При вирішенні кваліфікаційних задач діагностичного типу неможливо не враховувати інформаційний аспект. Інформаційний підхід останнім часом став активно застосовуватися в юридичній науці, в рамках якої продуктивно розвивається самостійний напрямок юридичного знання - правова інформатика, що вивчає право, правову систему і юридичну діяльність як цілісні інформаційно-правові утворення. Як відомо, одним з перших ідеї інформатики (рівно, як і логіки, математики, кібернетики) у кримінально-правову сферу привніс В.Н. Кудрявцев. Ще на початку 60-х років XX століття, вчиняючи кримінально-правову теорію кваліфікації злочинів, він приділив значну увагу моделюванню і програмуванню процесу кваліфікації, розробив схеми, структури і моделі, які були покликані допомогти особі, що застосовує право орієнтуватися в складному, об'ємному матеріалі кримінальних справ. 11. Також цілком правомірним є виділення організаційно-управлінського аспекту кваліфікації (у сенсі організації і управління правоохоронної, правозастосовної діяльності). Так, юридична оцінка діянь обумовлює вирішення питань перебування під слідством, підсудності справ різних категорій, необхідність організації і діяльності відповідних структурних підрозділів правозастосовних органів і управління цим процесом. Всі приведені аспекти і “зрізи” кваліфікації взаємопов'язані між собою і можуть дати позитивний результат лише будучи взятими в комплексі. Викладені теоретико-методологічні положення варто брати до уваги в кримінально-правовій оцінній діяльності, тобто при кваліфікації злочинів. Кваліфікація злочину - це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Сутність кримінально-правової оцінки, здійснюваної у вигляді кваліфікації полягає в наступному. Притягнення до кримінальної відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, має на меті застосування до нього покарання, необхідного і достатнього для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів. Покарання призначається в межах або, у виняткових випадках, нижче санкції статті, в якій встановлена відповідальність за даний конкретний злочин. Отже, необхідною передумовою відповідальності є встановлення тієї норми кримінального права, яка містить склад злочину, що охоплює ознаки вчиненого діяння. Це завдання вирішується за допомогою кваліфікації діяння. Вона виражається в зіставленні ознак вчиненого діяння з ознаками конкретних складів злочинів, передбачених кримінальним законом, і встановленні між ними тотожності і відмінності. Процес зіставлення завершується в момент, коли виявлена норма, яка передбачає всі ознаки вчиненого діяння, що мають кримінально-правове значення. Кожна стаття кримінального закону містить один чи декілька споріднених складів злочинів, що охоплюються одним поняттям, яке вказується у назві статті: крадіжка, грабіж, убивство тощо. Встановлення в процесі кваліфікації потрібного складу злочину означає одночасно його оцінку, тобто поширення на діяння, що кваліфікується, назви і, відповідно, змісту даного складу. При зіставленні ознак вчиненого діяння з ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, виявляється відповідність цих ознак: по об'єкту (на що спрямовано діяння), по об'єктивній стороні (у чому воно зовні виразилося), по суб'єкту (ким вчинено), по суб'єктивній стороні (чому скоєно правопорушення: які вина, мотиви тощо). На основі встановленої схожості робиться висновок про те, що вчинене діяння є, наприклад, вбивством, передбаченим ч.1 ст.115 ККУ, із усіма витікаючими з цього юридичними наслідками. Висновок закріплюється у відповідних кримінально-процесуальних актах - ухвалі про притягнення в якості обвинувачуваного, обвинувальному вироку і тощо. Таким чином, сутність кваліфікації полягає у визначенні змісту соціально значущої поведінки певного суб'єкта, а значить, існування самого факту вчинення злочину, і його кримінально-правовій оцінці. Значення офіційної кваліфікації визначається тим, що вона є юридично значущим актом пізнання обставин, що мають кримінально-правове значення. А) Кваліфікація служить способом і підставою визнання об'єктивності факту вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Діяння, яке не кваліфіковане, не оцінене як конкретна кримінальна поведінка, не існує для кримінального права, у такому випадку можна говорити лише про ту чи іншу подію. Вчинення злочину можна встановити тільки за допомогою його конкретної кваліфікації. Отже, кваліфікація виконує функцію відмежування злочинного від незлочинного і закріплює факт об'єктивної реальності вчиненого суспільно небезпечного діяння. Б) Кваліфікація об'єктивно відображає наявність і вид відповідальності, оскільки констатує факт вчинення злочинного діяння, що є фактичною (матеріальною) підставою кримінальної відповідальності (ст.2 КК). В) Правильна кваліфікація злочину є важливою основою законності при вирішенні всіх питань кримінальної відповідальності. Законність у даній сфері юридичної діяльності означає правильне застосування права взагалі і конкретної кримінально-правової норми, зокрема, призначення справедливого покарання, рішення інших питань, передбачених кримінальним законом, зрештою, реалізацію мети і завдань кримінальної політики держави. Все це коло проблем, так чи інакше, пов'язане з кваліфікацією - із застосуванням кримінально-правової норми, що містить склад відповідного злочину, - а призначення покарання здійснюється в межах, передбачених даною нормою. Інші питання відповідальності (множинності злочинів, звільнення від покарання, визнання діяння рецидивом, визначення термінів давнини, судимості) також багато в чому залежать від характеру вчиненого злочину, передбаченого вживаною нормою. Оскільки вибір норми кримінального закону здійснюється в процесі кваліфікації, то правильна кваліфікація є передумовою законності. Г) Офіційна кримінально-правова оцінка діянь, здійснювана в обов'язковій