Мистецтво емоційної культури грунтується й на таких принципах, як емоційно-правова оптимальність та ефективність юридичної діяльності. Уміння уявно поставити себе на місце іншої людини і розглянути ситуацію з її позиції, перейнятися її почуттями дає змогу зняти напругу, звести до мінімуму негативні емоції. Тим самим забезпечуються висока моральність почуттів і вчинків, гуманізм, справедливість.
   Оптимальності й ефективності емоційної діяльності юриста можна досягти, вдаючись до різноманітних правових прийомів. Наприклад, якщо у процесі розв'язання правового питання познайомити правопорушника з можливими максимальними наслідками, то його емоційна збудженість може ефективно вплинути на хід справи.
   Наголосимо, що на кожен вияв емоції існує відповідна правова реакція. При цьому висока емоційна культура юриста дає змогу збалансувати різні несподівані дії у межах права і досягти таким чином емоційно-правової рівноваги. Цей принцип має емоційно-психологічний вимір, стабілізує емоційну діяльність, спрямовує її у відповідне русло.
   Вплив емоційної культури на юридичну діяльність відбувається постійно. Його можна простежити на дії функцій, які властиві емоційній культурі юриста. Це врегулювання емоційно-правових процесів, піднесення рівня правового почуття, вироблення емоційної орієнтації у правовому полі, забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи, недопущення та розв'язання емоційно-правових конфліктів, виховання правової емпатії.
   Ці функції фіксують загальне значення емоцій у юридичному процесі та залежність, яка виникає між емоціями і правовими почуттями. Так, функція врегулювання емоційно-правових процесів спрямована на піднесення енергійності, настрою юриста, що впливає на правомірну поведінку у практичній діяльності. Таке врегулювання виховує дисциплінованість, ввічливість, загальну духовну культуру, формує силу волі та характер. Як правило, функція врегулювання емоційно-правових процесів сприяє творчому використанню пережитого емоційного потрясіння та створенню позитивної реакції на будь-які правові процеси. Тобто завдяки емоційній культурі юрист готовий до будь-якої емоцігенно-правової ситуації і його правова поведінка буде виваженою.
   Сама собою емоційна культура юриста без правового почуття не існує. Пристосування емоцій юриста до поляризації професійних процесів забезпечує функція піднесення правового почуття. Вона ніби виконує зворотну роль: через зовнішні дії впорядковує внутрішні. Такий процес можна назвати згасанням, омолодженням емоцій, після чого відбувається тверезе осмислення на основі реальних почуттів. Тобто емоційна культура контролює психолого-правові почуття, впорядковує їх. Крім цього, вона застерігає від вияву так званої емоційної деформації (йдеться про нещирість, награність почуттів), сприяє глибокому осмисленню правових явищ, пізнанню об'єктивних проблем службової діяльності.
   Важливе значення для юридичної практики має функція вироблення емоційної орієнтації у правовому полі. Вона спрямована на формування творчого мислення, підвищення продуктивності праці, на лаконічне поєднання різних компонентів у розвитку особи. Ця функція дає змогу юристові правильно, раціонально спрямовувати свої зусилля, бути готовим до сприйняття негативного. Отже, мовиться про емоційний досвід юриста і розвиток власної волі.
   Як відомо, юридична діяльність побудована на діалогах. Емоційний діалог учасників правового процесу покликана забезпечити емоційна культура. Функція забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи не лише створює грунт для емоційного спілкування (воно вкрай необхідне), а й виробляє у юриста вміння переконувати інших, що часто йому і доводиться робити. Фактично правова істина, як правило, пізнається в емоційному діалозі. Якщо він відбувається на високому професійному рівні, то підвищується цінність юридичної праці, авторитет фахівця права.
   Особливу роль у юридичній діяльності відіграє функція недопущення та розв'язання емоційно-правових конфліктів. Як відомо, конфлікт - це вияв об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, що виражаються у протиборстві їхніх носіїв (сторін). А предметом конфлікту є об'єктивно існуюча проблема, яка слугує причиною чвар. Кожна зі сторін заінтересована у розв'язанні проблеми на свою користь. Зрозуміло, що конфлікт супроводжується бурхливими емоціями, незважаючи на законність дій будь-якої зі сторін. Тому функція недопущення та розв'язання емоційно-правових конфліктів слугує врегулюванню передусім юридичних конфліктів, застерігає від емоційних крайнощів, формуючи у юриста емоційну витривалість, допомагаючи уникнути емоційної катастрофи -“вибухових” дій, стресу, неконтрольованості у поведінці. Основна роль цієї функції емоційної культури юриста не стільки у знятті напруги чи у ліквідації самого конфлікту, скільки у зведенні до мінімуму небезпеки від його розвитку, тобто в умілому управлінні зіткненнями. Це може виконати юрист високої професійної майстерності та емоційної культури.
   Своєрідною функцією емоційної культури є виховання правової емпатії - емоційного відгуку на переживання іншої людини. Зрозуміло, що низька емпатійність - це синонім бездушності, черствості, байдужості. Мати розвинене почуття емпатії - це ніби мати додатковий зір і слух. Проте надто висока емпатійність може стати причиною певних психологічних ускладнень, посилити залежність юриста від психічного стану і настрою оточуючих. Такий правник не є господарем власного емоційного стану, він потрапляє у залежність від пристрастей учасників юридичного процесу, занадто інтенсивно переживаючи їхні радощі чи нещастя. Роль цієї функції емоційної культури полягає ще й у забезпеченні оптимальної емпатійності, яка сприяла б, а не перешкоджала виконанню професійних обов'язків.
   Отже, емоційна культура має велике практичне значення для юриста. Соціально-емоційна сутність права спонукає його зважати на емоційну сферу правового життя. Тому завдання юриста полягає у тому, щоб виробити здатність знаходити адекватну почуттям форму вираження, уміння зіставляти силу емоцій з обставинами та причинами, що їх викликали. Загалом мета емоціійної культури — сприяти самовідволіканню юриста від усіх емоційних недуг, забезпечувати стан рівноваги почуттів, необхідний для успішної діяльності в галузі права.
   Джерелом емоційної культури є внутрішній світ, культура душі, почуттів, мислення, внутрішній імператив людини. Зрозуміло, що це стосується і юридичної діяльності, яка потребує усталених внутрішніх переконань.