– Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
   – Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря.
   Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов?язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна.
   Екологічні податки бувають кількох видів:
   – платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів);
   – податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму;
   – податки за фактичний обсяг забруднень.
   При цьому податок за забруднення середовища має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж забруднювати його. Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.
   Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища.
   Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.
   Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин.
   У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:
   – визначення чистого економічного ефекту;
   – оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;
   – оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;
   – оцінка варіантів переробки відходів;
   – оцінка технологічних рішень;
   – оцінка конструкторських рішень;
   – екологічна експертиза проектів;
   – оцінка ризику аварій.
   В Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:
   – вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;
   – створюються екологічні фонди, банки;
   – розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.
   У зв?язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:
   – ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи;
   – сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні;
   – ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування;
   – економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає позаринкові форми контролю;
   – для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів.
   М. Ф. Реймерс сформулював 15 законів природокористування, серед яких можна назвати:
   – Закон вичерпності природних ресурсів;
   – Закон зростання наукоємності суспільного розвитку;
   – Закон зниження природно-ресурсного потенціалу;
   – Закон сукупної дії природних факторів;
   – Закон спадної (природної) родючості;
   – Закон зростання темпів обігу залучених природних ресурсів;
   – Закон неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою;
   – Закон територіальної екологічної рівноваги;
   – Закон спадної віддачі.