Таким чином, головною відмінністю між розглянутими законодавствами, є відсутності у вітчизняному законодавстві прямої відповідальності суб'єктів платіжної системи перед користувачами. Натомість, Закон про платіжні системи, передбачає, окрім відповідальності у вигляді застосування заходів впливу НБУ до обєктів нагляду, що зазначено в п. 6 ст. 41 цього Закону, декілька інших умовних груп відповідальності залежно від суб'єктів:

— відповідальність банків перед клієнтами при здійснені переказу;

— відповідальність установ -- учасників платіжних систем;

— відповідальність еквайрів та емітентів.

Відповідальність банків перед клієнтами при здійснені переказу передбачена за порушення банками строків виконання доручення клієнта на переказ коштів, що сталося з вини банку та порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу що зазначено в п. 2 ст. 32 Закону про платіжні системи. В таких випадках банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Крім цього, сюди можна віднести і передбачену Закон відповідальність за помилковий переказ, що стався з вини банку. В п. 3.1 ст. 32 Закону про платіжні системи зазначено, що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені встановленої в законі. Пункт 3.2 статті 32 Закону про платіжні системи визначає, що у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Відповідальність установ-учасників платіжної системи настає у разі втрати суми переказу: відповідно до п. 1 ст. 36 Закону про платіжні системи у разі втрати суми переказу установа -- учасник платіжної системи має повернути ініціатору цю суму, сплачену вартість наданих послуг, а також сплатити штраф у розмірі 25 відсотків сплаченої вартості наданих послуг. Та у разі порушення строків пересилання документів на переказ: відповідно до п. 2 ст. 36 цього ж закону -- у разі порушення установою -- учасником платіжної системи строків пересилання документів на переказ, передбачених пунктом 8.6 статті 8 цього Закону, ця установа має сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Відповідальність еквайрів та емітентів поляга в тому, що відповідно до ст. 37 Закону про платіжні системи, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів. У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ та відшкодувати отримувачу 0,1 відсотка суми платежу за кожний день такого призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. На час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев'яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Окремо від відповідальності при здійсненні переказу коштів, а саме в VIII розділі Закону про платіжні системи, згадується питання про відповідальність суб'єктів переказу за забезпечення захисту інформації в платіжній системі від несанкціонованого доступу до інформації, від несанкціонованих змін інформації, від несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем. Це питання вирішується неоднозначно, ст. 39-1 Закону про платіжні системи закріплює норми про те, що правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України. Крім цього нічого не зазначено про відповідальність комерційних агентів банків перед клієнтами в загальному механізмі відповідальності.

У п. 47 Директиви 2007/64/ЕС, зазначено, що провайдер платіжних послуг (будь-який суб'єкт, що має право надавати платіжні послуги) платника повинен нести відповідальність за здійснення платежу належним чином, включаючи обсяг і терміни його виконання, а також за будь-який збій у роботі посередників, що беруть участь у платіжному ланцюжку господарської операції з переказу коштів, аж до рахунку одержувача засобів. Згідно з цією нормою провайдер платіжних послуг платника повинен -- у разі надходження не в повному обсязі грошових коштів на рахунок провайдера платіжних послуг одержувача -- скорегувати платіжну операцію або невідкладно компенсувати платнику суму платіжної операції незалежно від будь-яких інших претензій, які можуть бути пред'явлені відповідно до національного права.

Таким чином, у праві Європейського Союзу клієнт платіжної системи може звернутися з метою стягнення мінімального розміру збитків, обсяг яких твердо встановлений, до будь-якого суб'єкту з якого починається його операція. У вітчизняному ж законодавстві відсутній аналогічний принцип. Закон про платіжні системи, в разі неналежного виконання чи невиконання операції користувача платіжної системи, відправляє його не до провайдера платіжної системи, а до законодавства про відповідний вид юридичних осіб, які беруть участь у господарській операції з переказу коштів. Але нажаль норми про відповідальність не завжди чітко відображені в законодавстві і на практиці часто виявляються конфліктними, що надає можливість недобросовісним суб'єктам платіжної системи взаємно перекладати відповідальність перед клієнтом один на одного. В зв'язку з цим рівень захищеності клієнтів платіжних систем, що функціонують в Україні, порівняно з європейським рівнем захищеності аналогічних споживачів, досить низький і потребує подальшого удосконалення на законодавчому рівні.

