотиви їхнього вибору з метою формування внутрішнього переконання, встановлення об'єктивної істини та прийняття справедливого правового рішення.