У будь-якому суспільстві серйозну проблему становить боротьба зі злочинністю. Тому обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.
   Просвітницька діяльність юриста має спрямовуватися на ознайомлення громадян із загальними проблемами злочинності, із особою злочинця, причинами та мотивами вчинення злочинів, віктимологічним аспектом самозахисту тощо.
   Громадяни здебільшого не усвідомлюють змісту правопорушення, не відрізняють злочину від проступку. Чимало непорозумінь виникає у практикуванні понять організованої злочинності, корупції, рекету та ін. На побутовому рівні ці поняття часто неправильно трактуються, що призводить до дезінформації про діяльність правоохоронних органів. Юрист повинен вносити ясність у ці питання на підставі закону. За своїми службовими обов'язками він має проводити відповідну роз'яснювальну роботу серед населення. Саме юрист може також вичерпно й достовірно охарактеризувати ті чи інші порушення закону, дії злочинця, його особисті риси.
   Не кожний правопорушник є злочинною особистістю. Останніх значно менше, на більшість правопорушників суспільство має вплив. Особливо небезпечні “злочинці-професіонали”. Громадяни повинні бути поінформовані, що суспільна небезпека з боку таких осіб виникає задовго до вчинення ними злочинних дій. Вона полягає у різноманітних порушеннях норм поведінки, яку часто називають відхиленою поведінкою, фактично це сигнал про те, що починає “формуватися” майбутній злочинець.
   Часто трапляється, що не всі громадяни розуміють обставини, які впливають на формування злочину. Насамперед йдеться про роль сім'ї, у якій зростає і виховується особа. Характерно, що освітній рівень, становище у суспільстві батьків або відсутність одного із них істотно не впливають на виховання дитини. Практика свідчить, що головне у сім'ї - здоровий мікроклімат. Оскільки відсутність задоволення духовних потреб дитини часто-густо призводить до утворення певного духовного вакууму. І заповнюється він здебільшого негативним “матеріалом”, який існує в оточуючому середовищі. Йдеться про коло знайомих, друзів дитини. Тому батьки повинні цікавитися поведінкою дитини, її інтересами за межами сім'ї. Не всі батьки мають достовірні дані про поведінку своєї дитини у навчальних закладах чи трудових колективах. Це здебільшого негативно позначається на вихованні особистості.
   Нині через моральне зубожіння суспільства почали більшою мірою виявлятися негативні риси окремих осіб, які є одним із чинників формування свідомості правопорушників. До таких рис можна віднести невміння контролювати власні вчинки, звичку до вживання алкоголю і наркотичних речовин, жадібність, корисливість, неповагу до оточуючих, байдужість до долі інших людей чи своєї власної, безвольність, сліпе наслідування, відсутність чіткої життєвої мети, убогість духовних запитів, лінивство, озлобленість, моральну розпусту, індивідуалізм тощо. Тут виявляються широкі можливості для виховної діяльності правників серед різних верств населення, зокрема молоді. Потрібно висвітлювати й аналізувати мотивацію діяльності правопорушника, його зв'язки, давати оцінку рівня моральності, культурного розвитку, духовного стану.
   У кожній ситуації мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими злочинцем. Але, як правило, він визначає мету задовго до вчинення злочину, внутрішньо виправдовуючи обраний мотив. Проте обставини можуть скластися так, що злочинець не встигне усвідомити мотиву вчинення правопорушення або попри усвідомлений мотив може виникнути інший - неусвідомлений, який також спонукатиме його до антисуспільної поведінки. Громадяни повинні пам'ятати, що поява нових мотивів найчастіше виникає при вчиненні опору злочинцеві, який інколи не є ефективним, тому що злочинець прагне досягти поставленої мети будь-яким способом. Мотив для нього є рушійною силою, певним стимулятором і збудником активності у злочинних діях при досить сильних вольових якостях. Нехтуючи моральними нормами, особа, схильна до правопорушень, часто перемагає у двобої з жертвою.
   Так чи інакше мотив вчинення правопорушення зумовлюється певними моральними цінностями. Тобто у будь-якому випадку кожний мотив повинен отримати морально-етичну оцінку. Мораль засуджує як мотив дії, так і мотив бездіяльності. Трапляється, що окремі особи виношують наміри вчинити правопорушення з певною метою. Тому потрібно, щоб усі мотиви стали відомі широкому загалу. На цій основі про особу формується й поширюється громадська думка. Вона буде застереженням, своєрідним захистом від злочинних посягань. Отже, громадянам треба роз'яснювати, що з поганих мотивів випливають шкідливі для суспільства вчинки. І навпаки - добрі мотиви породжують благородні вчинки.
   Здійснюючи правове виховання громадян, юристи повинні висвітлювати чинники вибору мотиву вчинення злочину. Передусім це пов'язане з особою злочинця, його особливостями, нахилами, захопленнями, інтересами. Важливу роль відіграють традиції, які сформувалися у суспільстві й впливають на особу. Даються взнаки факти знецінювання загальнолюдської моралі, коли на перший план висувалися штучні моральні норми, а майбутнє підпорядковувалося штучним ідеалам. Такий стан справ негативно позначався на поведінці громадян. Окремі особи накреслювали для себе власну “перспективу” - злочинну. Мотиви їхньої діяльності в основному корисливі, супроводжуються здебільшого жорстокістю й цинізмом. Як свідчить практика, правоохоронні органи фактично не мають позитивного впливу на особистість злочинця, мотиви його діяльності.
