Ліцензування, патентування та квотування як засоби державного регулювання спрямовані на забезпечення єдиної державної політики, на захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства і споживачів. Правові аспекти ліцензування закріплені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [5]. Ліцензування - це певне обмеження у здійсненні господарської діяльності громадянами, яке полягає у забороні здійснювати ті види діяльності, перелік яких встановлено вищеназваним законом без спеціального дозволу. Громадянин, який займається певним видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, по закінченні ліцензійного процесу отримує спеціальний дозвіл - ліцензію. Ліцензія - це документ державного зразка, який надає йому право займатися тим видом господарської діяльності, який зазначено у ліцензії протягом визначеного терміну за умови виконання ним ліцензійних умов. Для того, щоб отримати ліцензію, підприємець звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Рішення про видачу або відмову надається у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви. Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у господарській діяльності. Ліцензія - єдиний документ дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства підлягають обмеженню. Ліцензування виступає прикладом вдалого державного регулювання та має позитивне значення, оскільки поліпшило систему ліцензування, встановивши єдині засади державної політики у цій сфері, визначивши органи з питань ліцензування та їх повноваження, ліцензійні умови, види підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню, вичерпний перелік документів, які подаються до органу ліцензування для одержування ліцензії, плату за її видачу та підстави анулювання дії ліцензії.

З втратою чинності 1 січня 2011 року Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» і заміною терміну «патентування» на «збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності» і відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України громадяни-підприємці, які здійснюють діяльність з надання платних побутових послуг за переліком визначених Кабінетом Міністрів України або діяльність у сфері розваг, чи займаються торгівельною діяльністю у пунктах продажу товарів або торгівлею валютними цінностями, зобов'язані сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності для придбання торгового патенту [6].

Квотування як засіб державного регулювання поширюється на громадян-підприємців у випадках, якщо підприємець є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [7] та проводить операції з експорту або імпорту продукції. Квотування експорту та імпорту здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій на здійснення зовнішньоекономічних операцій в межах встановлених квот на загальний обсяг експорту та імпорту. Чинним законодавством передбачені наступні види квот: квоти глобальні, квоти групові, експортні та імпортні квоти, квоти індивідуальні.

Сертифікація і стандартизація наступні засоби державного регулювання та водночас є складовими національної системи технічного регулювання, що регламентуються Законами України «Про підтвердження відповідності» [8], «Про стандартизацію» [9], «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» [10]. Поняття сертифікації надається у ст. 1 закону України «Про підтвердження відповідності» означає процедуру, за допомогою якої визначений в установленому порядку державний орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам [8]. Сертифікаційна діяльність спрямована на забезпечення прав споживачів та підтримання національного товаровиробника на ринку товарів, робіт і послуг. У зв'язку з цим сертифікації підлягає як виробництво, технології, так і товар. Сертифікація буває добровільною чи обов'язковою. Добровільна здійснюється у випадках, коли у законодавстві не передбачена така сертифікація, а проводиться, виключно за ініціативою підприємця. Обов'язкова сертифікація прямо передбачена чинним законодавством з метою забезпечення безпеки та охорони довкілля.

Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних і можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Сутність такого засобу, як державне регулювання цін та ціноутворення, у главі 2 Господарського кодексу України не висвітлюється. Проте ціні як істотній умові господарського договору присвячена ст. 189 Господарського кодексу України, а процесу ціноутворення в Україні приділяється глава 21 цього ж кодексу [2]. На жаль, діюче законодавство не містить визначення зазначених видів цін. Тільки в спеціальній літературі ці поняття виступають предметом дослідження.

Дотації, субсидії, пільги та інші економічні важелі підтримки суб'єктів господарювання, в тому числі й громадян-підприємців, є наступними засобами державного регулювання. Держава може надавати дотації громадянам - суб'єктам господарювання на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації.

Оподаткування є наступним засобом державного впливу на господарську діяльність громадян-підприємців, що опосередкується сплатою податків і зборів. Під податком слід розуміти обов'язковий платіж до бюджету, що справляється з платників податків.

Податки вважаються основною ланкою економічних методів впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, так як саме вони впливають на такі фінансові регулятори, як державний бюджет, ціни, грошовий обіг, розмір фінансової допомоги суб'єктам господарювання, державні позики тощо.

Проаналізувавши засоби державного регулювання діяльності громадян-підприємців, можна дійти висновку, що державне регулювання господарської діяльності громадян - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, яка виявляється у цілеспрямованому, організуючому впливі на неї, здійснювану з метою підтримки та розвитку приватного підприємництва для досягнення певних соціально-економічних результатів.

1.3 Контроль за здійсненням господарської діяльності

Контроль за здійсненням господарської діяльності полягає в забезпеченні додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами господарського законодавства України.

Контроль за здійсненням господарської діяльності здійснюється у таких формах:

ѕ державний контроль (здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади);

ѕ самоврядний контроль (здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами);

ѕ громадський контроль (здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування; профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями) [11].

Згідно зі ст. 19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

ѕ збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

ѕ фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

ѕ цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

ѕ монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

ѕ земельних відносин - за використанням і охороною земель;

ѕ водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

ѕ виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

ѕ споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

ѕ зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки [2].

Статус органів державної влади і посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються чинним законодавством України.

Державний контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів здійснює Державна контрольно-ревізійна служба України, яка складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Державний контроль за цінами здійснюється державними інспекціями з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами.

Державний контроль за додержанням податкового законодавства здійснюється органами державної податкової служби (обласними державними податковими адміністраціями, державними податковими адміністраціями міст Києва та Севастополя, податковими інспекціями у районах та містах), систему яких очолює Державна податкова адміністрація України.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює Державне агентство земельних ресурсів України. Державний контроль за використанням та охороною водних ресурсів здійснює Державний комітет України по водному господарству.

Державний контроль за використанням та охороною лісового господарства здійснює Державний комітет лісового господарства України. Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель та водних ресурсів здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (Державний комітет України з технічного регулювання та споживчої політики) та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.