Інститут крайньої необхідності до ухвалення ККФ 1992 р. не був законодавчо закріплений. Судова практика часто стикалася з випадками, коли діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність, скоювалось «з потреби», з метою захистити інше благо, суспільна цінність якого вище цінності блага, принесеного в жертву. В подібних випадках суди були вимушені використовувати норму французького права про примушення до здійснення злочинного діяння, обгрунтовувавши це тим, що особа в умовах небезпеки втратила над собою контроль і під впливом психічного примушення вчинила діяння, заборонене кримінальним законом.

Судова практика виробила наступні умови правомірності крайньої необхідності:

ь наявність небезпеки спричинення шкоди (реальна загроза або початок здійснення)

ь природа такої небезпеки може бути різною: небезпека спричинення фізичної шкоди, моральної, матеріальної

ь не існує іншого способу уникнути небезпеці окрім, як вчинити діяння, заборонене кримінальним законом

ь благо, принесене в жертву, є менш цінним, ніж врятоване благо.

Таким чином, можна зробити висновки, що кримінальне законодавство України та Франції (зокрема обставини, що виключають злочинність діяння) є схожими, але не однаковими.