   Службовим обов'язком юриста є ознайомлення населення з різними групами мотивів вчинення злочинів. Так, найбільш поширені егоїстичні мотиви - корисливість, хуліганство, помста, ревнощі, озлобленість, ненависть, заздрість, незадоволені сексуальні потреби та ін. Такі мотиви зумовлюються як особистісними моральними якостями особи, її психічним станом, так і прагненням розв'язати життєві проблеми за рахунок інших.
   Інші мотиви виникають часто з вини самих потерпілих. Наприклад, стимулювання алкоголем особи, схильної до правопорушення, спільне проживання членів сім'ї, між якими вже давно припинені близькі сімейні стосунки, тощо. За таких обставин спонукання до вчинення злочинів виникає несподівано, у конкретній ситуації і рідко залежить від самих винуватців злочину. Тому громадянам потрібно роз'яснювати, що криється за мотивами, які глибинні психологічні й зовнішні соціальні реалії вони відображають, у чому їхній суб'єктивний зміст.
   Виявлення і знання мотивів злочинних діянь окремих осіб важливе для особистого захисту від різноманітних посягань. Знаючи наміри особи, можна передбачити її дії на основі певних мотивів. Потрібно знати, що у більшості злочинців виникає потреба об'єднання зі своїми однодумцями. Така потреба з'являється не тільки для оцінки своїх злочинних дій та навичок, а й для запозичення форм і методів, удосконалення їх на основі набутого злочинного досвіду. Тобто відомості про гуртування злочинців є дуже цінними у питаннях самозахисту.
   Одним із способів самозахисту є знання “законів”, традицій та інших чинників, міцно вкорінених у свідомості та моралі злочинця, якими він живе і від яких не може відмовитися. Такі відомості мають принципове значення, оскільки нерозуміння “життя” злочинного середовища, а інколи ігнорування певних фактів чи їх недооцінка призводять до самозаспокоєння, до невиправданої безпечності.
   Юристи повинні роз'яснювати громадянам, що серед злочинців існує більш-менш чітка спеціалізація. Зокрема, треба розрізняти насильницькі злочини проти особи, службові злочини, політичні злочини, злочини, пов'язані з порушенням громадського порядку, побутові злочини та ін.
   Характерно, що коли злочинець спеціалізується, наприклад, на кишенькових крадіжках, він рідко може вчинити інший злочин - вбивство чи розбійний напад. Крім цього, спеціалізуючись в одному виді злочинної діяльності, злочинець отримує певне визнання у своєму середовищі, завойовує своєрідний “авторитет”. Це спостерігається як на волі, так і у місцях позбавлення волі. У першому випадку кожен злочинець спілкується зі своїми однодумцями, підкоряється своїм “законам”, удосконалює майстерність свого “ремесла” тощо. Так, під керівництвом злочинців-професіоналів проводиться спеціальне навчання початківців. У випадку “грамотних” дій вони отримують визнання і мають право діяти у злочинній групі.
   Важливу роль у злочинній діяльності відіграє стаж такої “роботи”. Він обчислюється, як правило, з того часу, коли отримане певне схвалення злочинного середовища. Впливають на “авторитет” також кількість судимостей, вид вчинення злочину, спільна “робота” або перебування у місцях позбавлення волі зі “знаменитостями” злочинного світу та деякі інші чинники. Однак визначальними є особисті якості особи, зокрема так звана чесність, непродажність. Мається на увазі ненадання інформації правоохоронним органам і неприсвоєння незапланованої частини товарно-грошових цінностей. Для цього більшість злочинців складають своєрідну “присягу”.
   Громадяни повинні знати, що кожен злочинець володіє достатнім рівнем спеціальної культури (злочинної субкультури), до якої належать форми спілкування, каси взаємодопомоги, злочинна атрибутика. Усе це приховує велику небезпеку, оскільки є обов'язковим для багатьох категорій злочинців, які своєю чергою вживають заходів, щоб ці елементи засвоїла молодь. Зауважимо, що злочинні традиції не залишаються усталеними. Враховуючи конкретні соціальні умови, вони посилюються, стають більш активними і міцними.
   Юристові варто висвітлювати внутрішній світ злочинців, який яскраво характеризує специфічна мова. Спілкування відбувається в основному на жаргоні, який свідчить про належність до певної категорії правопорушників. Чим більша професійна “досконалість” злочинця, тим більше насичена жаргонізмами його мова, спеціальними термінами. Жаргон буває різним, залежно від “спеціалізації” злочинця. Деякі слова та вирази “удосконалюються”, але здебільшого лексика та функції жаргону залишаються незмінними. Однак окремі слова із кримінального жаргону вживають громадяни з низькою моральною культурою.
   Для конспірації усі злочинці мають прізвиська, які відображають як авторитет злочинця, так і його соціальне походження. Прикро, що така манера спілкування властива деякій частині молоді, які, наслідуючи злочинців, прагнуть утвердитися у такий спосіб серед однолітків.
   Громадяни повинні вміти розпізнавати злочинця за таким елементом субкультури, як татуювання. Спочатку злочинці, у яких воно було, претендували на лідерство. Згодом татуювання стало для злочинця своєрідною таємничою мовою, необхідною для спілкування з подібними собі на волі і в місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що, знаючи символіку зображених малюнків, написів, їх розташування на тілі, злочинці визначають нахил раніше засуджених до певних видів кримінальних дій. Крім цього, татуювання служить для передавання думки індивіда, його соціально-кримінальних настанов і ціннісних орієнтацій. Часто тлумачення прихованої у татуюванні символіки - це ключ до розуміння психології людини, пізнання кола її інтересів, без врахування чого важко прийняти якесь рішення. Татуювання - це візитна картка злочинця, тому її потрібно уміти читати. Правда, нині засуджені ставляться до татуювання стримано.