Розділ 1. Поняття службової особи в кримінальному праві. Спірні питання про визначення службової особи Розділ 2. Кримінологічна характеристика особи яка вчинює злочини в сфері службової діяльності. Приклади із судової практики Задача 1 Задача 2 Висновки Список використаних джерел  Вступ Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян [9, с. 412]. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян [9, с. 412]. Будь-яка службова особа, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби із заподіянням істотної шкоди охоронюваним інтересам, повинна нести кримінальну відповідальність. Однак, як відомо, кримінальне матеріальне право не визнає аналогій. Таким чином, службова особа, яка заподіяла шкоду охоронюваним законом інтересам і при цьому діяла в інтересах служби, не вважатиметься такою, що скоїла злочинне діяння. Не менш актуальним є питання, пов'язанні із обумовленням у законі обов'язкової вказівки на необхідність наявності корисливих мотивів чи інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб при зловживанні владою чи службовим становищем. В курсовій роботі ми проаналізувати зміст поняття "службової особи", розглянемо спірні точки зору що визначення цього поняття в теорії кримінальною права та наведемо приклади зі слідчої та судової практики щодо встановлення поняття "службової особи". Розділ 1. Поняття службової особи в кримінальному праві. Спірні питання про визначення службової особи У примітці до статті 364 Кримінального кодексу України зазначено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням [9, с. 413]. У вищезазначеній примітці до статті 364 вказаного Кодексу до службових осіб віднесено дві категорії осіб: - особи, які здійснюють функції представників влади; - особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за. спеціальним повноваженням. Особи, які наділені владними повноваженнями, постійно мають можливість зловживати наданою владою. Лише закон та моральні якості цих осіб стоять цьому на заваді. Але статистика свідчить, що кількість посадових злочинів постійно збільшується. Зазначимо, що Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. №2341-III (далі - КК України) використовує термін “службова особа”, яке за своїм змістом є тотожним поняттю “посадова особа”, що застосовувалося у Кримінальному кодексі Української РСР від 28 грудня 1960 р. № 1960 р. №8249/1999 [11, с. 356]. Визначення “службового злочину” тісно пов'язане з терміном “службова особа”. Слід зауважити, що останній широко застосовується як у вітчизняному, так і в зарубіжному законодавстві, проте в дещо різних значеннях [11, 357]. Так, у ст. 364 КК України закріплено, що службовими є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також посідають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки на основі спеціальних повноважень. Необхідно відзначити, що службовими особами можуть визнаватися й такі особи, котрі посідають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, підприємствах приватної чи колективної форм власності тощо. Громадянин як суб'єкт підприємницької діяльності може визнаватися службовою особою, коли у нього реально виникає можливість виконання обов'язків, зазначених у визначенні “службова особа” (п. 1 примітки до ст. 364 КК України) [9, с. 415]. Власник приватного підприємства, який не має найманих працівників, не може визнаватися службовою особою. У кримінальному законі деяких країн англосаксонської системи права при визначенні суб'єктів посадових злочинів виділяють такі категорії осіб: - “посадові особи” (термін “посадова особа” більш точно відповідає перекладу з мови оригіналу ніж “службова особа”); - “особи, яких обрали посадовими особами”. Про призначення на посаду особа [9, с. 416]. Ні в кого не виникає сумнівів, що службові злочини посідають одне з провідних місць серед груп злочинів, що вчиняються в нашій державі. Про це свідчить і статистика правоохоронних органів. Так, за перші шість місяців 2003 р. у сфері освіти виявлено 623 факти вчинення корисливих злочинів, з яких 424 - у сфері службової діяльності, зокрема, 263 з них - хабарництво. До кримінальної відповідальності притягнуто 268 осіб, в яких вилучені гроші та матеріальні цінності на суму 2,55 млн. грн., накладено арешт на майно на суму близько 753 тис. грн. [7, с. 149]. Значного поширення набуло зловживання службовим становищем. На практиці цей злочин часто пов'язаний з іншим злочином - підробкою документів. Щодо найбільш розповсюджених сфер учинення даної групи злочинів, то ними є такі: освіта; економіка; медичне обслуговування населення; правоохоронна діяльність. Дослідження Українського інституту соціальних досліджень і центру “Соціальний моніторинг”, які опубліковані в січні 2003 р., свідчать, що 44% опитаних у 2002 р. хоча б раз давали хабара або обдаровували посадових осіб. Зокрема, 74% респондентів давали хабарі медичним працівникам, 25% - автоінспекторам, 24% - працівникам освіти. У цьому списку посадовців, які отримували хабарі, фігурують також працівники комунальної сфери, телефоністи, податківці, судді та митники. У дослідженні взяли участь