Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Юридичний факультет

«Види та порядок укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах»

Луцьк - 2014

ПЛАН

ВСТУП

ПРАВОВА ОСНОВА, ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДОГОВОРУ

ТОРГИ ЯК СПОСІБ УКЛАДЕННЯ ПРАВОЧИНУ

УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ НА БІРЖАХ, АУКЦІОНАХ ТА КОНКУРСАХ

Аукціон як спосіб укладення договору

Укладення біржових угод

Особливості укладення договорів за конкурсом

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема даної роботи досить актуальна, адже правове регулювання укладання договорів на конкурсах, аукціонах, біржах здійснюється численними правовими актами, містить багато особливостей, необхідність прийняття до уваги яких диференційована в залежності від правових підстав організації і проведення публічних торгів, фактичної причини продажу майна, суб'єктного складу відповідного договору, специфіки продаваного майна та інших чинників.

Об'єктом дослідження є правовідносини що виникають на підставі договорів.

Предметом дослідження роботи є порядок укладення договорів на конкурсах, аукціонах, біржах.

Метою даної роботи виступає правовий аналіз та всебічне дослідження видів та порядку укладення договорів на конкурсах, аукціонах, біржах.

Для всебічного дослідження теми і досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

розглянути поняття договору загалом;

охарактеризувати торг як спосіб укладення правочину;

розглянути порядок укладення договорів на конкурсах, аукціонах, біржах.

Слід зазначити, що дослідження поняття договору та їх укладення на біржах, аукціонах і конкурсах проводилися багатьма авторами-юристами, зокрема: Беляневич О.А., Бекленищевої И.В., Бєлікова Олега, Гайворонського В.М., Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., М.К. Галянтич, С.М. Грудницької, О.М., Міхатуліна, Ю.В.Белік, Иванова В.В., Калабеков Ш. В., Костенко Лесі, Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина, Панченко М.І., Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін..

Підкреслимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи, як: порівняльно-правовий; діалектичний; формально-логічний - при характеристиці процедури укладення договорів; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

ПРАВОВА ОСНОВА, ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДОГОВОРУ

Договір служить ідеальною формою активності учасників обороту, він є найбільш оперативним і гнучким засобом зв'язку між виробництвом і споживанням, вивчення потреб і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом та пропозицією, наситити ринок тими товарами, які потребує споживач.

Договірні відносини виникають на певній економічній основі, отже, вони тісно зв'язані з відносинами власності. У відношенні свого майна власник вправі здійснювати будь-які дії, які не суперечать закону. У числі дій, за допомогою яких власники розпоряджаються своїм майном, найбільше значення мають договори. [6, с. 151-152]

Договір є основною правовою формою, що опосередковує суспільні відносини, і може розглядатися як зобов'язання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів.

Відповідно, договір можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язання між суб'єктами господарювання, суб'єктами організаційно-господарських повноважень, не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін.

І проаналізувавши вище викладене можна виділити наступні ознаки договору:

1) це угода двох або більше суб'єктів;

2) є юридичним фактом, який спрямований на виникнення, зміну чи припинення правовідносин;

3) встановлює зобов'язання і правила його виконання;

4) може бути підставою виникнення майновових зобов'язань;

5) обмежене законодавством коло суб'єктів;

7) стосовно них діють окремі правила щодо підстав їх укладання й змісту.

8) форма договору встановлена законом; [7, с. 358 - 360]

Численні договори мають як загальні властивості, так і певні розходження, що дозволяють відмежовувати їх один від одного. Для того, щоб правильно орієнтуватися у всій масі численних і різноманітних договорів, прийнято здійснювати їхній розподіл на окремі види. В основі такого розподілу полягають різні категорії, що обираються в залежності від переслідуваних цілей.

Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Він дозволяє учасникам досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, застосовувати на практиці такий договір, що у найбільшій мірі відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види.

Різноманітність діяльності обумовлює широке коло договорів. Кожному договору властиві й загальні риси даної правової категорії, й ознаки, притаманні саме даному виду договорів. Тому для їхнього розмежування застосовуються доктринальна й нормативна класифікації договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості. [15, с. 356]

ТОРГИ ЯК СПОСІБ УКЛАДЕННЯ ПРАВОЧИНУ

В умовах ринкової економіки цивільно-правовий договір є основним засобом організації відносин між учасниками цивільних правовідносин.

