Після закінчення перевірки підстав для апеляційного перегляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення (ст. 196 КАС України) [2].

Критичні зауваження на користь збереження колегіальності в судах другої інстанції в цивільному й арбітражному процесах вже неодноразово висловлювалися в юридичній літературі. Так, професор А.Т. Боннер справедливо звертав увагу на те, що «принцип колегіальності дотримується в суді другої інстанції чисто формально, оскільки двоє із трьох суддів, за рідкісним виключенням, з матеріалами справи до її розгляду по суті ознайомитися не в змозі. Водночас навіть формальна присутність у колегії віднімає у суддів масу часу. Реально це призводить до того, що якісно вивчити матеріали справи не може навіть доповідач <...>. Крім того, на вирішення справи за касаційною скаргою відводяться лічені хвилини. Усе це веде до нервозності, поспіху, залишення без зміни явно незаконних судових постанов, появі різного роду сповна обґрунтованих нарікань із боку учасників процесу» [4, с. 138-139].

Подання належно оформленої апеляційної скарги на судовий акт, що не вступив у законну силу, - достатній привід для розгляду цієї скарги по суті. Для розгляду кожної такої скарги потрібно сформувати колегію із трьох суддів, що призводить до перевантаження апеляційних судів, а тим самим - до скорочення кількості часу на розгляд кожної справи. Саме тому графік роботи апеляційної інстанції в судах загальної юрисдикції і в арбітражних судах нерідко будується таким чином, що на розгляд однієї апеляційної скарги відводиться не більше 15-20 хв. «За такого графіка судочинство перетворюється на конвеєр, судді не встигають не лише перевірити рішення, але частенько навіть вникнути в суть скарги, особливо коли йдеться про складні справи. Реально більш-менш знайомий зі справою лише суддя-доповідач, два інших судді у кращому разі можуть щось уловити «на слух», у більшості ж випадків зовсім не втручаються у процес, цілком покладаючись на думку судді, що знайомився зі справою. Колегіальність суду, що має на меті максимально об'єктивний розгляд справи, у подібних умовах обертається своєю протилежністю і перетворюється на фактичну перешкоду доступу до правосуддя» [5, с. 142].

Нині потрібна розробка пропозицій, що дозволяють знайти такий баланс, який, з одного боку, забезпечив би розвантаження суду, а з іншого - дозволяв би не лише зберегти, але й істотно підвищити рівень процесуальних гарантій учасників процесу. Це пов'язано з тим, що «ефективність процесу, який має на меті захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб, безпосередньо залежить від завантаження суду» [6, с. 4].

Вважаємо, що в сучасних умовах навантаження на судову систему колегіальний розгляд справ у судах апеляційної інстанції - не- дозволена розкіш, якої вже пора б позбутися. На нашу думку, кількість професійних суддів, які розглядали справу по суті в першій інстанції, повинна відповідати кількості суддів, які повинні займатися перевіркою цієї справи в суді апеляційної інстанції. Під час перевірки інстанції повинна відрізнятися не кількість суддів, які розглядають справу, а повинен бути вищий рівень кваліфікації суддів. Якщо закон дозволяє судді одноособово розглядати по суті справу в першій інстанції, то для іншого, більш кваліфікованого, судді не буде проблемою перевірити судовий акт в апеляційному порядку. Це обумовлено тим, що за одноосібного розгляду справи найбільшого значення набуває саме рівень кваліфікації судді. Раніше стосовно касаційного провадження у цивільному процесі І.А. Приходько відзначав, що «якщо немає підстав сумніватися в безсторонності й об'єктивності судді, то жодної особливої потреби в колегіальному розгляді справи в суді другої інстанції немає. <...> Колегіальний розгляд справи в судах загальної юрисдикції в касаційній інстанції нічого не додає і у плані професіоналізації процесу: якщо суддя компетентний у цьому питанні, то він повністю здатний прийняти рішення одноособово» [5, с. 142-143]. Слова вказаного автора цілком можна розповсюдити на усі види провадження в судах другої інстанції.

За допомогою математичного підрахунку можна дійти висновку, що введення одноосібного порядку розгляду апеляційних скарг дозволить збільшити час, який суддя зможе приділити на розгляд кожної конкретної справи, втричі. Це означає, що замість 15-20 хв суддя одноособово зможе розглядати скаргу 45-60 хв. А це вже означає, що суддя зможе розглянути справу в нормальних процесуальних умовах, без особливого поспіху заслуховувати пояснення осіб, які беруть участь у справі, і досліджувати наявні у справі докази.