майже 3000 осіб, із них 23% вважають додаткову оплату послуг службовців припустимою [7, с. 150]. Найбільш поширеними злочинами, зокрема в сфері правоохоронної діяльності, є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службове підроблення (ст. 366 КК), службова недбалість (ст. 367 КК), одержання хабара (ст. 368 КК) [7, с. 151]. Зазначимо, що доволі часто суд одночасно із зазначеними статтями застосовує до правопорушників ст. 357 КК України. Проаналізуємо конкретний приклад 7 жовтня 2003 р. вироком Оболонського районного суду м. Києва засуджено двох працівників ГУ МВС України за ч. 1 ст. 357; ч. 1 ст. 364; ч. 1 ст. 366 КК України. До них застосовано Закон України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. № 1131-IV (далі - Закон про амністію), тому цих осіб було звільнено від основного та додаткового покарання. 30 грудня 2003 р. Апеляційний суд м. Києва вирок районного суду скасував у частині застосування до засуджених Закону про амністію, ухвалив новий вирок і застосував до засуджених ст. 75 КК України. Зазначимо, що суд, звільняючи особу від покарання, кваліфікує її дії, тобто аналізує юридичний склад злочину. Розглянемо склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України. Цей злочин належить до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (розділ XV КК України). Хоча законодавець даний злочин і не відносить до службових, він може мати до них пряме відношення. Так, на нашому прикладі ч. 1 ст. 357 КК України застосовують паралельно зі статтями 364 й 366 КК, що передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, а також службове підроблення. Головне питання, яке постає під час застосування даної статті (якщо суб'єкт злочину - службова особа), - чи можливе її застосування паралельно зі статтями 364, 366 КК України. Практика вирішує його на користь паралельного застосування. Теорія ж ставиться до нього неоднозначно. Проаналізуємо юридичний склад злочину на згаданому прикладі. Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом XV КК України, є певна група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Безпосереднім об'єктом розглядуваного злочину є встановлений законодавством порядок ведення обігу і використання офіційних документів. Так, один із засуджених вчинив знищення та заволодіння шляхом зловживання своїм службовим становищем офіційного документа. Предметом даного злочину є офіційний документ. У нашому випадку - це постанова про порушення кримінальної справи. Зазначимо, що документ - це належним чином оформлений матеріальний носій будь-яких відомостей (на папері, фото-, кіно-, аудіо-, відеоплівці), призначений для посвідчення юридично значимих фактів і подій. Офіційним є той документ, що посвідчує факти, що мають юридичне значення або використовуються для посвідчення таких фактів підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами - підприємцями, приватними нотаріусами та іншими особами. До офіційних документів належать: паспорт особи, свідоцтво про народження, смерть, одруження; постанови, ухвали, рішення компетентних державних органів (прокуратури, суду, міністерств, відомств тощо). Офіційними документами організацій недержавної форми власності є, наприклад, доручення, свідоцтво. Об'єктивна сторона злочину полягає в різних формах незаконного вилучення і заволодіння зазначеними предметами: викрадення їх будь-якими ненасильницькими способами, а так само шляхом привласнення, вимагання, шахрайства, зловживання службовим становищем, а також їх знищення, пошкодження чи приховування. Змістом цієї статті КК не охоплюється застосування у процесі вилучення предмета насильства і вимагає додаткової кваліфікації залежно від суб'єкта злочину (приватна чи службова особа). Об'єктивною стороною розглядуваного злочину є заволодіння, часткове знищення протоколів допиту свідків. Часткове знищення полягає в тому, що не весь документ приводиться у стан, який повністю і назавжди виключає його використання за цільовим призначенням, а лише частина даного документа. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 357 КК України, може бути як приватна, так в деяких випадках і службова особа (у випадку заволодіння офіційними документами шляхом зловживання службовим становищем). Суперечності, що є в теоретичному осмислені даної статті, породжені саме визначенням суб'єкта злочину. Так, у науково-практичному коментарі КК України під редакцією С.С. Яценка зазначається, що суб'єктом даного злочину є приватна особа, яка досягла 16-річного віку. У науково-практичному коментарі КК України під редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка наголошується, що суб'єкт злочину загальний. Натомість суб'єктом заволодіння документами, штампами, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа. У підручнику з кримінального права, допущеного Міністерством освіти і науки України, визначено, що суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа при досягненні 16-річного віку. Вчинення подібних дій службовою особою з використанням свого службового становища тягне відповідальність за службове зловживання за ст.