Залежно від специфіки суб`єктного складу та пов`язаних з цим особливостей порядку встановлення договірних відносин можна виділити конкурентний і неконкурентний способи укладення правочинів.

Неконкурентний (традиційний) спосіб укладення правочинів, відомий законодавству, достатньо поширений на практиці та досліджений в літературі.

Укладення правочинів на біржах, аукціонах, конкурсах (конкурентний спосіб) є надзвичайно актуальним в умовах конкурентного ринкового середовища, проте ці питання, на жаль, практично не висвітлені в сучасній юридичній літературі.

Укладення правочинів в умовах конкуренції покупців розкривається через загальне поняття «торги». Аналіз чинного законодавства показує , що досі не вироблено його однозначного розуміння. Так, в ст.1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» під торгами розуміється порядок здійснення конкурентного відбору виконавців щодо закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг за процедурами, встановленими цим законом.

За своєю юридичною природою торги - це сукупність дій (юридичних фактів), які послідовно здійснюються організатором та учасниками торгів. Торги є способом укладання договорів різного виду в умовах конкуренції, за допомогою яких відбувається встановлення договірних відносин між організатором торгів (власником чи уповноваженою особою) і тим учасником, який запропонував найбільш вигідні для організатора торгів умови договору і в установленому порядку визнаний переможцем.

Укладення правочинів конкурентним способом має певні особливості.

По-перше, обов'язковою умовою зазначеного способу є наявність конкуренції. Вона може існувати як між суб'єктами, які бажають придбати певний товар (роботи, послуги, а також певні права) на певних умовах. У біржовій торгівлі можлива конкуренція не тільки покупців, а й продавців (на відміну від укладення договорів на аукціонах, конкурсах, де має місце конкуренція тільки покупців).

По-друге, правове регулювання порядку укладення договорів здійснюється спеціальними нормативними актами, які регламентують організацію та проведення біржової торгівлі, аукціонів та конкурсів, а не тими нормативними актами, які регулюють певні види договірних зобов'язань.

Таким чином, постала гостра потреба розробки загальної моделі укладання договорів в умовах конкуренції продавців та покупців. Розробка та запровадження такої моделі дозволить значно скоротити кількість нормативних актів, які регулюють укладення договорів під час торгів та уникнути багатьох суперечностей і непорозумінь, що у зв'язку з цим виникають.

Спроби розробити таку модель робилися і раніше, зокрема у роботах О.А. Беляневич, яка зазначає що модель має бути заснована на тому, що підставою для виникнення зобов'язання з договору, укладеного на аукціоні, біржі чи конкурсі, є складний юридичний факт, що включає попередній та основний договір, зміст якого визначено умовами попереднього договору.

І.Б. Новицький зазначає, що термін «попередній» не означає незавершеності вияву волі сторін, а лише вказує на те, що за договором, який відбувся, має слідувати інший - остаточний договір.

Отже, необхідно виділяти два договори між сторонами. Перший, який вже укладений, має встановлювати зобов'язання укласти у майбутньому головний договір. Саме цей договір має привести до досягнення певної мети задля якої було встановлено юридичні правовідносини між сторонами. Таким чином, попередній та головний договори мають різне значення та різне змістовне навантаження на шляху досягнення певної мети. Попередній договір є первинним щодо основного проте між ними наявний діалектичний зв'язок.

Враховуючи наведене, можна зробити такі висновки: торги є одним із способів укладення договору, що ініціюється однією з потенційних сторін договору (за її дорученням або на підставі публічного примусу), такі що відрізняються наявністю конкуренції між потенційними контрагентами, які бажають бути стороною у договорі, і усвідомлення ними наявності відповідної конкуренції. [9]

Щодо регулювання законодавством, то зазначимо, що стаття 650 ЦК України використовуючи бланкетну норму цивільного законодавства, з метою акцентування уваги на особливостях укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, та відповідно визначаючи у такий спосіб особливості регулювання порядку їх укладення, відсилає до актів цивільного законодавства. Такий зміст коментованої статті дає змогу зробити висновок, що положеннями ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, не встановлюються.