ВСТУП

адміністративний правопорушення неосудність

За загальним правилом особа, яка вчинила адміністративне правопорушення має бути притягнута до адміністративної відповідальності. Проте на практиці виникають такі ситуації, коли для захисту своїх прав та інтересів, а також для відвернення небезпеки та інших негативних наслідків, особам доводиться заподіювати шкоду фізичного або матеріального характеру. Оскільки такі вчинки за зовнішніми ознаками схожі із адміністративними правопорушеннями, висновок про їхню правомірність чи протиправність вимагає детального дослідження обставин, за яких вони були вчинені.

Питання відмежування правомірних вчинків та адміністративних правопорушень давно стало актуальним у науці адміністративного права, через те що інколи для захисту свої прав, особистих інтересів та інтересів інших осіб, а також для відвернення певної небезпеки або інших соціально - негативних наслідків особам доводиться заподіювати шкоду фізичного та матеріального характеру. На сьогодні у адміністративному праві існує окремий інститут який регулює ситуації такого характеру, визначаючи обставини які виключають адміністративну відповідальність. Також актуальність даної теми визначається тим, що питання обставин, що виключають адміністративну відповідальність, є малодослідженим. На відміну від адміністративного права в інших галузях (цивільне та кримінальне право) дані обставини досліджувалися більш глибше.

Об'єкт - суспільні відносини, пов'язані із застосуванням інституту адміністративної відповідальності.

Предмет - сукупність обставин, що виключають адміністративну відповідальність.

Мета - дослідити та проаналізувати обставини, що виключають адміністративну відповідальність.

Методологічну базу дослідження складають такі методи, як: системний, метод аналізу і синтезу, порівняльний.

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

В сучасній теорії права існує погляд, що обставини, які виключають юридичну відповідальність, -- це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об'єктивно існуючий, реальний вчинок [4, c.230].

Визначаючи поняття обставин, що виключають адміністративну відповідальність, потрібно узагальнити важливі ознаки, відволікаючись від несуттєвих ознак, шляхом відокремлення і опису тих загальних рис, які об'єднують і виділяють їх в якісну своєрідну групу серед інших правових явищ.

До поняття обставин, що виключають адміністративну відповідальність, висувається ряд вимог. По-перше, обставини виражаються через певні вчинки людей, а, отже, цілком логічно виявити саме ті їх специфічні ознаки, які характеризують ці вчинки, передусім, із зовнішнього боку, дозволяючи тим самим виділити їх з усієї маси здійснюваних соціально-правових вчинків, що не мають відношення до предмета дослідження. По-друге, зважаючи, що дані вчинки знаходяться у сфері права, обов'язковими ознаками їх загального поняття є ознаки юридичної форми. По-третє, враховуючи, що дані обставини знаходяться в сфері адміністративного права, варто виділити їх адміністративно-правові наслідки [3, c.44-45].

Обставини, що виключають адміністративну відповідальність, слід розглядати як певний акт людської поведінки, дії спрямовані на усунення небезпеки. Це положення може бути сформульоване загальним чином і поширене на обставини, що виключають адміністративну відповідальність. Усі вони (крім стану неосудності) є свідомими і вольовими вчинками людини. Так, необхідна оборона - це така поведінка, що полягає в усуненні небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, в установленому порядкові управління, якщо цю небезпеку за таких обставин не могло бути усунуто іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Це звичайний поведінковий акт людини. Таким чином, ознакою яка є характерна для крайньої необхідності, необхідної оборони, як обставин, що виключають адміністративну відповідальність, є те, що вони є свідомими або несвідомими вольовими вчинками у формі дії або бездіяльності, викликаними певними причинами [3, c. 45].

Для обставин, що виключають адміністративну відповідальність характерна квазінеправомірність, тобто вони як би неправомірні, але в то й же час, по суті, вони правомірні, відповідно до норм права. Правомірна поведінка залежно від соціально політичного змісту може характеризуватися як суспільно корисна, так і соціально допустима. Це судження безпосередньо відноситься до даних обставин, при яких в окремих випадках обставини, що виключають злочинність діяння, дійсно не є суспільно корисними. Втім, відсутність суспільної корисності ще не дає підстави для висновку, що подібні дії слід відносити до числа суспільно небезпечних. Ознака суспільної небезпеки того або іншого поступку здатна проявитися лише в умовах відносно широкого його поширення, тобто суспільна небезпека може стати дійсною його характеристикою лише при такій поширеності цього діяння, при якому воно дезорганізує порядок громадського життя. Однак, практика свідчить про те, що випадки вчинення даних правомірних вчинків, що не приносять суспільної користі, носять разовий характер, що виключає їх типовість. Тому є підстава вважати, що подібні дії відносяться до числа не суспільно небезпечних, а суспільно допустимих [3, c. 46].

