Окремі автори пропонують комбіноване розуміння безпосереднього об'єкта вбивства. Так С.В. Бородін визначає безпосереднім об'єктом вбивства життя людини і суспільні відносини, в якості суб'єкта яких вона виступає, а М.К. Аніянц стверджує, що разом з особою людини безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини суспільства в цілому. М.Й. Коржанський оцінює таке визначення як невдале, бо, на його думку, особа і є сукупністю суспільних відносин і ще одна вказівка на суспільні відносини, хоч в цілому нічого не додає до цього поняття Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів : навч. посіб. / М.Й. Коржанський. - Вид. 3-тє доповн. та переробл. - К. : Атіка, 2007. - С. 95..

Розглянуті вище два підходи щодо визначення безпосереднього об'єкта вбивства, на наш погляд, є непродуктивними. Перший з них з огляду на те, що особа розглядається поза суспільними відносинами. Ще Б.С. Нікіфоров свого часу писав, що «не можна відокремлювати інтереси особи від неї самої і потім виводити особу за рамки суспільних відносин». Має рацію також І.Я. Козаченко, який підкреслює, що біологічна суть людини поза суспільними відносинами не має для кримінального права самостійного значення. Представники іншого підходу, визначаючи безпосередній об'єкт вбивства, ототожнюють людину, її життя з суспільними відносинами, що характерне для марксистської концепції Кримінальне право України : Особлива частина : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / [Ю.В. Баулін та ін.]; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - 4-те вид., пере-робл. і допов. - X. : Право, 2010. - С. 64..

Враховуючи викладене, визначимо загальний, родовий і безпосередній об'єкти вбивства через необережність.

Загальним об'єктом злочинів проти життя людини, як і всіх інших злочинів, є вся сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. У концентрованому вигляді коло цих відносин окреслене в ч. 1 ст. 1 КК України.

Родовим об'єктом вбивства через необережність є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є забезпечення життя та здоров'я людини.

Безпосереднім об'єктом вбивства через необережність, на наш погляд, є охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає ряд складів злочинів, в яких одним із наслідків суспільно небезпечного діяння суб'єкта, заподіяння смерті потерпілому (потерпілим) через необережність. У наведених та інших випадках охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини, виступають додатковим безпосереднім об'єктом названих злочинів. Основним же безпосереднім об'єктом тут є інші суспільні відносини. Таким об'єктом, наприклад, злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276, - охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є безпека руху та експлуатації транспорту Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.. Згадані та інші такі ж норми кримінального кодексу України можна розглядати як спеціальні щодо норм, які містяться в ст. 119 КК України. При конкуренції загальної та спеціальної норм, згідно з виробленими теорією кримінального права принципами кваліфікації, застосовується спеціальна норма.

З об'єктивної сторони вбивство через необережність має ті ж ознаки, що й вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України. Воно характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), 2) суспільно небезпечні наслідки, 3) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.

Вбивство через необережність є менш суспільно небезпечним, ніж умисне вбивство. Воно також, як і умисне вбивство, може бути вчинене як у формі дії так і у формі бездіяльності. С.С. Яценко та С.Д. Шапченко виділяють такі найтиповіші варіанти прояву і кваліфікації діяння у разі вбивства через необережність:

а) дія (бездіяльність) винного, що призвели до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер, однак сама собою умисним злочином не є або таким не визнана (наприклад, винний відштовхує потерпілого, останній падає, від поштовху б'ється головою об гострий виступ сходів і одержує смертельну травму), за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 1 ст. 119 КК України;

б) дія (бездіяльність) винного, що призвела до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер і передбачена як ознака юридичного складу іншого умисного злочину, проте цей склад не включає смерть потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження як обов'язкову чи альтернативну ознаку його об'єктивної сторони (наприклад, основний чи кваліфіковані склади хуліганства); за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має розглядатись як сукупність злочинів і кваліфікуватися за відповідною статтею (частиною статті);

в) дія (бездіяльність) винного, що призвела до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер, передбачена як ознака юридичного складу іншого умисного злочину, і цей склад включає заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження як обов'язкову чи альтернативну ознаку його об'єктивної сторони (наприклад, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК України); за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за відповідною частиною статті Особливої частини КК України, що передбачає кваліфікуючу ознаку «поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження», і за ч. 1 ст. 119 КК України Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / С.С. Яценко, Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.А. Клименко. - К. : А.С.К., 2002. - С. 252..

