Мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони умис­ного складу злочину лише в тих випадках, коли він, по-перше, безпосередньо перед­бачений у диспозиції закону, як це має місце в пп. 6, 7, 9 ч. 2 ст. 115 КК - умисне вбивство з корисливих мотивів, з хуліганських мотивів або з метою приховати інший злочин; по-друге, коли диспозиція закону його не називає, але наявність такого моти­ву випливає з характеру діяння (наприклад, крадіжка - ст. 185 КК, грабіж - ст. 186 КК, вимагання - ст. 189 КК, шахрайство - ст. 190 КК, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) - ст. 212 КК). За характером теорія і практика поділяють мотиви на: низькі (наприклад, мотив ослаблення держави, помсти, корисливі, хуліган­ські мотиви) і такі, що не мають характеру низьких (жалість, співчуття, помилково оцінені інтереси дружби чи колективу та ін.). Неуважне ставлення до з’ясування мо­тиву вчинення злочину призводить до помилок при кваліфікації вчиненого злочину або несправедливого призначення покарання.

Мета злочину - це певне уявлення особи про бажаний наслідок його суспільно небезпечного діяння. Змістом мети є бажання особи досягти таким шляхом визначе­ного і бажаного для неї наслідку. Мета тісно пов’ язана з мотивом вчинення злочину. Потреба особи є початковим етапом в будь-якій свідомій психічній діяльності, зо­крема злочинній. Вони не тільки спонукають особу до вчинення умисного злочину, а й обумовлюють, викликають у її свідомості бажання досягти таким шляхом певно­го наслідку (задовольнити свою потребу чи інтерес). Тобто діяти цілеспрямовано. Тому в усіх злочинах, вчинених з прямим умислом, необхідно шляхом ретельного аналізу обставин справи визначити, які суспільно небезпечні наслідки передбачав винний і якої конкретної мети бажав досягти вчиненням злочину. Проте мета харак­терна лише для злочинів, які вчиняються з прямим умислом, але обов ’язковою ознакою
 

 

 
суб’єктивної сторони злочину вона визнається тільки тоді, коли передбачена в дис­позиції відповідного закону (статті 187, 199, 257, 258 та ін.) чи випливає з його тексту. Це означає, що відсутність або недоказаність зазначеної у законі мети вчинення зло­чину виключає відповідну кваліфікацію і відповідальність за цей злочин. Так, від­сутність мети нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб виклю­чає можливість кваліфікації і відповідальності групи озброєних осіб за ст. 257 КК - бандитизм. Слід мати на увазі, що встановлення мотиву і мети має важливе значення і в усіх інших умисних злочинах. Воно необхідне для з’ясування змісту і спрямова­ності умислу, ступеня тяжкості злочину, причин його вчинення, а також визначення виду і розміру покарання.

1. Інші (спеціальні) види умислу. У межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й інші їх види, що мають значення при юридичній оцінці і квалі­фікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками - часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін. За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і та­кий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте існують злочини, суб’єктивна сторона яких і характер їх суспільної небезпечності фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачене ст. 116 КК - умисне вбивство, або ст. 123 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання. При заздалегідь об­думаному умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація відокрем­лені між собою певним проміжком часу, протягом якого винний розробляє план вчи­нення злочину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб’єкта. Тому, незва­жаючи на те, що час виникнення умислу в більшості навмисних злочинів значення не має, його необхідно враховувати при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обдуманому умислі вчиняються часто такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплинність, тобто рап­това поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Найчастіше приводом до цього є протиправні дії само­го потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом’ якшує покарання (п. 7 ст. 66 КК). У окремих випадках, як уже зазначалося, наявність умис­лу, що виник раптово, визначає утворення складів злочинів із пом’ якшуючими об­ставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка об­раза з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небез­печного порівняно із заздалегідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з ху­ліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

А вбивство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжкохворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний аналіз всіх обставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкре- тизований). Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб’єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає викрасти гроші з каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення визначеної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтерна­тивним, коли особа передбачає й однаково бажає або свідомо допускає настання одно­го із двох чи більшої кількості, але індивідуально визначених наслідків. Так, при за­подіянні проникаючого ножового поранення грудної клітки потерпілого винний од­наково передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження. Невизначений умисел відрізняється від альтернативного ви­значеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання суспільно небез­печних наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб’єкт у цьому випадку бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим або іншим інтересам, але він не має чіткого уявлення про те, якою фактично буде шкода. Наприклад, при завдаван­ні ударів пляшкою в різні частини тіла суб’єкт не передбачає, які фактично тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості чи тяжкі. Однак у таких випадках він передбачає можливість спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає їх настан­ня. Відповідальність у подібних випадках настає за фактично спричинений наслідок.

Усі розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію вчиненого діяння, або на ступінь тяжкості його суспільної небезпечності і тому повинні враховуватися судом при призначенні покарання.