1. Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення Остання чверть минулого століття показала, що у світовому соціально-економічному розвитку країн акценти все більше переміщуються з виробництва у сферу iнтелектуальноi дiяльностi. Досвiд країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує стійку i цілеспрямовану тенденцію до прiорiтетностi таких напрямiв суспiльно-корисноi дiяльностi як наука, технiка, культура, творчість. Нові прiорiтети в напрямах суспiльно-корисноi дiяльностi зумовлюють необхiднiсть належного правового забезпечення усіх видiв творчостi. Тому, наприкiнцi минулого століття, в багатьох краiнах почався процес оновлення законодавства про iнтелектуальну власнiсть, особливо в бiк посилення ii правовоi охорони. Було прийнято новi закони про охорону iнтелектуальноi власностi, а також істотно активiзувалась дiяльнiсть мiжнародних органiзацiй щодо посилення мiжнародно-правовоi охорони творчих результатiв рiзних краiн. В результаті проведення парламентських слухань на тему "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосува-ння" від 2008 р. були прийняті рекомендації в яких сказано, що сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування. У 1990-х роках були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу, що створє передумови для пошуку нових форм співпраці і взаємодії в напрямку охорони об'єктів інтелектуальної власності. Складність розв'язання зазначених проблем полягає в надзвичайно-високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Самий зміст поняття "інтелектуальна власність", його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Вирішення проблеми охорони інтелектуальної власності в сучасному світі відбувається в умовах, коли в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності - з центральним місцем у ній Всесвітньої організації інтелектуальної власності. У радянському законодавстві термін "інтелектуальна власність" з'явився на початку 90-х років XX століття. Так, у Законі СРСР від 6 березня 1990 року "Про власність в СРСР" зазначалося, що відносини по створенню і використанню інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством СРСР, союзних і автономних республік, іншими союзними актами. Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність одержала в Конституції України від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим об'єктів інтелектуальної власності. Так, в Україні діють більше кілька десятків спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про видавничу справу", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші закони України. До основ законодавства про промислову власність відносяться Закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про захист економічної конкуренції", інші. Україна протягом останніх років значно активізувала процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у глобальній системі охорони інтелектуальної власності все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій. У сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, - цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки. Поява в правовій науці поняття, а потім категорії "інтелектуальна власність" мала велике значення не тільки в політичному, економічному, але й у правовому житті суспільства, адже: по-перше, введення в законодавство категорії "інтелектуальна власність", що об'єднала ряд розрізнених правових явищ, стало черговим кроком на шляху систематизації права, що дозволило розглядати результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації як самостійні об'єкти правових відносин, виявити їхні загальні риси і визначити основні напрямки правового впливу на відносини, що складаються навколо них; по-друге, за творцями інтелектуальних продуктів було визнано виняткове й абсолютне право на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації. Функції цього права були аналогічні функціям права власності на матеріальні об'єкти. Однак його зміст був відмінним від правомочності що складає зміст права речової власності; по-третє, було здійснено офіційне визнання соціальної значимості результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, а також комерційних та інших (у т. ч. соціально-політичних) інтересів їхніх творців і правовласників. Таким чином, з появою категорії "інтелектуальна власність" установилося якісно нове відношення держави і права до інтелектуальної діяльності та її результатів, засноване на повазі до творчої особистості й пріоритеті її інтересів. Проблемою визначеності права інтелектуальної власності є той факт, що в юридичній науці існують окремі підходи до розуміння явища інтелектуальна власность. Ряд правознавців, а також чинне українське законодавство іноді ототожнюють інтелектуальну власність і право інтелектуальної власності. Проте, окремі вчені розрізняюють ці два інститути. Так, Підопригора О.А. зазначає: що поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчості. Останній підхід, дещо звужує розуміння інтелектуальної власності, виключно до суб'єктивного права інтелектуальної власності, і тому видається неправильним. Більш доречним є той за яким під інтелектуальною власністю слід розуміти форму відносин уповноваженого суб'єкта до результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, які одержали правове вираження у визнанні і захисті державою особливого роду виключних прав на них (прав інтелектуальної власності), що закріплюють винятковий і абсолютний характер панування над нематеріальним об'єктом та свідчать про певний рівень економічного, соціально-політичного і культурного розвитку суспільства й держави. В свою чергу під правом інтелектуальної власності слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють відносини інтелектуальної власності, або сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності. В ст. 418 Цивільного кодексу України закріплено, що "право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, на відміну від права власності, при якому особа володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Правова охорона інтелектуальної власності є неможливою без ефективного функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності, яка містить дві складові: чинну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства. За традицією структура права інтелектуальної власності поділяється на: авторське право та суміжні права і право промислової власності. Цей розподіл закріплено у двох конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва. Авторське право -- це галузь права, яка надає авторам виключне право на відтворення, розповсюдження, виконання або показ їх творчих робіт. Закон України "Про авторське право і суміжні права" є правовою основою захисту творів багатьох важливих індустрій, включаючи книгодрукування, створення художніх творів, запис музики та комп'ютерне програмне забезпечення. Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори: літературні та мистецькі. Так, згідно із ст. 433 ЦК України до об'єктів авторського права відносить літературні та художні твори, комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції, інші твори. Чинне законодавство встановлює, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Не менш важливими в системі об'єктів інтелектуальної власності є об'єкти суміжних прав. Вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, та мають особливості, аналогічні з авторським правом, права, тобто є особистими правами, отримують правову охорону, право на винагороду та ін. Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення. Другу групу об'єктів інтелектуальної власності становлять об'єкти права промислової власності. Право промисловоi власностi - це iнститут цивiльного права, що регулює вiдносини, пов'язанi з технiчною творчiстю. На вiдмiну вiд авторського права, право промисловоi власностi реалiзується в iншiй сферi творчості, які пов'язанi з природними законами матерiального свiту. Вони не вiдбивають iндивiдуальнiсть iхнього творця в такому ступенi, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти технiчноi творчостi є вiдтворюванi, вони можуть бути створенi незалежно одне вiд одного самостiйно, рiзними особами i тому вимагають формального офiцiйного закрiплення.