Наступна ознака обставин, що виключають адміністративну відповідальність полягає в особливих правових наслідках, які настають при наявності цих обставин. Так, відповідно до ст.17 КУпАП: «особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності» [1]. Крім того, ці наслідки полягають, також у тому, що стан крайньої необхідності та необхідної оборони виключає можливість кваліфікації таких дій, як адміністративне правопорушення, а неосудність має своїми наслідками лише звільнення від адміністративної відповідальності [3, c.46].

Також ці обставини виділяють з-поміж тих, що виключають провадження у справі про адміністративні правопорушення. У статті 247 КУпАП встановлено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, а також у стані неосудності особи [1].

2. ОСНОВНІ ОЗНАКИ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

Необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, зумовлений необхідністю його негайного відвернення або припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту. Характерними рисами права на необхідну оборону є: природне право; невідчужуване право; абсолютне право (це означає, що всі інші особи не вправі перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону); самостійне, а не додаткове (субсидіарне) щодо діяльності органів держави і посадових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок. Іншими словами кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або посадових осіб для відвернення або припинення посягання) [4, c.230-231].

Для визначення поняття необхідної оборони в адміністративному праві доцільно розглянути чим вона відрізняється від необхідної оборони в кримінальному праві. Варто відзначити, що між ними є такі відмінності:

1. Різна суспільна небезпечність або шкідливість діяння, проти якого можлива необхідна оборона: в кримінальному праві це дії, які підпадають під ознаки злочину, а в адміністративному - під ознаки адміністративного правопорушення.

2. В кримінальному законодавстві відповідна норма про необхідну оборону більш конкретизована. Так, наприклад, у визначенні адміністративно-правової необхідної оборони не перераховуються такі беззаперечні для цього інституту умови як можливість скористатися цим інститутом, незалежно від можливості уникнути посягання; також, в адміністративному праві прямо не вказано, що необхідну оборону можна застосовувати як для самозахисту, так і для захисту інших громадян від зазіхань на їх права.

3. Інститут необхідної оборони в кримінальному праві містить більшу кількість приписів, більш детально регламентується, що можна пояснити тим, що злочини мають більшу суспільну небезпечність, ніж адміністративне правопорушення, тому перевищення меж кримінально-правової необхідної оборони завдає більшої шкоди охоронюваним законом інтересам.

4. Перевищення меж необхідної оборони в адміністративному праві передбачені адміністративним законодавством України, а кримінально-правової - кримінальним [5, c.193].

В сучасній теорії права існує думка, що ознаками необхідної оборони як обставини, що виключає протиправність і суспільну небезпеку діяння, а отже і звільняє від юридичної відповідальності за заподіяння шкоди, є те, що:

1) вона є свідомим і вольовим вчинком;

2) за своїм змістом необхідна оборона є суспільно корисною;

3) виключає суспільну небезпеку і протиправність діяння і тим самим юридичну відповідальність. З цими науковцями варто не погодитись, так як ці ознаки характерні не тільки для необхідної оборони, але й для крайньої необхідності. Тобто ці ознаки є загальними. Тому доцільно виділити ще й ті ознаки необхідної оборони, які дозволять її відрізняти від інших адміністративно-правових інститутів.

До спеціальних ознак необхідної оборони в адміністративному праві слід віднести:

1) заподіяння шкоди особі, що посягає;

2) своєчасність оборони;

3) метою оборони є захист від протиправного посягання;

4) пропорційність оборони та посягання [4, c.231].

Відповідно до ст. 19 КУпАП необхідна оборона наявна лише тоді, коли шкода заподіюється посягаючому. Заподіяння шкоди третій особі виключає в діях обороняючого необхідну оборону. Більш того, заподіяння шкоди третій особі завжди являє істотну суспільну небезпеку. Відповідальність за заподіяння третій особі шкоди залежить від суб'єктивних і об'єктивних ознак. Тут можливі три варіанти. У першому випадку особа яка обороняється заподіює шкоду особі, яку помилково прийнятого за посягаючого. Тут має місце різновид уявної оборони, відповідальність за яку настає в залежності від вини особи, яка обороняється [4, c.231-232].

Необхідна оборона як об'єктивна категорія, завжди протікає в часі. Воно має початковий і кінцевий моменти. Звідси - необхідна оборона можлива лише протягом того часу, який займає саме суспільно небезпечне посягання, тобто своєчасне. Тому наступною важливою ознакою необхідної оборони є її своєчасність. Своєчасність оборони характеризується тим, що захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнається так званою передчасною обороною, відповідальність за яку настає на загальних підставах [5, c.195].