кримінально-процесуальній формі, є прерогативою державних органів, що діють на певних організаційних началах. Тому правильна кваліфікація має організаційно-управлінське значення (з погляду організації науково обґрунтованої, ефективної правоохоронної діяльності державної влади, вирішення питань перебування під слідством і підсудності, що так чи інакше кваліфікуються як суспільно небезпечні діяння тощо), є способом забезпечення законності всієї правозастосовної діяльності суду і правоохоронних органів. Д) Остаточна кримінально-правова оцінка діяння здійснюється у вироку, ухваленому від імені держави на основі демократичних принципів судочинства. Конституційне положення про те, що кожен обвинувачуваний у вчиненні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в законному порядку і встановлена вироком, що вступили в законну силу, визначає його значення як найважливішого акту правосуддя і зобов'язує суди неухильно дотримуватись вимог законодавства, що пред'являються до вироку. Пленум Верховного Суду України неодноразово підкреслює, що висновки суду щодо кваліфікації повинні бути мотивованими, обґрунтованими, а покарання - законним і справедливим. Призначення покарання не протиставляється, а випливає з кваліфікації. У зв'язку з цим доречно говорити про вагоме виховне і соціально-політичне значенні кваліфікації. Е) Кваліфікація також важлива своєю прагматичною функцією розмежування злочинів. Оцінити вчинене діяння - означає встановити його істотні ознаки. Такими є ознаки, які відрізняють один злочин від інших. Отже, при оцінці здійснюється відмежування кваліфікуємого злочину від суспільно небезпечних діянь, передбачених іншими (суміжними) кримінально-правовими нормами. Важливо при цьому, щоб встановлювані ознаки були тотожні, взяті в повному обсязі і дійсно суттєві. Інакше не можна бути впевненим у правильності кваліфікації. На зазначені обставини постійно звертає увагу Пленум Верховного Суду України. Так, наприклад, якщо при кваліфікації розкрадання майна із застосуванням насильства не звернути увагу на обсяг цього насильства, то можна припуститися помилки: діяння, що є грабежем, буде невірно визнано, скажімо, розбоєм, що відрізняється від грабежу головним чином за ступенем вчиненого насильства. На практиці доводиться стикатися з трьома видами кваліфікації злочину: офіційної, доктринальної і звичайної (буденної). Офіційна (легальна, тобто законна) кваліфікація - це кримінально-правова оцінка, здійснювана службовими особами, що займаються розслідуванням і судовим розглядом кримінальних справ (органом дізнання, слідчим, прокурором, судом). Вироблена ними оцінка діяння закріплюється у відповідних кримінально-процесуальних документах і має юридичне значення. Доктринальна (неофіційна, наукова) кваліфікація здійснюється особами, озброєними науковими юридичними знаннями, на основі законів, правових і інших теорій, керівних роз'яснень. Як правило, до них відносяться наукові і педагогічні працівники. На відміну від офіційних осіб їхні висновки відображають наукову позицію і не мають юридичного значення, хоча і можуть враховуватися практиками як рекомендації. Звичайна (буденна) кваліфікація - це юридична оцінка діяння, що може даватися будь-яким громадянином на основі власного, часто не заснованого на законі, уявлення про юридичну природу вчиненого. До таких оцінок необхідно відноситись критично. У сучасній юридичній літературі представлено два погляди на етапи (стадії) кримінально-правової кваліфікації. Перший (традиційний і більш розповсюджений) заснований на поглядах А.А. Герцензона, Л.Д. Гаухмана, В.Н. Кудрявцева, Я.М. Брайніна, Ф.Г. Бурчака, Б.А. Курінова, А.В. Наумова і А.С. Новиченко, Савченко, Веренюк, Наврацький й інших учених, що сформувалися в 50-80-х роках. Другий (відносно новий) погляд опублікований у дуже вдалому підручнику по Особливій частині кримінального права за редакцією М.І. Мельника, В.А. Клименка. Відповідно до останньої точки зору кваліфікацію пропонується розуміти як “визначення конкретної статті КК (у необхідних випадках - статей КК, їх частини, пункту), яку з позицій діючого кримінального законодавства варто застосувати при рішенні питань злочинності і караності даного діяння”. При цьому, критикуючи традиційні етапи кваліфікації, зазначені автори говорять про необхідність послідовного вирішення при кваліфікації ряду самостійних завдань, ускладнюючи їх тим, що виділяють у кваліфікації дві стадії, а всередині кожної - етапи. Науково-практична цінність традиційного погляду загальновизнана і розвинена в подальших сучасних дослідженнях (Г.І. Бушуєв, Л.Д. Гаухман, Б.А. Кожемякин, А.А. Тер-Акопов, Ю.Ю. Сокових і ін). При уважному розгляді заявленої позиції виявляється, що її новаторство полягає в ускладненому для сприйняття понятійному апараті, а критика є, власне кажучи, логічна суперечка про терміни. Отже, кваліфікація є істотною частиною (стадією) застосування закону про кримінальну відповідальність і за загальним визнанням здійснюється за допомогою декількох взаємопов'язаних етапів. Інша справа, що одні і ті ж етапи різні автори включають у стадії правозастосування, а потім і в поняття кваліфікації. Приміром, встановлення і дослідження фактичних обставин називають як стадією застосування правової норми, так і етапом кваліфікації злочину. Насправді йдеться про різний ступінь виділення, встановлення й узагальнення незліченної кількості ознак, що відносяться до фактичних обставин, не всі з який мають однакове юридичне, а тим більше кримінально-правове, значення. І накопичення цих ознак здійснюється, власне кажучи, на всіх стадіях, етапах. Тим більше, що будь-яка класифікація, “етапізація" досить відносна й умовна як всяка форма в порівнянні із змістом. З врахуванням викладеного можна виділити наступні етапи кваліфікації злочину. I. Етапи, що відносяться до фактичної складової оцінної діяльності (встановлення фактів). 1.