Поняття професійної культури тісно пов'язане з поняттям культура праці. Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то тут доцільно вживати термін “культура праці”. Але це поняття може означати і кваліфіковану працю, пов'язану зі спеціалізацією, професіоналізмом, виробничою діяльністю. Це означає, що культура праці вміщує і професійну культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге.
   Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує насамперед праця, діяльність, виконання службових обов'язків. Тільки працею, її якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та здібності. Крім цього, культура особи - це філософська категорія, що відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого виду професійної діяльності.
   Стосовно юридичної праці зазначимо, що вона грунтується на теоретичних юридичних знаннях, практичних навичках, духовно-моральних засадах, котрі становлять основу професійної діяльності.
   Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії: професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант, соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін.
   Так, професійне самоутвердження юриста невіддільне від культурного й морального стану суспільства.
   Професійна майстерність юриста визначається передусім високим рівнем теоретичної підготовленості, продуктивною діяльністю, талантом, високими моральними якостями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль відіграють талант та соціальні почуття. Під талантом розуміють високий рівень здібностей юриста, нахил до юридичної діяльності, вміння відчувати нове, що виявляється у результатах службової діяльності. Талант, як відомо, вроджена якість. Зрозуміло, талановитим юристом може бути не кожен. Проте творчі інтелектуальні здібності повинні розвивати всі.
   Соціальні почуття юриста знаходять вияв у професійних емоційних переживаннях, що мають чітко виражений правовий і моральний характер. Це стійкість, врівноваженість, стриманість у виявленні емоцій.
   Одним із критеріїв професіоналізму юриста є вироблення власного почерку юридичної діяльності, постійна потреба продуктивно працювати, виховання необхідних навичок та звичок.
   Виходячи з цього, під професіоналізмом юриста розуміємо ступінь знання права, юридичної практики, навички застосування правових норм, мистецтво спілкування, що Знаходять вияв у повсякденній діяльності.
   Продуктивність праці у професійній діяльності юриста виявляється у прагненні встановити істину і прийняти правильне рішення, застосовуючи нові, прогресивні засоби, уникаючи приниження честі та гідності людини. Звичайно,- продуктивна діяльність, яку можна назвати ще творчою діяльністю, пов'язана з виробленням нової мети і відповідних їй прийомів. Така діяльність має грунтуватися на глибоких та міцних теоретичних спеціальних правових знаннях, на практичних навичках, які становлять основу професійної юридичної діяльності [75, с.7].
   Предметом професійної моралі правника є загальнолюдська мораль, на якій позначається характер юридичної діяльності. Професійна мораль юриста видозмінюється у зв'язку з наповненням соціальної культури новим змістом, утвердженням загальнолюдських цінностей, прийняттям нового законодавства. Формування професійної моралі здійснюється відповідно до рівнів різних видів культури, якими володіє юрист.
   Професійна культура юриста формується поетапно. Насамперед на етапі усвідомлення юристом свого призначення, коли відбувається певна адаптація, ознайомлення зі службовими й функціональними обов'язками та специфікою роботи юридичної установи. Це фактично перші службові дії під контролем наставника.
   Етап формування юриста як професіонала характеризується повною самостійністю у службовій діяльності, набуттям окремих навичок, виробленням власного стилю і культури праці та ін.
   Етап досягнення вершин майстерності, становлення юриста як професіонала настає після багатьох років (для кожного індивідуально) праці або взагалі не настає.
   Зазначені етапи формування професійної культури впливають на професійну мораль юриста, основу якої становлять регулювання службових взаємин, допомога у здійсненні правильного вибору при виконанні службових обов'язків, оптимальній реалізації прийнятого рішення у практичній діяльності.
   Професійна мораль певним чином регулюється. Особливості цього регулювання диктують правила дій - певну поведінку, виконання функціональних обов'язків, реалізацію права. Тому професійна мораль не є чимось незмінним. Вона динамічна, варіантна, враховує соціальні умови, напрями розвитку суспільства чи певної професії.
   Отже, професійна мораль — це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.
   У філософсько-юридичній науці існує проблема щодо визначення професійної культури юриста. Адже професійну культуру часто змішують з культурою професійних дій, юридичною деонтологією чи правничою (професійною) етикою.
   Розв'язання цієї проблеми можна вбачати в розмежуванні поняття “професійна культура юриста” як науки і як професійної властивості юриста.
   Професійна культура юриста як комплексна юридична наука є практично-ужитковою.
   Як наука вона включає в себе, по-перше, систему знань про певні види культур, які властиві і необхідні особі юриста у здійсненні ним професійної діяльності (зокрема, вчення про правову, політичну, педагогічну, естетичну культуру тощо); по-друге: юридичну деонтологію як систему знань про формування почуття службового, юридичного обов'язку; по-третє, правничу етику як вчення про професійну поведінку юриста з точки зору морально-етичних вимог.
