В об'єднання можуть бути перетворені житлово-будівельні кооперативи за рішенням загальних зборів. З моменту прийняття такого рішення зазначені збори вважаються установчими зборами об'єднання. Участь в останніх можуть брати члени житлово-будівельного кооперативу, які повністю сплатили вартість жилих приміщень і належної частки у вартості нежилих приміщень та іншого майна і виявили таке бажання.

До непідприємницьких юридичних осіб належать і установи.

Установа - це організація, створена однією або декількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об' єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (ч. 3 ст. 83 ЦК).

За сучасних умов установи, як правило, виконують соціально- культурні, управлінські та інші суспільно корисні функції, спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших немайнових потреб.

Установи не мають основною метою отримання прибутку, оскільки відповідно до ст. 86 ЦК вони поряд зі своєю основною діяльністю можуть займатися й підприємницькою, якщо інше не встановлено законом і якщо дана діяльність відповідає меті, для якої вони створені, і сприяє її досягненню. Прибуток, який одержує установа від цієї діяльності, не може розподілятися між її засновниками, а має бути спрямований на досягнення цілей, встановлених для неї засновником (-ками). Звідси, установа - це організаційно-правова форма непідпри- ємницьких юридичних осіб, яку умовно можна назвати формою застосування і призначення майна для досягнення ідеальних соціально значущих цілей, яка функціонує на принципах, що суттєво відрізняються від тих, які закладені в механізм функціонування іншої організаційно-правової форми - товариства[217].

До ознак, які характеризують установу як самостійну організаційно- правову форму непідприємницької юридичної особи, належать: мета, яка має суспільно значущі цілі залежно від сфери діяльності й окреслюється її засновником(-ами), яким може бути як фізична, так і юридична особа(-и); створення без наміру отримання прибутку, хоча можливість здійснення підприємницької діяльності, яка щодо основної мети має підпорядкований характер, не виключається; наявність особливого установчого документа - установчого акта; відсутність членства; особливий порядок формування майна, перелік якого наводиться в установчому акті й передача якого засновником (у разі його смерті - зобов'язаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації установи; цільове призначення майна; заборона на управління установи засновником(-ами); заборона на розподіл прибутку між учасниками (засновниками); правовідносини участі, які виникають між установою
 

 
та її учасниками і мають суто організаційний характер; особливий порядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління.

З огляду на те, що на рівні ЦК неможливо врегулювати особливості правового статусу всіх видів установ, в основі поділу яких на види лежить функціональний критерій, виникає потреба в регламентуванні їх діяльності на рівні спеціального законодавства.

Для створення установи необхідно бажання (волевиявлення) одного чи декількох осіб - її засновників, яке втілюється в установчому акті, і реєстрація установи в установленому законом порядку. Орган державної реєстрації легітимує своїм актом виникнення установи, що, як правило, повинна функціонувати безстроково.

При створенні установи вирізняються такі етапи: передреєстрацій- ний і післяреєстраційний. Це пов' язано з тим, що майновий складник установи на момент визнання її юридичною особою існує тільки гіпотетично в установчому акті, оскільки майно передається останній лише після її державної реєстрації (ст. 102 ЦК). Таким чином, наповнення шляхом передачі майна такої ознаки установи, як її майнова відокремленість, винесено за межі процесу створення останньої. Утім з огляду на те, що майнова відокремленість - одна з основних ознак юридичної особи, майно має передаватися до державної реєстрації установи.

Майно установи має цільове призначення й повинно використовуватися виключно для досягнення суспільно значущої цілі, визначеної її засновником (-ами). Цільове використання майна впливає на його оборотоздатність.

На правовий статус установи впливає конкретна мета, якої прагнув засновник(-ики). Проте ЦК передбачив можливість зміни такої мети. Це відбувається за заявою органу державної реєстрації, погодженої з органами управління установою, у судовому порядку. Мотиви звернення до суду мають виключний перелік: здійснення мети стає неможливим або досягнення останньої загрожує суспільним інтересам (ч. 1 ст. 103 ЦК). Суд у таких випадках повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна передавалися тим дестинаторам[218], яким вони призначалися за наміром засновника.

Якщо від зміни мети залежить зміна структури управління установою, то суд теж може це зробити. Проте зміна структури управління може відбуватися за рішенням суду і з інших поважних причин.

Установа може припинити діяльність у таких випадках: закінчення строку, на який вона була створена; прийняття засновником(-ами) рішення про це; прийняття аналогічного рішення відповідним державним органом, який здійснює державну реєстрацію, у випадках встановлених законом (неможливості досягнення суспільно значущої цілі, поставленої перед установою, зокрема внаслідок недостатності майна; досягнення такої мети загрожує суспільним інтересам); ухилення від досягнення суспільно значущої цілі, передбаченої засновником(-ами); систематичного порушення установою законодавства у сфері здійснення підприємницької діяльності; систематичного здійснення діяльності, що суперечить визначеній в установчому акті суспільно значущій меті, розподіл прибутку, отриманого від підприємницької діяльності, між учасниками (засновниками) тощо.