Крім цього, уміння підготувати вогнепальну зброю до стрільби, знання прицільної дальності, далекості польоту кулі (із збереженням її вбивчої сили) та далекості прямого пострілу і загалом відомостей про балістику як науку про рух (траєкторію) кулі при стрільбі повинні стати обов'язковими вимогами до кожного працівника. Від цього залежать якість прицілювання і так звана снайперська стрільба. Точність стрільби необхідна, оскільки при єдиноборстві на довгій дистанції потрібно вразити не тільки людину, а, можливо (частіше), засоби, за допомогою яких вона здійснює злочинні дії. При цьому висока вогнепальна культура працівника міліції вимагає володіння різноманітними прийомами ведення прицільної стрільби з різних положень, дотримання правил маскування перед правопорушниками, дотримання позиції очікування.
   Зрозуміло, що вогнепальна зброя потребує належного поводження. Це стосується її зберігання, утримання, експлуатації, дотримання техніки безпеки тощо. Такі вимоги культурно-правового характеру необхідні для власної безпеки, безпеки оточуючих та законності застосування зброї.
   З вогнепальною культурою працівника міліції пов'язана можливість притягнути до відповідальності правопорушника у судовому порядку. Реалізація права на застосування зброї спрямована на припинення злочинних дій, вироблення уміння швидко реагувати на будь-які дії порушника після попередження, що проти нього може бути застосовано смертельний засіб, а також при необхідності переслідування злочинця.
   Працівник міліції не має права одноосібне здійснювати правосуддя.
   Це завдання виключно судових органів, які встановлюють як правомірність затримання особи, так і правомірність дій працівника міліції, який застосував для цього табельну зброю.
   Науковці ведуть дискусії щодо попередження правопорушника про можливість застосування до нього зброї. Виходячи з культурологічних концепцій права, його духовності та моральності, таке попередження доцільне. Переконавшись у серйозних, суспільне небезпечних намірах правопорушника, працівник міліції повинен попередити про своє службове становище і про намір застосувати законні дії. Від реакції правопорушника на попередження залежать і подальші дії працівника міліції. Попереджувати про можливість застосування вогнепальної зброї все-таки варто, оскільки це може позитивно вплинути на злочинця. Звичайно, виникають ситуації, коли попередження неможливе, наприклад, через швидкість розгортання подій, негативну реакцію злочинця, яка завдасть нової шкоди тощо. Тому відсутність попередження повинна мати вагомі підстави.
   Застосування вогнепальної зброї практично завжди призводить до загрози здоров'ю і життю злочинця, а часто й працівника міліції. Тобто тут виявляються фізичні, психічні й моральні аспекти. Тому працівникові міліції дозволяється завдати правопорушнику незначного вогнестрільного поранення (в руку, ногу). Незначна рана змусить злочинця припинити антисуспільні дії, сприятиме його затриманню. Але у безвихідній ситуації, коли порушник вдається до найжорстокіших заходів, закон дозволяє здійснювати постріл у життєво важливі органи. Зрозуміло, що в обох випадках працівник міліції зобов'язаний надати необхідну медичну допомогу потерпілому.
   Зниження ризику правомірного заподіяння шкоди випливає із власного рішення працівника міліції. Зауважимо, що працівник з високою вогнепальною культурою не застосовуватиме зброї тоді, коли у нього виникатиме вагання — стріляти чи не стріляти. І це вагання повинно бути на користь правопорушника.
   Вогнепальна культура працівника міліції передбачає уміння дотримуватися заходів власної безпеки. Рішучість, сміливість, відвага не означають байдужості до свого життя та здоров'я.
   Закон не примушує працівника міліції ризикувати собою (держава в цьому не зацікавлена).
   Лише організувавши комплекс надійного прикриття, доцільно вступати у вогнестрільне протиборство. Досягнення позитивного ефекту, найвірогідніше, можливе за умови високої особистої вогнепальної культури працівника міліції.
   Усі компоненти вогнепальної культури визначає та чи інша суспільно-небезпечна ситуація. Працівникові міліції і юристові загалом треба глибоко зрозуміти суть правових фактів, які виникають у суспільне небезпечних ситуаціях. З'ясування суті справи дає змогу виробити власний варіант поведінки щодо застосування зброї. Остання є одним із засобів правового регулювання конкретної (тимчасової) суспільно-правової ситуації.
   Звідси виникає запитання: що є ефективним у тимчасових небезпечних ситуаціях - правове регулювання чи правовий вплив? Серед дослідників особливих розбіжностей у трактуванні цих понять немає. Зокрема, вважається, що правове регулювання ширше, ніж правовий вплив. До правового впливу, крім правового регулювання, входять правове виховання, правова пропаганда. Доцільно додати до цього ще й профілактичну діяльність щодо духовного та морального оздоровлення громадян. Це свідчить про актуальність систематичної, планомірної і, головне, професійної діяльності працівників міліції як суб'єктів права.
   Згідно з вимогами вогнепальної культури правовий вплив на правопорушника можна здійснити короткочасно, разово. Так, важливими, треба думати, є психологічні і фізичні аспекти, що зумовлюють відповідні види примусу. Зрозуміло, що високий рівень вогнепальної культури орієнтує вибір працівника міліції на користь психологічного впливу перед фізичним. Проте, продемонструвавши намір застосувати вогнепальну зброю, привівши її у бойову готовність, він своїми діями, командами, розпорядженнями продовжує регулювати ситуацію засобами психологічного примусу. У випадку не-врегулювання таким чином ситуації працівник міліції вдається до фізичного впливу (примусу). В цій ситуації чітко виявляються два методи правового впливу на особистість: переконання і примус, де останній виступає у вигляді фізичного.
