1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових об­межень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умов­но-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

1.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути засто­соване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
2.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути засто­соване після фактичного відбуття засудженим:

1.  не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин не­великої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2.  не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3.  не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невід- бутої частини покарання.

1.  У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Виконання призначеного судом покарання має своєю метою не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових злочинів. Водночас у ряді випадків подальше виконання покарання є недоцільним унаслідок досягнення цілей покарання у процесі його відбування.

1.  Відповідно до ст. 81 КК під умовно-достроковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення засудженого від подальшого відбування призна­ченого йому судом покарання у процесі його відбування за умови невчинення ним ново­го злочину протягом невідбутої частини покарання. Умовним таке звільнення нази­вається тому, що воно не є остаточним. Особа звільняється від частини строку при­значеного покарання за певної умови - невчинення будь-якого нового злочину (незалежно від його тяжкості та форми вини) протягом невідбутого строку покарання, який залишився. Достроковим звільнення визнається тому, що засуджений звільня­ється від покарання до закінчення строку покарання, призначеного вироком суду. Окремі питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання роз’яснюються у ППВСУ «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» від 26 квітня 2002 р. № 2 (ЗП. - С. 145-148).
2.  Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно із ч. 1 ст. 81 КК є фактичне відбування особою одного з таких основних строкових видів покарань: виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, об­меження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк.
3. Підстава умовно-дострокового звільнення від відбування покарання склада­ється з двох обов’язкових елементів: а) доведення засудженим свого виправлення (ч. 2 ст. 81 КК) та б) фактичне відбуття засудженим певної частини призначеного йому строку покарання (ч. 3 ст. 81 КК).

Доведення засудженим свого виправлення означає досягнення ним такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових зло­чинів. Виправлення засудженого має бути підтверджене його сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Сумлінна поведінка характеризується дотриманням режиму відбування покарання; виконанням покладених на засудженого законних обов’язків; виконанням законних вимог представників адміністрації органу, що виконує покарання; підвищенням за­гальноосвітнього і професійно-технічного навчання; придбанням спеціальності; по­ведінкою у побуті; стримуванням від порушень режиму відбування покарання, від порушень правил внутрішнього розпорядку, від уживання алкогольних напоїв, нарко­тичних засобів, азартних ігор; неухильним додержанням загальноприйнятих норм і правил поведінки; активною участю у суспільному житті і сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання; прагненням своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин тощо.

Ставлення до праці характеризується постійною свідомою участю у суспільно корисній праці; систематичним виконанням трудових обов’ язків, виробничих завдань і дорученої роботи; внесенням раціоналізаторських пропозицій і винахідницьких від­криттів; відсутністю відмов від роботи, невиходів на роботу без поважних причин і порушень трудової дисципліни; виконанням норм виробітку; ставленням до майна, знарядь виробництва; прагненням придбати спеціальність або підвищити кваліфіка­цію; відсутністю трудових порушень; суворим додержанням правил охорони праці і правил техніки безпеки та ін.

Сумлінна поведінка і ставлення до праці є необхідним і достатнім доказом ви­правлення засудженого. При цьому висновок суду про виправлення засудженого по­винен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе умовно-дострокове звільнення. У пункті 17 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. зазначено, що оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання здійснює вели­кий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного клопотання (подання). Зокрема, слід ретельно з’ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержан­ня ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-тру­дової установи, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Причому, як роз’яснено в абз. 2 п. 13 тієї ж постанови, відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого після умовно-дострокового звільнен­ня від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні кло­потання (подання).

Фактичне відбуття засудженим певної частини призначеного йому строку по­карання (1/2, 2/3, 3/4) передбачено законодавцем з урахуванням таких критеріїв: а) тяжкість злочину, б) форма вини й в) пенітенціарний рецидив злочину, для того щоб засуджений мав час і можливість довести своє виправлення та дійсно довів, що він уже не потребує подальшого відбування покарання. Для наявності цього елементу підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особа повинна відбути (ч. 3 ст. 81 КК):

а) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

б) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяж­кий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа ра­ніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до по­збавлення волі;

в) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільня­лася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої части­ни покарання.

Якщо покарання призначене за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, по­винен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і врахо­вувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК, виходячи з більш тяжкого, а при рівному ступені тяжкості, виходячи з умисного злочину, який входить у сукупність.

Слід також зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 81 КК відповідна частина строку пока­рання, яку засуджений повинен відбути для застосування умовно-дострокового звіль­нення, встановлюється (обчислюється), виходячи зі строку покарання, призначеного вироком суду. Однак можливі й ситуації, коли засудженому покарання було пом’якшено на підставі акта про амністію, помилування або за рішенням суду. Згідно з п. 11 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2, при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому було пом’ якшене згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встанов­леного актом амністії, помилування або рішенням суду.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Таким додатковим покаранням є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п. 7 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.), оскільки такі покарання, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу (ст. 54 КК) та конфіскація майна (ст. 59 КК), якщо вони були призна­чені як додаткові, на момент прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування основного покарання повинні бути виконані.

Слід мати на увазі, що питання про повне або часткове звільнення від відбування додаткового покарання суд повинен вирішити не тільки тоді, коли про це зазначено у клопотанні (поданні) органу або установи виконання покарання, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого, а й за власною ініціативою (п. 8 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.). Якщо при умовно-достроковому звільненні засу­дженого від відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від до­даткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий лише після закінчен­ня строків, передбачених ч. 6 ст. 539 КПК. Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування основного покарання суд не розглядав питання про звіль­нення від додаткового покарання, засуджений має право звернутися з клопотанням про таке звільнення без урахування строків, передбачених ч. 6 ст. 539 КПК. Коли питання про умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового покарання виникло піс­ля повного відбуття засудженим основного покарання, суд за клопотанням відповідних органів (ст. 539 КПК) може повністю або частково звільнити його від додаткового по­карання після фактичного відбуття встановленої законом частини останнього та за на­явності зазначених у законі передумови та підстави.