Наступною ознакою необхідної оборони є те, що її метою є захист від протиправного дійсного посягання. Особа, що піддається нападу, вправі прийняти будь-яке рішення щодо долі загрозливих благ, якщо тільки на неї не покладено спеціальний обов'язок їх захисту. Вона може абсолютно відмовитися від належного йому права, примирившись з його втратою. Особа вправі тимчасово відмовитися від своїх інтересів, не захищати їх у надії домогтися їх відновлення пізніше через суд або яким-небудь іншим шляхом. Вона може визнати для себе вигідним не вступати в боротьбу з сильнішим або навіть з рівним за силою супротивником, вважаючи, що в процесі боротьби вона ризикує викликати порушення інших своїх інтересів, або з якихось інших підстав. І в тому, і в іншому випадку особа не несе відповідальності за відмову від захисту, так як необхідна оборона є право, а не обов'язок [4, c.232].

Загальне між крайньою необхідністю і необхідною обороною полягає в тому, що як при необхідній обороні, так і при крайній необхідності зазіхання на відповідні правові норми є змушеним і має значення захисту, відображення небезпеки, що безпосередньо загрожує державному або суспільному порядку, державній або особистій власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління і усунення її тільки шляхом порушення норм законодавства про адміністративні правопорушення. Розбіжності ж між цими станами полягають у тому, що при необхідній обороні небезпека загрожує зі сторони нападаючого, відображення дій якого змушує особу, що знаходиться в стані необхідної оборони, оборонятися шляхом заподіяння посягаючому шкоди. Діюча у стані необхідної оборони особа, у сутності, не робить правопорушення, так як захищатися не тільки не заборонено, але і прямо дозволено законом. У той же час при здійсненні правопорушення в стані крайньої необхідності зроблена дія спрямована не на захист від нападу правопорушника, а на усунення будь-якої іншої небезпеки, що загрожує державному або суспільному порядку, державній або особистій власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління. Причому дії визнаються здійсненими в стані крайньої необхідності лише в тому випадку, якщо небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, чим шкода відвернена [8, c.55].

3. НЕОСУДНІСТЬ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Одним з найбільш спірних серед обставин, що виключають адміністративну відповідальність, залишається питання щодо неосудності правопорушника. Важливість цієї проблеми полягає і в тому, що вона зачіпає складну форму суспільного буття й соціальної діяльності людей, а саме їх здатність бути винними й відповідальними за свідомі цілеспрямовані вольові вчинки.

Щодо поняття неосудності, то слід зазначити, що воно є негативним за своїм змістом, ознаки якого варто виводити із позитивного поняття осудності. Неосудність - стан особи, за якого вона не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану [2, c.140].

Осудність є передумовою притягнення до відповідальності та реалізується, при наявності вини, в нормах КУпАП. Вчинення адміністративного правопорушення неосудною особою виключає відповідальність, порушене адміністративне провадження припиняється за відсутністю складу правопорушення.

Для визначення неосудності використовують поєднані між собою два критерії: медичний та юридичний. Застосування одного з цих критеріїв без зв'язку з іншим при кваліфікації проступків та проведенні медичного обстеження не допустима. Юридичний (психологічний) критерій неосудності свідчить про глибину ураження психіки, яка визначає здатність особи усвідомлювати характер дій, які нею вчиняються та керувати ними. Таким чином неосудність під кутом зору юридичного критерію свідчить про нездатність особи усвідомлювати фактичний характер власної поведінки, її суспільну небезпечність (інтелектуальний момент) та керувати нею (вольовий момент). Таким, чином юридичний критерій складається в свою чергу також з двох ознак: інтелектуального та вольового моментів. Для наявності цього критерію неосудності достатньо визначити одну з двох його ознак. Слід зауважити, що на практиці спостерігаються випадки, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний (і навіть протиправний) характер вчинюваної поведінки, однак внаслідок ураження виключно вольової сфери неспроможна керувати нею (наприклад при клептоманії, піроманії та ін.) [6, c.228].

Медичний критерій визначає коло тих психічних захворювань, з якими пов'язані протиправні дії особи. Для визначення особи неосудною достатньо встановлення однієї ознаки юридичного критерію і одне психічне захворювання з перерахованих у статті 20 КУпАП:

1) до хронічних душевних захворювань можна віднести - шизофренію, епілепсію, прогресивний параліч тощо;

2) тимчасовий розлад душевної діяльності - алкогольні психози, біла гарячка, патологічне сп'яніння тощо;

3) слабоумство - нерозвинутість інтелекту із зниженням розумових здібностей (дебільність, імбецильність, ідіотія);

4) інший хворобливий стан - це стан, пов'язаний з розладом психічної діяльності. Він не є одним з вищезазначених, але за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до них. Сюди належать деякі види психопатій та психастеній: вища марення та галюцинації на ґрунті важкого інфекційного захворювання; стан абстиненції, тимчасові (короткочасні або більш тривалі), викликані окремими інфекційними захворюваннями (черевний або висипний тиф), пухлинами мозку, глухонімотою, що за несприятливих умов (відсутність належного виховання, навчання) може призвести до різкого обмеження розумових здібностей людини, а також затримки психофізичного розвитку в формі інфантилізму, тобто психічної незрілості [7, c.77-78].

