Пояснення сторін та третіх осіб та їх представників. Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові (ст. 27 ЦПК), однак засобом доказування виступають тільки пояснення, які подані ними у процесі їх допиту як свідків відповідно до ст. 65 ЦПК.
   Пояснення сторін та їхніх представників в процесі доказування можуть надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб’єктами або ж представниками суб’єктів спірних правовідносин, що розглядаються судом. З цих же причин їх пояснення не завжди можуть мати об’єктивний характер. Давати пояснення є правом сторін, тому за відмову від цього, до сторони чи третьої особи не можуть бути застосовані заходи відповідальності. Однак, якщо сторона, третя особи чи їх представник дали згоду на допит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.
   Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як засіб доказування в цивільному процесі мають суттєве значення. Визнаючи за сторонами і третіми особами право давати пояснення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 3 ст. 338 ЦПК).
   Особливість даного засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересовані у вирішенні (результаті) справи, тому їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фактичні обставини по справі, пояснення цих фактів, їх оцінку.
   Пояснення можуть бути двох видів: твердження та визнання. Сутність тверджень складається з того, що в них містяться відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати сторона як суб’єкт доказування. Визнання – це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати інша сторона.
   В змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. В юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове.
   Такий поділ, є неправильним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза процесуальними формами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, який мав місце поза цивільним процесом. Визнання в суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому цивільному процесуальному порядку і процесуальній формі, тому буде не судовим визнанням, а визнанням в цивільному процесі. Підтвердження фактів, які входять в обов’язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і позасудове не має підстав.
   На визнані факти не поширюється правило допустимості доказів, за винятком випадків, коли факт повинен підтверджуватися виключно нотаріально посвідченим документом.
   ЦПК відомо визнання фактів та і визнання позову (ст.ст. 31, 174 ЦПК). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову - лише відповідачем. А оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об’єктом визнання. Процесуальним наслідком визнаного в цивільному процесі однією із сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому на доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказування (ст.59 ЦПК), крім випадків, коли факт повинен бути підтверджений нотаріально посвідченим документом.
   Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими у справі доказами, одержаними від інших осіб й інших засобів доказування.
   Показання свідків – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК).
   Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок – як правило незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правильно сприймати, зберігати відомості про факти і давати про них правильні показання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи.
   Процесуальна правосуб’єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Ними можуть бути малолітні й неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов’язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне. Свідками не можуть бути:
   1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
   2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;
   3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
   4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку;
   5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 51 ЦПК).
   Законом передбачена таємниця вкладів у банку, здійснення слідчих і нотаріальних дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця. При необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду.
   Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду.
   За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст. 384, 385 КК), а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, встановлену законом (п.п. 4, 5 ст. 50, ст. 91 ЦПК).
   Відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Як випливає із роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (п. 20 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя”) у випадку коли під час судового засідання суддя не попередить про те, що дані особи мають право відмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі показання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. У разі ж, коли члени сім’ї чи близькі родичі сторін у справі погодилися давати показання, вони можуть нести відповідальність за завідомо неправдиві показання. При чому особи зобов’язані повідомити суд причини відмови давати показання (п. 2 ст. 52 ЦПК).
   Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 180 ЦПК ), а лише потім під розписку попередити його про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує і вона та розписка приєднується до матеріалів справи.
   Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, далі йому задаються питання особою, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи які беруть участь у справі. Суд має право з’ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК).
   Свідку під час допиту дозволяється користуватися записами лише в тому випадку, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі та можуть бути приєднанні до справи ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).
   Допит малолітніх та неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Ці особи мають можливість з дозволу суду задавати свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання(ст. 182 ЦПК).
   Крім обов’язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Свідок може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ст. 7 ЦПК). За ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або службовцями за відрив їх від роботи чи звичайних занять виплачується винагорода у встановленому розмірі. Свідкові у встановлених розмірах оплачується також вартість переїзду, добові та витрати по найму житла (ст. 86 ЦПК).
   Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. (ст. 64 ЦПК). Письмові докази підтверджують факти змістовим наповненням.