Зазначимо, що вживання законодавцем у назві і тексті статті 119 КК України поняття «вбивство» є нелогічним. Якщо взяти поняття «вбивство» в тій редакції, що викладена в ч.1 ст.115 КК України, то, наприклад, назва т.. 119 КК України буде виглядати так: «Умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині через необережність».

Отже, виходячи з такого буквального розуміння назви і змісту диспозицій норм цієї статті КК, її застосування стало проблемним для правоохоронних органів, оскільки одночасно наявність умисної та необережної форм вини під час вчинення одного конкретного вбивства унеможливлюється. Вихід з такої ситуації бачиться в двох варіантах: а) визначити в ч.1 ст.115 КК України вбивство як винне протиправне заподіяння смерті іншій людині, або б) змінити назву і диспозиції норм т.. 119 КК України, вилучивши з них поняття «вбивство» та замінивши його на поняття «позбавлення життя». Другий варіант видається доцільнішим. Вбивство через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті іншої людини (потерпілого). Факультативні ознаки об'єктивної сторони (місце, час, спосіб, знаряддя (засоби), обстановка вчинення вбивства) не є обов'язковими ознаками вбивства через необережність, а тому на його кваліфікацію не впливають.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вбивства через необережність є вина у формі необережності, яка, згідно з ч. 1 ст. 25 КК України, поділяється на два види: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131..

Вбивство через необережність у разі злочинної самовпевненості буває у тих випадках, коли суб'єкт, вчиняючи діяння, передбачав можливість настання смерті людини, але легковажно розраховував на її відвернення.

Важливе значення має відмежування вбивства через необережність при злочинній самовпевненості від вбивства з непрямим умислом. Вчиняючи вбивство з непрямим умислом, С.В. Бородін справедливо зазначає, що, винний передбачає не лише можливість, але й вірогідність настання смерті потерпілого саме в цьому випадку Бородин С.В. Преступления против жизни / С.А. Бородин. - М. : Юристъ, 1999. - С. 237.. Тобто він свідомо припускає можливість настання смерті конкретного потерпілого і погоджується або ставиться байдуже до такого результату власного діяння. Ставлення ж до настання смерті потерпілого при злочинній самовпевненості полягає в тому, що суб'єкт, передбачаючи такий результат, розраховує на якісь конкретні обставини (власні здібності, фізичну силу, досвід, поведінку інших людей, сили природи, фізичні чи хімічні закони, технічні властивості транспортного засобу, інших машин і механізмів, тощо), які перешкодять заподіянню смерті потерпілому, але цей його розрахунок виявився необґрунтованим, легковажним.

Передбачення суб'єктом можливості настання смерті потерпілого при злочинній самовпевненості може мати абстрактний, неконкретизований, не персоніфікований щодо потерпілого характер. Наприклад, власник земельної ділянки В. обладнав огорожу її території колючим дротом, підключивши до неї електричну енергію з напругою 220 вольт. Через кожних 3-4 метри він вивісив попереджувальні таблиці такого змісту: «Увага! Електричний струм 220 вольт! Не влізай - вб'є!» Неписьменний С., маючи намір поживитися овочами з грядок земельної ділянки В., перелазячи через огорожу, схопив руками оголений дріт під напругою і загинув. У цьому випадку суб'єкт (В) передбачав у загальних рисах, що від контакту людини з колючим дротом, що перебуває під електричною напругою 220 вольт, може настати смерть якоїсь неконкретної людини, але розраховував, що вивішені ним попереджувальні таблиці застерігатимуть від такого наслідку.

Особливістю вольової ознаки вини як вбивства з непрямим умислом, так і вбивства при злочинній самовпевненості є те, що в обох цих випадках суб'єкт не бажає настання смерті потерпілого.