Сутність педагогічної культури становлять: зацікавленість населення у сповідуванні правових норм, вміння визначити якість та обсяг доступного, повчального матеріалу, дотримання службової таємниці, поєднання правових норм з духовними та ін. Головне завдання у педагогічній діяльності юриста - довести людям, чого від них вимагають держава, суспільство, і навчити дотримуватися цих вимог.
   Важливим принципом педагогічної культури є почуття. міри. При цьому збільшення вимогливості юриста до членів суспільства не обов'язково спричиниться до більшої поваги з боку останніх. Тут необхідне почуття міри, критерії якого встановити доволі важко. Почуття міри виявляється в деяких тактичних діях юриста, які дають змогу юристові умовно зблизитися навіть з правопорушником. Це своєрідний ігровий хід, але без ницості. Почуття міри виявляється також в індивідуальному підході до всього юридичного процесу або окремих його стадій. Не менш важливим є налагодження ділового партнерства, що дає змогу юристові поводитися зі злочинцем як з рівним. Так чи інакше почуття міри досить точно характеризує ступінь педагогічної культури юриста.
   Логіка юридичної діяльності вимагає як принциповості, так і поступливості у деяких питаннях. Цей принцип педагогічної культури зумовлений тим, що службова діяльність працівників побудована на справедливій принциповості, на встановленні істини й прийнятті правильних рішень. Важливим для професії юриста є вміння виділити основне й другорядне. Педагогічна майстерність спонукає правника бути принциповим у значному й поступливим у малому. Юрист в окремих випадках може виявляти податливість (особливо тоді, коли його впевненість необгрунтована) або більше орієнтуватися на компроміс. Така поведінка не означає нехтування деякими правопорушеннями чи всепрощення. Просто професійна тактика вимагає відступів задля розв'язання основних правових завдань.
   У педагогічному впливі на населення присутня певна експресивність. Юрист не може обійтися без почуття гумору. Це, з одного боку, підкреслює його доступність, емоційний стан, а з іншого - психологічно готує тих, хто ще внутрішньо не налаштувався сприймати юриста як свого захисника чи порадника. Сам повчальний тон мало переконує, і не кожен уміє повчати. Але, жартуючи, розповідаючи навіть застарілі банальні історії, юрист має змогу проводити свою правовиховну лінію.
   Сутність педагогічної культури юриста реалізується через низку функцій, головними з яких є такі:
   • формування здатності педагогічної спостережливості і передбачливості;
   • набуття уміння аргументації юридичних доказів, тактики й етики допиту;
   • підвищення культури юридичного діалогу;
   • піднесення якості юридичних консультацій;
   • досягнення ефективного двостороннього процесу у вихованні;
   • застереження від педагогічного свавілля;
   • виховання юридичної активності населення, юридичної просвіти.
   Одна із основних функцій педагогічної культури юриста - формування здатності педагогічної спостережливості та передбачливості. Йдеться про здатність юриста відчути якісні та кількісні зміни у поведінці громадянина, у конкретному правовому явищі. Зокрема, завдяки спостережливості можна виявити ступінь причетності особи до юридичної справи, тенденції розвитку подій, що відбувалися, зрозуміти психічний стан людини на різних етапах. Взагалі кожний контакт з громадянином юрист розпочинає зі спостереження. Це дає змогу передбачати майбутню поведінку громадянина, прогнозувати перспективу розвитку подій, робити більш обгрунтовані юридичні висновки. Загалом з цією функцією педагогічної культури юриста пов'язане своєрідне педагогічне діагностування поведінки особи в конкретній правовій ситуації.
   Важливість такої функції педагогічної культури правника, як набуття уміння аргументувати юридичні докази, тактики й етики допиту, пояснюється тим, що це завдання лише професійними методами не завжди вдається розв'язати. Володіючи фактами, юрист інколи не в змозі “переконати” правопорушника у його неправомірних діях. Потрібно вдаватися до педагогічних прийомів (у тому числі й математичних методів доведення), етики юридичної діяльності, щоб довести громадянинові його неправоту. Ця своєрідна тактика поведінки фахівця права потребує педагогічного осмислення з тим, щоб успішно розв'язати правове завдання, дати правову оцінку, прийняти правове рішення.
   Звичайно, юридична діяльність побудована на правовому спілкуванні. Тому педагогічна культура забезпечує піднесення культури проведення юридичного діалогу. У правовому спілкуванні беруться до уваги мотиви, стимули, стратегія, тактика, етика, логіка й прагматика проведення співбесід з учасниками правового процесу. Звідси - важливість формування своєрідної логічної культури у правовому спілкуванні, зміст якої спрямований на запобігання перетворенню конфліктної ситуації у затяжний процес; вибір оптимальних форм інтелектуальної практики ведення юридичного діалогу тощо.
   Високий рівень педагогічної культури - необхідна умова становлення юридичної майстерності, досягнення якої пов'язується із введенням у навчальні плани вищих закладів освіти юридичного профілю спецкурсів з проблем методики та педагогіки правового виховання громадян.