Системі права в цілому можуть бути притаманні зв'язки генетичні, структурні (зв'язки побудови), субординації, координації (взаємозв'язок), управління. Щодо системи засад, то найбільш характерними для неї є зв'язки координації (взаємодії). Відносини доповнюваності засад забезпечують у цілому несуперечливість системи. Зв'язок між засадами настільки безпосередній, що порушення однієї неминуче тягне за собою порушення іншої. Так, недотримання засади національної мови судочинства порушує засаду публічності, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, забезпечення обвинуваченому права на захист. Ігнорування засади безпосередності створює перепони для дії засад гласності, змагальності. Таким чином, дія засад кримінального провадження надає стабільності системі кримінально-процесуального права в цілому, забезпечує достовірність і справедливість остаточного рішення у справі. Для осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні, дотримання засад кримінального провадження є вимогою закону.

У юридичній літературі відсутня єдність поглядів вчених на систему принципів кримінального процесу. Залежно від характеру нормативних актів, у яких закріплюються принципи, пропонується поділяти їх на конституційні (закріплені в Конституції України) та інші (закріплені в інші законах). Проте ця класифікація принципів здається формальною, оскільки такий їх поділ штучно виокремлює конституційні принципи як головні, основні, а інші -- як другорядні. Принципи тому і є найбільш узагальненими нормами, що вони однаковою мірою важливі, незалежно від правового вираження та діапазону їх дії, тісно пов'язані між собою та мають однакову юридичну силу.

Автори, що відстоюють іншу думку, зазначають наявність двоякого роду принципів у кримінальному процесі -- судоустрою та судочинства. До принципів судоустрою відносять ті, що визначають компетенцію різних ланок судової системи та вимог до організації самого суду. До принципів судочинства відносять ті засади, які пов'язані із встановленням правового статусу осіб у кримінальному процесі. Але слід зазначити, що принципи судоустрою у кримінальному процесі не мають самостійного відокремленого значення, не діють за рамками кримінального процесу, а функціонують як засади кримінального провадження, тобто є в тому числі принципами кримінального судочинства. [10, с.52-53]

Також, деякі науковці залежно від поширеності на функціональні частини кримінально - процесуальної діяльності розрізняють засади обвинувачення, захисту (забезпечення права на захист, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини та ін.), правосуддя (безпосередність дослідження показань, речей і документів, обов'язковість судових рішень та ін.).

На мій погляд, найбільш доцільною є класифікація принципів залежно від їх поширюваності на галузі права на загальноправові, загальнопроцесуальні та кримінально-процесуальні.

Загальноправові принципи закріплені в Конституції України та відображені в галузевому законодавстві. Їх дія поширюється на всі галузі права. До них відносять: принципи верховенства права, справедливості, рівності громадян та держави перед законом і судом, законності та ін.

Загальнопроцесуальні принципи -- це ті, що діють у всіх галузях процесуального права та закріплюють фундаментальні положення становища особи, забезпечують законність і ефективність відповідних процесуальних процедур. До них можна віднести принципи здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів та підкорення їх тільки законові; всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи; змагальності сторін; гласності судового розгляду справи; безпосередності; національної мови судочинства.

Кримінально-процесуальні принципи діють лише в межах кримінального процесу. До них слід віднести принцип забезпечення обвинуваченому права на захист; презумпції невинуватості; заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення [16, с.23].

Залежно від організаційної побудови кримінального процесу принципи поділяють на:

а) суто організаційні, наприклад: призначення слідчих і прокурорів, централізація і єдиноначальність у системі органів прокуратури, особливий порядок притягнення суддів до кримінальної і дисциплінарної відповідальності. Для діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду і вирішення кримінальних справ вони не мають особливого значення;

б) організаційно-функціональні, наприклад, одноособовість і колегіальність, нагляд судів вищого рівня за судовою діяльністю судів нижнього рівня, гласність. Ці принципи визначають як організацію, так і діяльність кримінально-процесуальних органів, і є принципами судоустрою і кримінального процесу, або органічною частиною принципу останнього;

в) суто кримінально-процесуальні, функціональні, наприклад, презумпція невинуватості, забезпечення права на захист, змагальність, установлення істини, публічність, усність, безпосередність; ці принципи визначають кримінально-процесуальну діяльність [13, с.36-37].

Тільки реалізація всіх засад у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії сприятиме виконанню завдань кримінального судочинства [14, с. 46] . Можливість застосування кожної засади має бути так урегульована в законі, щоб жодна засада не заперечувала іншій. Необхідно забезпечити розумний компроміс між окремими засадами. Все це зумовлює необхідність передбачити в законі розумні винятки майже з кожної засади кримінального процесу (крім засад законності та презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють саму засаду, інакше вони перетворяться на загальне правило, на протилежну конкуруючу засаду.

Отже, можна сказати, що у своїй сукупності засади кримінального провадження утворюють злагоджену систему єдиних за своєю спрямованістю на забезпечення правосуддя і не суперечливих одна одній основоположних начал визначального характеру, в якій кожна із них має свою самостійну теоретично-правову сутність і процесуально-генетичну цінність, виступаючи першоджерелом окремих правових інститутів, органічно поєднана з іншими засадами, а всі вони разом узяті визначають особливість процесуальної форми і становлять основу процесуальних гарантій істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості.

РОЗДІЛ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

3.1 Загальноправові засади кримінального провадження

Верховенство права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. [15, с.28]

Дана засада закріплена в статті 8 Конституції України та статті 8 КПК України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується [1, ст.8].

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада. Функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб'єктами права на основі закону. В основу принципу верховенства права покладено ідею підкорення державної влади праву заради гарантування та захисту прав і свобод людини. Права і свободи людини є невід'ємними і невідчужуваними. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо останній протирічить фундаментальним правам людини [10, с.54].

Верховенство права полягає у тому, що в суспільстві мають існувати норми, яких дотримуються всі суб'єкти, у тому числі і держава. Право обмежує державу самим фактом існування правил і процедур. Недодержання процесуальної форми діяльності у кримінальному провадженні тягне за собою негативні наслідки для посадових осіб -- представників держави і обумовлює застосування санкцій відновлювального характеру [10, с.55].

Законність

Зміст засади законності кримінального провадження викладений в статті 9 КПК України. Зокрема, в ній зазначено, що:

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК України. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України.

4. У разі якщо норми КПК України суперечать міжнародному договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.

5. Кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, встановлені частиною 1 статті 7 КПК України.

Законність стосується всіх стадій та інститутів кримінального процесу, всіх його суб'єктів, поширюється на всі дії і процесуальні рішення, характеризує всі грані процесуальної діяльності і процесуальних відносин, пронизує всі інші принципи, сприяє їх фактичній реалізації. Законність посідає особливе місце серед принципів кримінального процесу, які розкривають і конкретизують її [15, с.33].

У сфері кримінально-процесуальної діяльності діє спеціальнодозвільний тип правового регулювання, сутність якого виражається формулою: «дозволено лише те, що прямо передбачене законом» [10, с.58].

Рівність перед законом і судом

У статтях 1 та 2 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це - основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтуються всі правові держави світу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, стаття 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені кримінальним процесуальним законом права суб'єктів кримінального провадження.