Інститут прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Вдосконалення правового регулювання використання генетично модифікованих організмів в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду

Марченко В.Ю.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню впливу ГМО на організм тварин, вивченню моделей правового регулювання використання ГМО у світі та окресленню напрямків його реформування в Україні. Розглянуто історію появи ГМО, дослідження вчених-біологів щодо впливу ГМО на організм тварин, використання ГМО при виробництві сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. Вивчено особливості правового регулювання у США та країнах ЄС. Проаналізовано вітчизняне законодавство, наукову літературу та нормативну базу зарубіжних країн з питань регулювання використання ГМО. Визначено сучасний стан законодавства з цих питань в Україні та окреслено можливі напрямки його вдосконалення.

Ключові слова: генетично модифікований організм (ГМО), історія створення ГМО, використання ГМО при виробництві сільськогосподарської продукції, правове регулювання використання ГМО в Україні, правове регулювання використання ГМО в ЄС та США, вдосконалення правового регулювання використання ГМО в Україні.

Вступ

За допомогою новітніх біотехнологій, поява цих товарів на споживчих ринках обумовлюють виникнення та розвиток нових суспільних відносин, що потребують відповідного нормативно-правового регулювання. За таких обставин Україні необхідно виробити комплексний набір норм щодо ГМО для забезпечення безпеки їх використання.

Мета статті. Здійснити аналіз існуючих аспектів і визначення пріоритетів розвитку правової бази України щодо використання ГМО при виробництві сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, біолого-генетичної безпеки у сфері сільськогосподарського виробництва на основі досвіду зарубіжних країн, а також дослідити вплив ГМО на живі організми.

Виклад основного матеріалу

В останні два десятиріччя прогрес в молекулярній біології і генній інженерії запропонував вченим нові способи покращення рослин і тварин, які раніше важко було уявити. З'явилась можливість не застосовуючи традиційні методи селекції отримувати нові генотипи, які до цього часу не існували в природі. Тому, стаючи з кожним роком все більш досконалими, універсальними і безпечними, транс генні рослини і тварини вже почали помітно впливати на сільське господарство, медичну промисловість, інші сфери людської діяльності. генетичний правовий україна

Визначимо, що є генетично модифікованим організмом (ГМО). Це організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генної інженерії, що полягають у внесенні змін в генетичну структуру організмів. ГМО об'єднують три групи організмів -- генетично модифіковані мікроорганізми (ГММ), тварини (ГМЖ) та рослини (ГМР). Генно модифіковані продукти (далі -- ГМ-продукти) -- продукти, що отримуються із трансгенних (генетично модифікованих) організмів.

Метод створення ГМО полягає у зміні генної структури рослин, мікроорганізмів або тварин таким чином, що вони набувають нових властивостей, наприклад, стають менш вразливими до шкідників чи хвороб. Завдяки цьому, організм наділяється бажаною характеристикою, якою до цього часу не володів. У 1953 році Джеймс Уотсон і Френсис Крик зробили відкриття, що вся інформація про організм зберігається в центрі клітинного ядра в ДНК. ДНК -- це дезоксирибонуклеїнова кислота, що забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Виникли думки про те, що міняючи гени, можна змінювати ознаки живих організмів. Однак реалізувати їх на практиці було не просто. І лише в 1979 році вченим Кельнського університету вдалося спочатку виділити ген, який відповідає за синтез інсуліну у людини, а потім вбудувати його в геном бактерії кишкової палички. Після чого вона почала синтезувати інсулін. Штучно змінені організми назвали трансгенними. В цей час в науковій літературі з'явилась ще нікому не відома абревіатура ГМО -- генно модифіковані організми [4; 9].

Було проведено багато досліджень, щодо впливу ГМО на організм тварин. Науковці поділилися на прихильників та противників методів генної трансформації. Головним аргументом прихильників генетичної модифікації є вдосконалені характеристики отриманих рослин, тварин і мікроорганізмів. Так, генетично модифіковані рослини стійкіші до збудників інфекційних захворювань, вони довше зберігаються і мають підвищену стійкість до дії стресів навколишнього середовища. Генетична модифікація тварин дозволяє спростити утримання, прискорити ріст і поліпшити смакові якості м'яса і молочних продуктів. Противники, навпаки, вказують, що наслідки від споживання ГМО недостатньо вивчені, і, на думку авторитетних фахівців, можуть викликати захворювання у людей. ГМ-продукти можуть викликати алергію, порушення обміну речовин, хвороби шлунку. З розряду віддалених можливих наслідків -- мутагенні [7]. Але вони так і залишаються невивченими.

Першим, хто заявив про небезпечність вживання ГМ-продуктів, був Арпад Пуштаї (англ. -- Arpad Pusztai) (Rowett Research Institute), який у 1999 році провів дослідження та виявив, що споживання в іжу генетично модифікованої картоплі, в ДНК якої вбудували гени підсніжника і віруса капустяної мозаїки, сприяє пригніченню імунної системи, порушенню діяльності внутрішніх органів (руйнування печінки, зміни у селезінці та щитоподібній залозі), зміни в шлунково- кишковому тракті [1; 2; 3]. Дослідження Pusztai були підтверджені незалежною групою 23 вчених з 13 країн світу, очолювані професором Брю- сельського університету E. Van Driessche.

