У частині 2 ст. 364 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч. З -- за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. правоохоронними є органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Отже, для кваліфікації за ч. З ст. 364 необхідно, щоб: а) злочин був вчинений службовою особою;

б) службова особа була працівником правоохоронних органів;

в) в діянні особи були об'єктивні та суб'єктивні ознаки службового зловживання.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 364 -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 364 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 364 -- позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

У судовій практиці найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б) вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібно, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіально; г) вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.

З суб'єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно (тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їй повноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

У частині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Суб'єктивна сторона підроблення за ч. 1 ст. 366 характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною.

Суб'єктивна сторона службової недбалості (ст. 367) частіше за все виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини -- умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, коли умисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, але свідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад, цінний вантаж, що прибув на станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконав обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадках недбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винного мотивів, передбачених ст. 364 КК.

Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).

Суб'єктивна сторона одержання хабара (ст. 368) характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єктивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов'язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може. За наявності для цього підстав вона може нести відповідальність за інший злочин (службове зловживання, обман покупців і замовників тощо). Дії службової особи, яка отримала гроші або інші цінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді мала умисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а як шахрайство (ст. 190) і службове зловживання (ст. 364), а за наявності для цього підстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ст. 369).

З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.

Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар. З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету -- викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара.

Поява нових складів злочинів, пов'язаних з діяльністю службових осіб юридичних осіб приватного права та осіб, що надають публічні послуги (ст.ст.364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК), обумовлена відмінністю природи повноважень публічних та приватних службовців, їх значимості. Так, недержавні службові особи не беруть участі в управлінні державою та справами місцевого самоврядування, але все ж наділені певними управлінськими повноваженнями, за допомогою яких здатні завдати шкоди самим різним відносинам. У комерційних та інших організаціях, на відміну від публічної сфери управління, апарат менш відокремлений від процесу матеріального виробництва. У зв'язку з цим, наведені дві групи діянь мають особливості в об'єкті та своїх наслідках. Суспільна небезпека порушення встановленого порядку здійснення своїх повноважень державними та муніципальними службовими особами є більшою, ніж аналогічне порушення з боку приватних службових осіб.

Об'єктом цих діянь є суспільні відносини, що складаються між службовими особами юридичних осіб приватного права чи особами, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, та будь-якими суб'єктами, прямо зацікавленими у результатах їх діяльності, у зв'язку з їх владними (управлінськими) актами чи публічними послугами, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення такими службовими особами чи особами, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням публічних послуг, своїх повноважень.

Ознакою цих складів злочинів виступає неправомірна вигода, яка може бути засобом вчинення злочину, продуктом злочинної діяльності суб'єкта злочину, що відображає його корисливі прагнення, або характеризувати мотив та мету суб'єкта як корисливі.

За суб'єктним складом злочини, що розглядаються, можна поділити на дві групи: 1) за участю службових осіб юридичних осіб приватного права (ст.ст.3641, 365-1, 368-3 КК) та 2) за участю осіб, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням публічних послуг (ст.ст.365-2, 368-4 КК).

Поняття службової особи закріплене у ч 3 та ч.4 ст.18 КК. При цьому слід мати на увазі, що свої функції службова особа, як суб'єкт злочинів першої групи, повинна виконувати саме у юридичній особі приватного права. Згідно з ч.2 ст.81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Особами, які надають публічні послуги, є аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, третейські судді, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, а також інші особи, які здійснюють професійну діяльність пов'язану з наданням таких послуг. У законодавстві України відсутнє поняття публічної послуги, тому ця категорія є оціночною. Для визнання послуги публічно

3.Здійсніть співвідношення незаконного збагачення з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержанням неправомірної вигоди службовою особою

Проводячи відмежування пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України) від незаконного збагачення (ч. 2-5 ст. 368-2 КК України) завважимо, що ці злочини відрізняються за такими ознаками:

1) мінімально необхідним розміром предмета посягання як однією з підстав відповідальності (зокрема, для складу одержання неправомірної вигоди його не існує, а для складу незаконного збагачення він має становити принаймні значний розмір);

2) специфікою об'єктивної сторони (так, незаконне збагачення зовсім не обумовлене, на відміну від одержання неправомірної вигоди службовою особою, вчиненням чи не вчиненням службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, відтак незаконні цінності вручаються без якихось умов, «на згадку», «про всяк випадок», «на перспективу», але з урахуванням того, що в майбутньому виникне потреба у зверненні до службової особи з якимось проханням або сприянням у вирішенні певного питання. Тому відмінність цих злочинів слід формулювати шляхом зазначеної конкретизації приписів про те, за що службова особа одержує неправомірну вигоду.

Окрім вказаного незаконне збагачення далеко не завжди пов'язане із даванням неправомірної вигоди іншою особою, оскільки її одержання (накопичення) може бути здійснене за рахунок учинення службовою особою інших незаконних дій - зловживанням службовим становищем, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухиленням від сплати обов'язкових платежів тощо.

Також слід прийняти до уваги, що незаконне збагачення зазвичай є накопиченням майнових активів, що можуть надходити до службової особи внаслідок вчинення різних протиправних діянь, тоді як одержання неправомірної вигоди - це одне злочинне або певна повторність конкретних діянь з отримання такою особою неправомірної вигоди.

Завершуючи аналіз об'єктивної сторони, завважимо, що незаконне збагачення є закінченим з моменту одержання винним неправомірної вигоди у точно визначеному законом розмірі, а одержання неправомірної вигоди службовою особою - з моменту одержання лише частини обумовленої винним неправомірної вигоди). Вчені відзначають, що одержання неправомірної винагороди (частини 3-4 ст. 368 КК України) матиме місце у випадку, якщо службова особа одержує винагороду для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Якщо ж службова особа одержує незаконну винагороду без такої умови, то її дії утворюють склад незаконного збагачення (ст. 368-2 КК України)