Для ефективної реалізації своїх функцій особи, які беруть участь у справі, наділені процесуальними правами, якими вони зобов'язані користуватися належним чином. Крім того, Господарським процесуальним кодексом України на них покладаються процесуальні обов'язки.

2. Сторони в судовому процесі, їх права та обов'язки

Сторонами в господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ГПК.

Згідно ст.1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Сторонами судового процесу є учасники спірного матеріального правовідношення, тобто особа, яка має право вимоги (кредитор) та особа, на яку покладається обов'язок виконати зобов'язання (боржник). У судовому процесі кредитор стає позивачем, а боржник - відповідачем. [9, с. 93]

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Відповідач - це особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його права, вона внаслідок цього притягується до відповідальності за позовом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про визнання недійсними виданих ними актів.

Як зазначає Вищий господарський суд України у п.2 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" ліквідаційна комісія не може бути учасником судового процесу й виступати в ньому від власного імені. Ліквідаційна комісія не має статусу ні юридичної, ні фізичної особи, ані державного чи іншого органу, а тому не може бути стороною (і взагалі учасником) судового процесу й виступати в ньому від власного імені. [4]

За приписом ч.3 ст.105 ЦК України з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, і названа комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.5 ст.111 ЦК).

Відтак у період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи і отже може бути учасником процесу на загальних підставах. Таким чином, підприємство чи організація до дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його (її) припинення не позбавлено права брати участь в судовому процесі. Відповідні процесуальні документи (заяви, скарги, відзиви тощо) підписуються особами, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами; зокрема, такою особою може бути й голова ліквідаційної комісії.

Позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірних матеріальних господарських правовідносин, але поки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить з наявності спірного права в однієї сторони та обов'язків у іншої сторони. Тому сторони є тільки передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, які будуть предметом розгляду в господарському суді.

З метою захисту своїх матеріальних прав та законних інтересів сторони наділяються рівними процесуальними правами, які поділяються на дві групи. По-перше, це загальні процесуальні права, які, крім сторін, мають і інші учасники судового процесу. По-друге, це процесуальні права, які мають лише сторони судового процесу. [14, с. 96]

3. Треті особи в судовому господарському процесі

3.1 Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багато-суб'єктністю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб'єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої особи. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

Предметом спору є матеріальний об'єкт, з приводу якого існує спір. Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору. [9, с. 100]

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа із самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи в справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України). [14, с. 98-99]

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

3.2 Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору

Зазначимо, що третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, характеризує більш опосередкований зв'язок з позивачем або відповідачем. [9, с. 100]

Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї зі сторін (ст. 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Якщо треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору користуються всіма правами і несуть обов'язки позивача, то треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Такий процесуальний порядок вважається виправданим, оскільки третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не є позивачем і не може розпоряджатися предметом спору, здійснюючи відповідні повноваження позивача. На підставі ст. 106 і 111-13 ГПК України ухвали про залучення до участі в справі третіх осіб або їх вступ у справу перегляду в апеляційному та в касаційному порядку не підлягають. [14, с. 99]

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Так, Вищий господарський суд України у своєму узагальненні судової практики вiд 01.01.2009р. "Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища" звертає увагу на те, що при розгляді справ про відшкодування шкоди (збитків), спричиненої навколишньому природному середовищу за позовами органів місцевого самоврядування доцільно залучати як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідні органи, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, виходячи з такого. [5]

4. Інші учасники судового господарського процесу

4.1 Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів

В судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі (ст.30 ГПК).

Господарський суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (п.8 ст.65 ГПК), так і під час її розгляду (п.1 ч. 1 та ч.3 ст.77 ГПК).

4.2 Участь в судовому процесі судового експерта

В судовому процесі може також брати участь судовий експерт. Стаття 31 ГПК України визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватись і Законом України "Про судову експертизу". Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути особи, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче ніж спеціаліст, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта. Частина 3 цієї статті передбачає можливість залучення на визначених цією нормою умовах до проведення судових експертиз також судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ. [14, с. 100]

За загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Закону і включено до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 9 і ч. 4 ст. 7 Закону для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов'язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.