Крім розглянутих вище категорій суб'єктів, які несуть відповідальність за порушення в сфері діяльності платіжних систем, законом передбачено ще відповідальність платника при проведенні переказу (ст. 33), відповідальність стягувачів при проведенні переказу (ст. 34) та відповідальність неналежних отримувачів при проведенні переказу (ст. 35).

Отже проаналізувавши юридичні підстави адміністративно-господарської відповідальності у сфері діяльності платіжних систем та рівень захищеності користувачів, необхідно відмітити, що існує потреба у зміні існуючого правового підходу врегулювання юридичної відповідальності учасників платіжної системи в Україні перед користувачами, з максимальним її наближення до аналогічних стандартів Європейського Союзу та міжнародної світової практики.

Наступним видом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність, яка настає за скоєння злочинів, передбачає найбільш жорсткі заходи державного впливу та застосовується виключно в судовому порядку. Поява на фінансовому ринку якісно нових для України платіжних документів з тими самими властивостями, що й у цінних паперів визначило необхідність уведення кримінальної відповідальності за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їхнього виготовлення. Вітчизняне законодавство, приєднавшись до Конвенції про кіберзлочинність і ратифікувавши її у 2005 році, а також встановивши, у 2001 році ст. 200 Кримінального Кодексу України відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків та створивши в 2006 р. спеціалізований підрозділ в структурі МВС по боротьбі з злочинами в сфері високих технологій, визначило фундаментальний напрямок діяльності держави із забезпечення кримінально-правового захисту банківської системи держави, відреагувавши на появу нових різновидів суспільно небезпечних діянь у цій сфері, які виникли разом з розвитком технологічних можливостей суспільства, і які крім позитивного сприяння, можуть використовуватися із злочинними намірами і завдавати значної шкоди всім учасникам банківської діяльності.

Проте, і в 2016 р. Україна залишається особливо привабливою для кіберзлочинців, тому що українське законодавство в цій сфері досі у повній мірі не відповідає європейським стандартам. Вивчення матеріалів слідчої та судової практики підтверджує, що існує багато труднощів при застосуванні ст. 200 Кримінального Кодексу України, які, насамперед, зумовлені тим, що з приводу об'єкту досліджуваного злочину думки авторів, які займаються цією проблемою, значно різняться. Крім цього, згідно з вимогами «Рамкового рішення ЄС (2001/413/ПВД) по боротьбі з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів» від 28.06.2001 в усіх країнах-членах Європейського Союзу покарання за цей вид злочину складає як мінімум один рік позбавлення волі, у вітчизняному ж законодавстві встановлено єдиний вид покарання -- штраф. У зв'язку з цим та враховуючи привабливість для іноземців саме України, як місця вчинення таких злочинів, необхідно ввести більш жорсткі санкцій за незаконні дії з документами на переказ та іншими засобами доступу до банківських рахунків.

Висновки і пропозиції. Юридична відповідальність у сфері функціонування платіжних систем може розглядатися як застосування до порушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу, що являють собою обмеження, зупинення чи припинення надання окремих видів послуг у платіжних системах в Україні, заборону здійснення діяльності в Україні або ж накладання штрафів на правопорушника, що спричиняють втрати його особистого, організаційного чи майнового характеру.

Ми з'ясували, що закріплені у Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» нормативні положення щодо відповідальності учасників платіжної системи, до кінця не врегульовують питання відповідальності платіжних систем перед споживачами, оскільки в них присутнє перекладання юридичних і технологічних проблем платіжної системи та усіх пов'язаних із цим ризиків на користувача.