В Україні діє презумпція психічного здоров'я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством [2, c.143].

Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. При цьому як слушно зазначають російські науковці адміністративна норма про неосудність навряд чи знайде поширене застосування на практиці, так як відсутній порядок призначення та проведення судово-психіатричної експертизи при розгляді справ про адміністративні правопорушення [7, c.78].

ВИСНОВОК

Отже, обставини, що виключають адміністративну відповідальність - це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. Для них характерні такі ознаки:

І. Основні, які характерні для всіх обставин, що виключають адміністративну відповідальність:

1) зовнішня схожість свідомого (несвідомого) і вольового (невольового) вчинку людини з тим або іншим адміністративним правопорушенням;

2) квазіонеправомірність цих обставин так як вони не втрачають власної суспільної шкідливості і протиправності діяння, але визнаються правомірними;

3) регламентованість адміністративним законодавством;

4) особливі правові наслідки, які настають при наявності обставин, що виключають адміністративну відповідальність.

ІІ. Специфічні ознаки, яка характерні лише для крайньої необхідності та необхідної оборони. Такими ознаками є:

1) суспільно-корисність крайньої необхідності та необхідної оборони;

2) соціально-допустимість крайньої необхідності та необхідної оборони.

Отже, під обставинами, що виключають адміністративну відповідальність слід розуміти квазінеправомірні, свідомі (несвідомі) і вольові (невольові) вчинки, передбачені адміністративним законодавством, що характеризуються суспільно-корисністю та соціально-допустимістю (крім неосудності), внаслідок яких особа не підлягає адміністративній відповідальності.

Крайній необхідності як обставині, що виключає адміністративну відповідальність характерні основні та спеціальні ознаки. Основні ознаки це ті ознаки, які характерні загалом для обставин, що виключають адміністративну відповідальність. Враховуючи наукові погляди науковців та відповідно до ст. 18 КУпАП варто виділити наступні спеціальні ознаки, які характерні для крайньої необхідності: небезпека, яка загрожує інтересам, які охороняються КУпАП не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена; стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам; джерела виникнення небезпеки можуть мати різноманітне походження, тому навести їх вичерпний перелік просто неможливо; шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; об'єктами захисту від небезпеки є державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління.

Можливість здійснення в стані крайньої необхідності дій, які в звичайних умовах спричиняють не лише адміністративну, але й кримінальну та цивільну відповідальність, - один із серйозних аргументів того, що цей інститут не є виключно адміністративно-правовим. Це в свою чергу дає підставу вважати крайню необхідність міжгалузевим правовим інститутом.

Осудність - це такий стан особи, при якому вона здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльності) і керувати ними та нести за них адміністративну відповідальність. В свою чергу, поняття неосудності може бути сформульоване так: неосудність - це нездатність особи усвідомлювати суспільне значення своїх дій (бездіяльності), віддавати звіт у своїх діях чи керувати ними, що стало наслідком хворобливих змін її психіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 груд. 1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - № 51. - Ст.1122 (із змінами та доповн. ; редакція від 5 січня. 2017 р.)

2. Внукова Ю.А. Неосудність: загальнотеоретичний аспект / Ю.А Внукова // Вісник Академії адвокатури України. - 2014. - Т. 11, № 1. - С. 139-147.

3. Заяц Р. Я. Система обставин, що виключають адміністративну відповідальність / Р. Я. Заяць // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2012. - Вип. 9. - С. 44-46.

4. Заяць Р. Я. Поняття, ознаки та значення необхідної оборони як обставини, що виключає адміністративну відповідальність / Р. Я. Заяць // Митна справа. - 2014. - № 2(2.1). - С. 229-235.

5. Заяць Р. Я. Сутність, стан та ознаки необхідної оборони / Р. Я. Заяць // Форум права. - 2014. - № 1. - С. 192-197.

6. Заяць Р. Я. Поняття та співвідношення неосудності з іншими поняттями / Р. Я. Заяць // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2013. - Вип. 11. - С. 227-231.

7. Заяць Р.Я Порядок та критерії встановлення неосудності особи / Р. Я. Заяць // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2014. - № 12. - С. 76-80.