Так, згідно з п.27 Правил торговельного обслуговування населення [2, c.9], придбані великогабаритні товари покупець має право залишити на зберігання, але не більше як на одну добу, причому до залишеного на зберігання купленого товару додається копія касового чека або квитанція, де зазначається термін зберігання. У цьому випадку зберігання товару протягом указаного строку і є істотною умовою договору купівлі-продажу, а продавець, відповідно до ст.230 Цивільного Кодексу, зобов’язаний зберегти річ, не оберігати її від псування.

Право продажу майна належить власникові. Однак з цього правила є винятки, наприклад комісійний магазин, який продає річ комітента, не виступає її власником, проте виконуючи доручення комітента, він уповноважений передати майно покупцеві в його власність. До числа “невласників” також можна віднести судового виконавця, фінансовий орган, що продає майно з публічних торгів, тощо (примусовий продаж) [3, c.8].

Проект Цивільного Кодексу (ст.665) передбачає: якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, коли власник не вправі витребувати від нього товар.

Право власності виникає у покупця, як правило, в момент передачі йому речі, якщо інше не передбачене договором чи законом (ст.128 Цивільного Кодексу). Іноді договором може передбачитись, що право власності на уже переданий товар залишається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, покупець до моменту переходу до нього права власності не вправі відчужувати товар або розпоряджатись ним іншим чином, якщо, звичайно, інше не передбачено законом або іншими нормативними актами чи договором, або не випливає з призначення та властивостей товару. Передачею майна визначається його вручення покупцю, а також передача транспортній організації для відвантаження покупцю і передача на пошту для пересилки покупцю речей, проданих без зобов’язання доставки [3, c.9].

Якщо договір купівлі-продажу підлягає реєстрації (наприклад, у разі купівлі-продажу будинку), то право власності виникає у покупця в момент реєстрації договору (ст.227 Цивільного Кодексу). Визначення моменту права власності від продавця до покупця має важливе значення і для сторін, і для третіх осіб, зокрема кредиторів продавця чи покупця. З переходом права власності виникають певні наслідки:

• покупець набуває право на розпорядження річчю за своєю волею;
• на покупця переходить ризик випадкової загибелі або псування речі;
• у випадку оголошення продавця банкрутом покупець і його кредитори вправі вимагати вилучення речі з конкурсної маси;
• плоди речі належать його власникові;
• власник відповідає за шкоду, заподіяну річчю.

Відзначимо, що з моменту виникнення права власності до покупця переходить ризик випадкової загибелі речі, тобто її втрати чи пошкодження без вини сторін чи третіх осіб, наприклад в результаті дії непереборної сили (ст.130 Цивільного Кодексу). Цілком по-новому вирішується це питання в проекті Цивільного Кодексу: тут ризик випадковості загибелі, на відміну від діючої норми, переходить до покупця з моменту виконання продавцем свого обов’язку щодо передачі речі (ст.676 проекту Цивільного Кодексу).

Ризик випадкової загибелі товару щодо покупців у роздрібній торгівлі переходить з моменту вручення речі.

Література:

1. Боброва Д.В., Дзера О.В., Кузнєцов Н.С., Підопригора О.А. Цивільне право. – К., 1997. – Ч.2.

2. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 08.02.95. №108/91 // Правила торгівлі та інші нормативні документи торговельної діяльності. – Львів, 1995.

3. Степаненко Г.М. Договор купли-продажи по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965.

4. Язев В.А., Власова А.Г., Зинчук Э.А., Гришин А.А. Договор розничной купли-продажи товаров. – М., 1974.