2.1 Апарат держави як головна складова механізму держави Апарат держави є складовою частиною механізму держави. Апарат держави ? юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави. Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні. Апарат держави (у вузькому розумінні) ? власне управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами. Апарат держави (у широкому розумінні) ? поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном та ін. Ознаки апарату держави: 1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави; 2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади; 3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від "власності", яка належить їм як суб'єктам; 4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій; 5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; 6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових. Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. Їх функції: організаційно-регламентуюча - розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.; організаційно-господарська - бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.; організаційно-ідеологічна - роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін. Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча. Правотворча діяльність - форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання. Правозастосовна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм. Правоохоронна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників. 2.2 Поняття та види органів держави, їх класифікація Важливим і невід'ємним елементом державного апарату є орган держави. У науковій літературі ця категорія розуміється неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють складову механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму [14, с.105]. У інших - державний орган визначається як "частина державного апарату - група осіб чи одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію" [9, с.91]. Одні автори вважають, що орган держави - це "структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави" [2, с.119], інші характеризують його як "структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засадами для здійснення завдань" [17, с.286]. Всі наведені визначення відображають особливості розуміння цієї категорії різними авторами і мають право на існування. Важливим є розуміння того, що саме державні органи формують структуру державного апарату. Саме від рівня їх розвитку, взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефективність державного апарату. Особливе призначення органу держави зумовлює наявність ряду ознак, які відрізняють орган держави від державних підприємств, установ і організацій, з одного боку, та від недержавних структур - з іншого. Основними серед цих ознак є наступні. Органи держави: це відносно самостійні, структурно відокремлені елементи апарату держави; формуються народом чи державою для здійснення повноважень від її імені; наділені нормативно закріпленими повноваженнями; мають визначену структуру та межі діяльності у територіальних і предметних межах; характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними структурами; мають повноваження владного характеру; використовують символи держави у офіційному порядку; відповідно до компетенції приймають юридично обов'язкові нормативні та індивідуальні акти; спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави; забезпечують діяльність шляхом застосування засобів виховання, роз'яснення, переконання, заохочення та примусу; характеризуються особливим порядком утворення, видами діяльності, характером та обсягом повноважень, формами і методами виконання функцій. Узагальнюючи наведені ознаки, можна визначити орган держави як колективну чи індивідуальну структурну ланку апарату держави, що має нормативно закріплені владні повноваження, приймає загальнообов'язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, в тому числі і примусовими засобами. Кожен орган держави створюється певним чином і характеризується наявністю особливих повноважень. Це надає можливість вести мову про наявність різноманітних структур, що можуть бути класифіковані за різними критеріями. Класифікація органів держави є їх розподілом на відносно відокремлені групи за суттєвими критеріями, що відображають особливості утворення, функціонування та предметну належність певної державної структури. Основними критеріями класифікації органів держави є наступні. I. За соціальною природою розрізняють: а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються); б) вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд). II. За способом утворення державні органи поділяють на: а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами; б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд); в) успадковані, які передаються у спадок (монарх). III. За способом прийняття рішень органи держави класифікують на: а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд); б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент). IV. За територіальними межами розрізняють: а) центральні, рішення яких поширюються на всю державу та все населення (парламент, уряд); б) федеральні, що характерні для федеративної держави і поширюють рішення на її суб'єктів; в) місцеві, що поширюють рішення на певну адміністративну одиницю (місцеві адміністрації). V. За часом дії органи функціонують як: а) постійні, що виконують основні завдання держави і функціонують протягом значного етапу її історичного розвитку; б) тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами. VI. За функціональним призначенням: а) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції; б) виконавчі органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчі функції; в) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя. VII. За обсягом повноважень: а) органи загальної компетенції, які правомочні вирішувати широке коло питань (парламент, уряд); б) органи спеціальної компетенції, що спеціалізуються на виконанні одного виду діяльності чи певної функції (міністерства, відомства). [13, с.161] 2.3 Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст.75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Назва гілки влади "законодавча" не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності. Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни. Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву "стримувань і противаг" слугує контроль, здійснюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту: ? представницьку, ? законодавчу, ? фінансову, ? засновницьку, ? контрольну. Виконавча влада ? влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву ? Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, ? це Федеративна Рада, в Італії ? Рада Міністрів, в Японії ? Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або ? голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія), У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства. Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер. Таким чином, призначення органів виконавчої влади ? управління, що охоплює: виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади; розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій. Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми "стримувань і противаг" як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд). Судова влада ? незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя. З позицій реалізації права правосуддя і судова влада ? поняття не тотожні. Правосуддя ? форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права.