Продукти з ГМО в Україні офіційно не вирощуються. Оскільки жодна генетично модифікована культура в Україні офіційно не зареєстрована, то їх ввезення в Україну та культивація є незаконними. Однак, за інформацією бізнес-інсайдерів, сільське господарство України не є вільним від ГМО. Такі організми потрапляють до харчових продуктів в Україні головним чином із сільськогосподарської сировини, що імпортується в Україну та з генетично модифікованих культур, вирощених в Україні.

Систему державного регулювання використання ГМО при виробництві сільськогосподарської та харчової продукції та біолого-генетичної безпеки в Україні не можна вважати досконалою. Одним із перших правових актів у цій сфері стала Постанова Кабінету Міністрів України «Тимчасові критерії безпеки поводження з генетично модифікованими організмами та провадження генетично-інженерної діяльності у замкненій системі» № 922 від 16.10.2008 р., що є чинною і на сьогодні [13]. Основним документом, що визначає державну політику щодо ГМО на сьогодні є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО» (далі -- Закон про біобезпеку), прийнятий за основу у грудні 2008 року та удосконалений упродовж наступних шести місяців 2009 року [12].

Крім зазначених вище документів можна виділити ще низку законів, що регулюють питання використання ГМО, але здебільшого в них закріплені загальні положення, що конкретизуються в низці постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України, але ці акти не охоплюють всього масиву відносин, що повинні бути врегульовані.

Варто зазначити, що у 2014 р. до Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 р. № 1103-V було внесено низку суттєвих змін. Автори цих змін стверджують, що ці поправки були внесені для того, щоб українське законодавство щодо харчових продуктів відповідало стандартам Європейського Союзу.

Ось як було в попередній редакції Закону: ст. 5 передбачалось, що регулюванню їм підлягають державна реєстрація ГМО та продукції, виробленої з їх використання; а стало -- державна реєстрація ГМО; тобто держава більше не контролює продукцію з ГМО, тільки джерела ГМО. У ст. 7 була закріплена норма про те, що уряд затверджує порядок державної реєстрації ГМО та продукції, отриманої з їх використанням; затверджує порядок увезення ГМО джерел харчових продуктів, кормів і харчових продуктів і кормів, вироблених із ГМО; а стало -- затверджує порядок державної реєстрації ГМО; затверджує порядок увезення ГМО джерел харчових продуктів. Також виключене положення про те, що спеціальний орган із контролю над ГМО затверджує перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль умісту ГМО й перелік відповідних методик ідентифікації ГМО. Ст. 10 було передбачено повноваження держоргану, який здійснює державну санітарно-епідеміологічну експертизу продукції, отриманої з використаних ГМО, для обґрунтування висновку стосовно її безпеки для здоров'я й життя людини, проте цю норму також виключили, тобто наразі відсутня будь-яка державна експертиза продукції з ГМО. Також у ст. 10 було закріплено дотримання вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов'язаних із наявністю ГМО, під час заготівлі, зберігання, переробки, переміщення територією України сільськогосподарської продукції та здійснення експортно-імпортних операцій підприємствами всіх форм власності, проте наразі така норма відсутня.

У 2002 році Україна приєдналася до Картахенського протоколу про біорізноманіття (Закон України № 152-ІУ від 12.09.2002 р.) [8] і ним засвідчила свою позицію щодо підтримки нею необхідності застосування скоординованих заходів задля забезпечення належного рівня захисту в галузі безпечної передачі, обігу, обробки, транскордонних переміщень і використання генетично модифікованих організмів, які отримані шляхом застосування сучасних біотехнологій і можуть несприятливо впливати на збереження і невиснажливе використання біорізноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини [5]. Повноцінне виконання Україною міжнародних зобов'язань у рамках Картахенського протоколу про біобезпеку потребує концептуального визначення засад власної державної політики у сфері біобезпеки генетично модифікованих організмів, а також визначення довгострокових механізмів її реалізації, зокрема, спираючись на досвід зарубіжних країн.

Правове регулювання поводження з ГМО в Європі є одним з елементів Спільної аграрної політики ЄС. Законодавство ЄС в галузі генно-інженерної діяльності функціонує з початку 90-х років ХХ ст., у нинішній час достатньо розвинене, а кількість правових актів у зазначеній галузі постійно зростає. Європейський Союз виробив спеціальне законодавство з біобезпеки, спрямоване на захист здоров'я громадян і довкілля в умовах інтенсивного постачання продуктів біотехнології (ГМ-організмів і ГМ-мікроорганізмів) на ринок країн ЄС [11]. Відповідні правила й інструкції впорядковують закрите використання і навмисний випуск ГМО в навколишнє середовище, відстежуваність і маркування ГМО, продуктів і кормів, а також їх транспортування [6]. До 2004 року в ЄС діяв неофіційний мораторій на затвердження нових ГМО. Починаючи з 2004 року і до сьогодні було створено регуляторну систему з питань безпеки, маркування та відстеження ГМО. Дослідження «Євробарометру», які регулярно проводять у Європі з 1973 року показують, що відношення громадян ЄС до використання в харчових продуктах ГМО не змінились -- 70-80% громадян ЄС проти їх використання.