   З іншого боку, професійну культуру юриста слід розглядати як його професійну властивість, яка характеризується:
   - його знаннями правових та інших соціальних норм (моральних, естетичних, корпоративних тощо);
   - повагою правника до права (як позитивного, так і природного), моральних норм, почуттям службового обов'язку;
   - вмінням і навичками правоохоронця реалізовувати правові, психологічні та інші норми та знання;
   - його готовністю настановчо виконувати свій службовий обов'язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації;
   - власною правомірною поведінкою юриста при здійсненні його професійної діяльності.
   Методологічними основами формування професійної культури юриста — як його властивості — виступають: філософія права, культурологія права, юридична деонтологія та правнича етика.
   Слід зазначити, що професійна культура як властивість юриста визначається його певним правовим статусом. Наявність юридичних спеціалізацій породжує специфіку професійних властивостей.
   Правовий статус юриста визначається Конституцією України, кодексами України, законами України (“Про статус суддів”, “Про адвокатуру”, “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про нотаріат” та ін.), а також відомчими нормативними документами.
   Суть правового статусу юриста становлять його права та обов'язки, визначені переліченими вище документами. Вони розкривають значення особи юриста в суспільстві, дають змогу зміцнити правові позиції, забезпечити відстоювання інтересів народу. Правовий статус - динамічний. Він постійно модифікується, вдосконалюється залежно від розвитку суспільства. Для професійної культури правовий статус є основою, він впливає на професійну дисципліну, поведінку юриста, правове почуття, службові відносини, організацію праці та ін.
   Зовнішній вияв професійна культура юриста знаходить в його професійній правомірній діяльності, яка характеризується насамперед: професійною орієнтацією, професіоналізмом, продуктивністю (ефективністю) його діяльності та ін.
   Професійна культура юриста формується поетапно. Якщо її основи закладаються під час навчання, отримання юридичної освіти, то інші складові професійної культури набуваються в процесі діяльності, коли відбувається подальше усвідомлення свого призначення, поглиблення пізнання специфіки юридичної діяльності.
   Оскільки професійна культура юриста об'єднує всі види культури особи правника (є комплексом різних видів культур), то всі принципи і функції цих видів визначають професійну культуру. Але при цьому існують певні особливості, оскільки стрижнем є саме правова культура. Так, власні принципи професійної культури юриста мають загальний та спеціальний характер. До загальних принципів треба віднести: захист прав юриста; рівність всіх юристів перед Законом, підпорядкування всіх відомчих актів Законові; єдність прав та обов'язків юриста; презумпція невинуватості юриста.
   Принцип захисту прав юриста передбачений згаданими вище законами. Однак для його реалізації необхідні як мінімум дві умови: високі моральні якості юриста та довіра громадян до його службових дій. Нині реалізація наданих юристам прав часто викликає сумнів з боку держави та й громадян щодо їх правомірності (і це інколи виправдано). Дія цього принципу пов'язана як з добором кадрів, так і з соціально-побутовими умовами, фінансовим забезпеченням, виконанням державою своїх зобов'язань перед юристами.
   Рівність усіх юристів перед законом забезпечується статтею 24 Конституції України. Незалежно від посади юрист зобов'язаний дотримуватися правових норм і нести відповідальність за їх порушення.
   Такий принцип професійної культури, як підпорядкованість усіх відомчих актів Законові, полягає у недопущенні будь-якої регламентації службової діяльності. “Деталізація” відомчих актів негативно позначається на професійній культурі.
   Принцип єдності прав та обов'язків гарантує дієвість правових норм, забезпечує виконавську дисципліну юристів. Акцент лише на права чи обов'язки погано впливає на юридичну діяльність. Звичайно, за наявності прав обов'язкове, а за наявності обов'язків - неухильне їх виконання. Отже, використання та виконання є основними засадами необхідної і достатньої умови професійної культури юриста.
   У праві кожного демократичного суспільства принцип презумпції невинуватості особи посідає чільне місце.
   На юристів як на окрему частину суспільства також поширюється цей загальноправовий принцип. Йдеться про недопущення поспішності у звільненні юристів з роботи у випадку порушення проти них кримінальної справи. Адже винуватість визначається тільки судом.
   До спеціальних принципів професійної культури юриста належать: дозволяється те, що дозволяє закон; уміння користуватися владними повноваженнями; самосвідомість юриста; оптимальність й ефективність юридичної діяльності: диференційований підхід у правоохоронній роботі.
   Принцип “дозволяється те, що дозволяє закон” може використовуватися лише службовими особами, в тому числі юристами. Тут немає місця альтернативі, плюралізму. Принцип розрахований на можливі прогалини в законі, появу нових прецедентів та ін. Він має на меті забезпечити правомірну поведінку юриста, застерегти його від порушення законності. Професійна мораль у цьому випадку допомагає юристові правильно реалізувати цей принцип. Однак юрист повинен бути впевнений, що при виконанні службових обов'язків його дії навіть після негативної реакції населення будуть оцінені адекватно, не ставитимуться під сумнів, не підлягатимуть ревізії з боку інших чинів та інстанцій і йому не загрожуватиме покарання.
   Такий загальноправовий принцип, як “все, що не забороняється законом, дозволяється” не притаманний професійній культурі юриста.