Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи -- люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Таким чином, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Авторами вважаються будь-які особи або їх група, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за творчість у будь-якій галузі. Користувачами є особа або група осіб, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за використання чи споживання результатів творчої праці у будь-якій галузі. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права в силу закону або договору. Тому, якщо узагальнити підходи, то виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники. Так, у Всесвітній декларації з інтелектуальної власності рекомендовано у сфері відносин інтелектуальної власності розглядати дві категорії осіб: авторів і користувачів. Особливо детально правове становище суб'єктів та особливостей охорони їхніх прав у цивільному праві досліджував Шишка Р. Б. На його думку "за підставами набуття прав і обов'язків суб'єкта права інтелектуальної власності слід виділити тих, хто є ним на правомірній основі, і порушників прав інтелектуальної власності". Володільцями майнових прав може бути автор, (співавтори), роботодавець, спадкоємець, володілець що набув права на підставі договору, рішення суду, компетентного державного органу при окупації прав, закону і свого одностороннього правочину при вільному використанні майнових прав, організації з колективного управління майновими правами. Порушники (контрафакти) стають суб'єктами права інтелектуальної власності внаслідок учинення порушення прав вищеназваних суб'єктів. Незважаючи на характер і кваліфікацію скоєного порушення, у цивільному праві вони в більшості іменуються боржниками. У залежності від скоєного порушення вони можуть мати більш конкретну назву, що відображає склад порушення: плагіатор, пірат, хакер, імітатор, контрабандист. Якщо об'єкт інтелектуальної власності втратив юридичну силу (наприклад, закінчився визначений охоронним документом термін дії, або правоволоділець вчасно не вніс плату за підтримання чинності охоронного документа), то цим об'єктом може скористуватися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням. Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора чи його правонаступників. Так, автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, -- це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір. Проте, окремі об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути створені і в результаті співавторства. Так, Юрченко О. К. зазначає, що співавторство буде мати місце за наявності наступних обставин: спільне вирішення задачі; таке вирішення носить творчий характер; одержаний колективний результат в певній мірі є результатом творчої діяльності кожного з учасників. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства: а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -- нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості; б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину -- роздільне співавторство. Для подібного виду співпраці має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною. Співавторство має бути добровільним. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте, право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. В юридичній науці спірним залишається питання про можливість співавторства стосовно закінченого твору. Серебровський В.І. стверджує, що відносин співавторства немає, якщо на основі вже закінченого твору створюється інший, але одразу і заперечує, що в деяких випадках це можливо. Він приводить приклади співавторства автора роману і запрошеного драматурга, які переробляють роман у п'єсу; композитора і автора тексту, фотографа і художника, який пише картину з фотографії. У цих випадках перший твір був основою для другого . Неоднозначно вирішується питання про визнання співавторами твору письменника і художника. Адже текст і малюнки можна розглядати як окремі об'єкти авторського права. Серебровський В.І. пропонував, як виняток, вважати співавторами письменника і художника у тих випадках, коли текст та ілюстрації до нього складають єдине ціле: як книги-картинки для дітей. Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений. Халаїм Н. вважає, що суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора. Загальносоціальна та комерційна цінність об'єктів інтелектуальної власності обумовлює необхідність поєднання інтересів власника (правовласника) та інших членів суспільства, держави, в т. ч. за допомогою встановлення терміну дії права інтелектуальної власності, уведення певних обмежень на використання її об'єктів і контролю за їх розподілом з боку держави. Такі обмеження у законодавстві України встановлюються, зокрема: за терміном дії права інтелектуальної власності, тобто права на об'єкт інтелектуальної власності припиняється із закінченням певного терміну, після чого об'єкт інтелектуальної власності стає суспільним надбанням. За загальним правилом дія авторського права на твір триває протягом життя автора та 70 років після його смерті, право на винаходи, корисні моделі, що засвідчується патентом - 20 років, право на промислові зразки, що засвідчується патентом - 10 років, право на торговельні марки - 10 років після отримання свідоцтва; за певною територією, тобто охорона права інтелектуальної власності в більшості випадків обмежується територією певної держави, де відбулася державна реєстрація об'єкта права інтелектуальної власності (за винятком загальновідомих товарних знаків); Єдина причина, за якою інтелектуальний продукт може втратити свою споживчу вартість - це його "моральне" зношування - ситуація, при якій відпадає суспільна зацікавленість у використанні цього продукту, тобто при збереженні свого "зовнішнього" вигляду він утрачає властивість товару і виходить з обігу, зберігаючи при цьому свою приналежність до результатів інтелектуальної діяльності. 3. Правовий режим прав інтелектуальної власності Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що суб'єкти права інтелектуальної власності володіють комплексом майнових і особистих немайнових прав. Особисті немайнові права - це закріплені законодавчо і забезпечені державою можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Як записано у ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і до смерті людини. Вони позбавлені економічного змісту і тісно пов'язані з фізичною особою. Ніхто не може позбавити фізичну особу цих прав, проте можливі обмеження особистих немайнових прав у випадках, передбачених вітчизняним законодавством. Особисті немайнові права фізичної особи зафіксовані у Конституції України, у Цивільному кодексі України, інших законодавчих актах. Проте, перелік цих прав не є вичерпним і він може доповнюватись у Цивільному кодексі чи інших законах. Особисті немайнові права інтелектуальної власності це різновид особистих немайнових прав і ними є комплекс прав немайнового характеру, який належить виключно творцям об'єктів інтелектуальної власності. За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише безпосередньо творцю. Вони не залежать від майнових прав та є невідчужуваними від особистості автора, охороняються безстроково та не можуть передаватись іншим особам, за винятками, встановленими законом. Водночас у інших осіб (спадкоємців, інших правонаступників) виникає право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 29 Закону "Про авторське право і суміжні права"). Особисті немайнові авторські права не мають економічного змісту, вони "позбавлені ознаки обігоздатності" - в цьому їх головна відмінність від майнових прав. Загалом, в зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності входять такі правомочності як: - право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності; - право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; - інші особисті немайнові права інтелектуальної власності. Майнові права - суб'єктивні права учасників правовідносин, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу і обміну майна. Майнові права інтелектуальної власності - це комплекс прав майнового характеру, які складаються з таких правомочностей: - право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; - виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; - виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами. Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. В ст. ст. 429, 430 Цивільного кодексу України визначені загальні засади застосування законодавства щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням.