ПЛАН 3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини. 2. Захист прав людини на регіональному рівні. 3. Права і свободи людини на Україні. 4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. 3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Організація Об'єднаних Націй (ООН), згідно зі ст. 13 Статуту ООН, покли-кана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН приймає реко-мендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомо-гу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина допоміжних орга-нів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини. У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея прийняла постанову про заснуван-ня Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних регіонах. На 48-й сесії 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про запровадження посади Верховного комісара ООН з прав людини. Він вважається посадовою особою ООН і під керівництвом та егідою Генераль-ного секретаря несе основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини. Фактично ж Верховний комісар ООН з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини. Він забезпечує ділове співробітництво між органами ООН і конвенційними контролюючими механізмами. Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще п'ять органів: Комітет з питань ліквідації расової дискримінації (1970); Комітет з прав людини (1977); Ко-мітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982); Комітет з еконо-мічних і культурних прав (1985); Комітет проти катувань (1988); Комітет з прав дитини (1990) та ін. Однією з найважливіших форм захисту прав людини є право звертатися до судових і несудових органів і таким чином незалежно від держави захи-щати свої права. Такий механізм передбачений як універсальними, так і ре-гіональними міжнародними угодами. Економічна і соціальна рада за реко-мендацією Комісії з прав людини 27 травня 1970 р. спеціальною резолюцією визначила процедуру розгляду повідомлень щодо порушень прав людини й основних свобод. 2. Захист прав людини на регіональному рівні. Поряд із системою міжнародного співробітництва держав у сфері прав людини така діяльність здійснюється і на основі регіональних угод. Відповідно до ст. 52 та ст. 53 Статуту ООН регіональні організації повин-ні були створюватися для мирного розв'язання «місцевих суперечок», а та-кож для застосування примусових заходів під керівництвом Ради безпеки. Але після прийняття Статуту ООН почали виникати й організації, мета яких полягає в захисті прав і свобод людини на регіональному рівні. Спеціальні структури захисту прав людини існують в Європі, Африці, Ла-тинській Америці. Винятком є лише Азія. Найдавнішою і найефективнішою регіональною міжнародною організа-цією є Рада Європи, створена 1949 р. У Римі 4 листопада 1950 р. її члени прийняли Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод, яка вступила в силу 3 вересня 1953 р. Через 25 років учасниками конвенції ста-ли всі члени Ради Європи. Держави-учасники цієї конвенції зобов'язалися гарантувати кожній людині, яка підлягає їхній юрисдикції, права і свободи, чітко визна-чені в першому розділі. Крім Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, най-більш відомими є Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція щодо запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорстокого поводження і приниження людської гідності, Європейська конвенція з питань культури. Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод передбачають громадянські та політичні права, а також механізм і процедуру їх захисту та контролю. Проте основна цінність конвенції полягає в тому, що на її основі були створені два органи -- Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини. Комісія наділена повноваженнями для розгляду скарг як дер-жав про те, що інша держава порушує положення конвенції, так і окремих осіб. Отже, інтеграційні процеси в рамках Європейського континенту сприя-ють створенню і відносно успішному функціонуванню регіональної систе-ми, яка забезпечує надійний захист прав і свобод людини та громадянина. Створений правовий механізм забезпечення цих прав, що своєю чергою прискорює аналогічні процеси на Латиноамериканському і Африканському континентах. Проте різнорідність політичних і правових систем та різний рівень соціально-економічного розвитку, не дають можливості створити дієвий меха-нізм захисту прав людини на цих континентах. Поза полем дії такого меха-нізму перебувають Азія та мусульманський Схід. Спеціалізовані установи й органи ООН, покликані захистити права і свободи людини та громадянина у всесвітньому масштабі, мають недостатню ефективність. 3. Права і свободи людини на Україні. Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини найви-щою цінністю. Це зобов'язує державу виконувати функції головного гаран-та їх дотримання і захисту. Суб'єктивне юридичне право громадянина може виникати лише за умови закріплення його в законодавстві. Зміст основних прав і свобод у норматив-но-правових актах -- конституції та законах -- формулює законодавчий ор-ган держави. Конституція України 1996 р. (ст. 92) закріпила положення про те, що вик-лючно законами України визначаються: - права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки громадянина; - громадянство, правосуб'єктність громадян; - права корінних народів і національних меншин; - основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; - засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,