Таким чином, з метою забезпечення доступності правосуддя на стадії апеляційного провадження вважаємо доцільним встановити одноосібний порядок розгляду апеляційних скарг (і загалом перехід до одноосібного розгляду справ у судах перевірочних інстанцій) за тими категоріями справ, що у першій інстанції розглядалися суддею одноособово.

По-п'яте, необхідно дослідити межі розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції.

Питання про межі розгляду справи апеляційним судом КАС України вирішив таким чином: на цей час суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (ч. 1 ст. 195 КАС України) [2].

Необхідно зазначити, що у визначенні меж розгляду справи в апеляційній інстанції потрібно враховувати, що під час перевірки фактичної і правової сторін справи об'єм судового втручання до частки суперечки повинен відрізнятися. Оскільки обставини самої справи відомі сторонам краще, ніж суду, то і згода сторін з обставинами справи, встановленими в судовому акті, що виражається в неоскаржені його з фактичного боку, суд не повинен ставити під сумнів. Це означає, що фактичну сторону суперечки суд за загальним правилом повинен перевіряти в межах аргументів скарги і заперечень на неї.

Водночас перевіряти судовий акт із правового боку на предмет наявності істотних порушень норм матеріального і процесуального права вищий суд повинен у повному об'ємі, незалежно від аргументів скарги і заперечень зацікавлених осіб. Це пов'язано з тим, що обов'язок правильно застосувати положення закону цілком і повністю лежить на суді, який розглянув справу. Тому вищий суд зобов'язаний контролювати правильність вживання норм матеріального і процесуального права.

По-шосте, розглянемо повноваження суду апеляційної інстанції.

Відмітимо, що суд апеляційної інстанції має повноваження за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду (пп. 3 п. 1 ст. 199 КАС України) [2]. Але зробити це можна лише у таких випадках (п. 1 ст. 204 КАС України) [2]:

неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Безумовно, появу в суду апеляційної інстанції цього повноваження варто підтримати. Справа в тому, що в умовах колосального навантаження на судову систему суди апеляційної інстанції не в змозі ефективно розглядати справи за принципом «повної апеляції». Процесуальних можливостей на те, щоб передивлятися справи за правилами суду першої інстанції, в апеляції фактично немає. Це призводить до того, що суди апеляційної інстанції між залишенням без зміни явно незаконного судового акта та його відміною з перспективою повторно розглядати справу йдуть шляхом найменшого опору, через що залишаються без зміни незаконні і необґрунтовані рішення нижчих судів.

Проте варто визнати, що кількість випадків, коли суд має право направити справу для продовження розгляду, небагато. Вважаємо, що кількість таких випадків необхідно розширити. По-перше, апеляційний суд повинен направляти справу на новий розгляд за виявлення будь-якого безумовного процесуального порушення, яке вказане в ч. 1 ст. 204 КАС України. По-друге, суд апеляційної інстанції повинен направляти справу на новий розгляд у всіх випадках, коли суд першої інстанції аргументи заявника фактично не розглядав, а його докази не дослідив. Наприклад, якщо суд першої інстанції в попередньому судовому засіданні залишив позовну заяву без розгляду за мотивами, що позовну заяву подано із пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними (пп. 9 п. 1 ст. 155 КАС України).

Висновки. Отже, підсумовуюче вищенаведене, слід наголосити на тому, що перший крок на шляху оптимізації та законодавчого розширення повноважень суду апеляційної інстанції вже зроблений. Вбачається, що поява в майбутньому додаткових випадків, за яких апеляція зможе направити справу для продовження розгляду, лише зміцнить процесуальні гарантії зацікавлених осіб.

Література

1. Масаладжиу РМ. Проблемы обеспечения доступности правосудия на стадии надзорного производства в гражданском и арбитражном процессах : дисс. ... канд. юрид. наук / РМ. Масаладжиу. - М., 2009. - 205 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-^ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

3. Цивільний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ГУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/l6l8-15.

4. Боннер А.Т. Некоторые проблемы доступности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве / А.Т. Боннер // Избранные труды по гражданскому процессу. - СПб., 2005. - 1771 с.

5. Приходько И.А. Доступность правосудия в арбитражном и гражданском процессе: основные проблемы : дисс. ... докт. юрид. наук / И.А. Приходько. - М., 2005. - 408 с.

6. Приходько А.И. Доступность правосудия в арбитражном и гражданском процессе: основные проблемы : автореф. дисс. ... докт. юрид. наук / А.И. Приходько. - М., 2005. - 44 с.