   Працівник міліції повинен дотримуватися принципів вогнепальної культури, які є складовою службової діяльності і професійної культури. До основних принципів вогнепальної культури може віднести: боротьбу за законність, підвищену відповідальність, безпомилковість, швидкість реагування, культуру професійних рухів, техніку безпеки, фізичну досконалість, тренованість.
   У боротьбі за законність працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю, повинен не тільки дотримуватися чинних правових вимог, а й дбати про правопорушника. Зухвала, агресивна дія злочинця може спонукати працівника міліції до порушення встановленої юридичної процедури щодо застосування зброї. Але оцінивши ступінь суспільної небезпеки, визначивши доцільність примусу, приступивши до активної протидії, працівник міліції повинен передусім уникнути емоційного реагування на ситуацію, що склалася. Також впливає на законність уміння ухилитися від зіткнення у невигідних умовах, де порушений так званий баланс сил. Нерівні умови (наприклад, кількість озброєних працівників міліції значно перевищує кількість правопорушників), примітивно обрана тактика щодо припинення злочинних дій призводять до порушення законності. Сюди можна віднести й небажання надати першу медичну допомогу пораненому, вступ у фізичне протиборство зі зброєю в руках, внаслідок чого нею оволодіває злочинець, та ін. Головне тут внутрішнє переконання у доцільності збройного розв'язання конфліктної ситуації як необхідної умови правомірного встановлення справедливості.
   Не викликає сумніву важливість принципу підвищеної відповідальності працівника міліції щодо реалізації права на зброю. Відповідальність наступає не тільки внаслідок неправомірності застосування зброї, а й у випадках її незастосування, які передбачені законом. Отже, як перевищення владних повноважень, так і байдужість чи нерішучість є суб'єктивними причинами нового правопорушення з боку працівника міліції. Причому з усіх видів юридичної відповідальності працівника міліції в цьому випадку йдеться про кримінальну відповідальність.
   Культура застосування вогнепальної зброї вимагає від працівника міліції абсолютної безпомилковості. Небезпечним є не стільки обмеження правопорушником волі, скільки загроза його життю та здоров'ю. Помилка в цьому випадку закінчується трагічно. Причому юридична чи фактична помилка (у виборі об'єкта) особливого значення не мають. Рівень вогнепальної культури працівника міліції повинен бути настільки високий, щоб той міг самостійно прийняти правильне рішення, яке не викликає жодних сумнівів.
   Принцип швидкого реагування у питаннях застосування вогнепальної зброї обґрунтовується, найвірогідніше, цінністю самого життя. Тому уважне спостереження за рухами правопорушника, адекватна оцінка їх, передбачення смертельної загрози та інші фактори вимагають від працівника міліції блискавичної реакції на випередження, звичайно, без права на помилку. При цьому використання вогнепальної зброї є останнім засобом зупинення протиправних дій і затримання злочинця. Взагалі швидке реагування не повинно відставати від перебігу подій у правовому явищі.
   Культура професійних рухів працівника міліції під час застосування вогнепальної зброї полягає в адекватності дій. Важливо, щоб його рухи мали або стримуюче значення, або були непомітними. Це залежить від ситуації. У першому випадку простежуються елементи правового впливу на правопорушника, який повинен зрозуміти серйозні наміри працівника міліції. Можливо, ці, на перший погляд, малопомітні дії відвернуть його від злочинних намірів. Проте другий випадок, коли не допустиме зволікання, а кожен зайвий рух працівника міліції може спричинити небезпечну реакцію з боку злочинця, вимагає певного порядку непомітних, обманливих рухів.
   З цього приводу корисно запозичити техніку сценічних рухів актора, який надає особливої уваги деталям, що несуть у собі певний зміст, відзначаються правильним добором відповідних рухів. Наприклад, треба здійснити постріл при збройному нападі. Перебуваючи під дулом вогнепальної зброї, працівник міліції повинен виконати рухи у такій послідовності: розстебнути кобуру, вийняти пістолет, зняти його з запобіжника, закласти патрон у патронник, прицілитися, натиснути пальцем на спусковий гачок. Тут важливу роль відіграє професійна майстерність.
   Техніка безпеки є складовим елементом правового регулювання, правомірності застосування вогнепальної зброї. Вона застерігає від усіляких випадковостей, небажаного смертельного наслідку не тільки для злочинця, а й сторонніх осіб і самого працівника міліції. Недотримання принципу техніки безпеки може призвести до небажаного повороту справи, до масового безладдя й кримінальної відповідальності суб'єктів права. Техніка безпеки вимагає поводитись із незарядженою зброєю як із зарядженою, жартома не прицілюватися і не досилати патрон у патронник, без потреби не класти палець на спусковий гачок і взагалі не використовувати вогнепальну зброю для залякування. Зауважимо, що з цією метою не можна використовувати навіть іграшковий пістолет, який людина може сприйняти за справжній.
   Тому принцип техніки безпеки — це необхідний атрибут розумового та фізичного аспектів правозастосування і є похідною нормою для працівника міліції, свідченням його високого професіоналізму.
   Вогнепальна культура працівника міліції пов'язана з принципом фізичної досконалості, тренованості. Висока техніка бойової стрільби, навички ведення вогню, уміння утримувати точку прицілювання в процесі можливих пересувань - результат регулярного тренування, відпрацювання спеціальних вправ. Адже множина можливих варіантів професійної поведінки працівника міліції залежить від уміння володіти зброєю і результативно вести вогонь по мішенях незалежно від способу стрільби. Тому спеціальні професійні заняття з працівниками найкраще проводити в умовах, наближених до бойових.