Визначення предмету відання керівника органу досудового розслідування, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, під час застосування повноваження щодо створення слідчих та слідчо-оперативних груп має відбуватись з огляду:

- чи під силу виконати у встановлені законом строки одному слідчому слідчу (розшукову) дію, яка за своїм змістом є дуже трудомісткою;

- чи пов'язане розслідування з подолання протидії за сторони злочинного угрупування, особливо його лідера;

- на велику латентність кримінальних правопорушень, які вчиняються у сфері економіки, або пов'язаних з діяльністю організованих злочинних груп.

В результаті наведеного можна зробити наступні висновки:

1. підставами для перевірки керівником органу досудового розслідування, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, матеріалів кримінальних проваджень мають бути:

- особлива складність провадження;

- невеликий стаж роботи слідчого;

- перевірка виконання попередніх вказівок у цьому провадженні;

- вчинення слідчим порушень під час розслідування.

2. Визначення меж предмету відання керівника органу досудового розслідування, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, має відбуватися з урахуванням певних правил;

3. Розмежування предметів відання між керівниками органів досудового розслідування, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, різних рівнів має відбуватися за принципом субсидіарності.

5. Організаційна роль в досудовому кримінальному проваджені керівника органу досудового розслідування та розмежування його повноважень з повноваженнями прокурора. Порядок призначення та заміни прокурора, який здійснюватиме повноваження у конкретному кримінальному проваджені

Прокурор, який здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури (Генеральним прокурором України, прокурором Автономної республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонним прокурором, прокурором міста, району, прирівняним до них прокурорам, та їх заступникам, які діють у межах своїх повноважень (п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК України)) після початку досудового розслідування.

У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

У відповідності з ч. 2 ст. 37 КПК України призначений прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише в таких випадках:

1. Скасування рішення або визнання незаконними вчинених дій чи бездіяльності службовою особою органу прокуратури вищого рівня (має право здійснити заміну одного прокурора на іншого з числа службових осіб органів прокуратури того самого рівня в досудовому провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи бездіяльність - ч. 3 ст. 313 КПК України).

2. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні ( ч. 3 ст. 37 КПК України);

3. Неефективного здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування (у виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені на іншого прокурора цього органу прокуратури - ч. 3 ст. 37 КПК України).

Без визначення ролі і правильного розуміння правового становища керівника органу досудового розслідування та розмежування його повноважень з повноваженнями прокурора, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва, неможливо більш менш засвоїти законодавчі нововведення з цих питань.

Отже, аксіомою є те, що забезпечення дотримання законності при прийнятті слідчим рішень безпосередньо залежить від ефективності та дієвості механізмів керівництва досудовим слідством. Справедливим є твердження про те, що роль та значення керівника органу досудового розслідування полягає у тому, щоб належним чином організовувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу.

У цьому контексті чинний КПК України розрізняє прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а точніше нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК України), та керівника органу досудового розслідування.

П. 8 ст. 3 КПК України, що визначає основні терміни Кодексу під керівником органу досудового розслідування розуміє начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та їх заступників, які діють у межах своїх повноважень.

Як убачається із комплексного аналізу норм чинного КПК України та статті 39 КПК України, керівнику органу досудового розслідування відведена роль організатора досудового розслідування.

Керівник відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України наділений правом безпосередньої передачі Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

У той же час аналіз норм чинного КПК України свідчить, що керівник відповідного органу досудового розслідування позбавлений можливості скасування незаконних чи необґрунтованих постанов слідчих (за КПК України 1960 року, який утратив чинність, статтею 216 було надане право скасовувати постанови слідчого про закриття кримінальної справи та відновлення досудового слідства). Більше того, на відміну від «начальника слідчого відділу», повноваження якого раніше регламентувалися статтею 114-1 КПК України 1960 року, тепер керівник органу досудового розслідування також позбавляється можливості оскаржувати вказівки прокурора.

За чинним КПК України керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються в письмовій формі. Причому невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч. 3 ст. 39 КПК України).

Як бачимо дійсно має місце позбавлення керівника органу досудового розслідування дуже дієвих правових важелів в питанні ефективності організації роботи і процесуального контролю за діяльністю підпорядкованих йому слідчих, та перерозподіл цих повноважень на користь прокурора з метою посилення його керівної процесуальної ролі в досудовому провадженні.

Такий крок законодавця можна частково пояснити тим, що прокурор є останньою інстанцією між слідством і судом, так як новий кримінальний процесуальний кодекс більше не передбачає повернення справ на додаткове розслідування, де можна було виправити певні слідчі помилки, а тому саме на прокурорі лежить особиста відповідальність за об'єктивність та якість проведеного під його керівництвом досудового розслідування.

У даній ситуації є деяка нелогічність, що полягає у вимозі законодавця від керівника органу досудового розслідування «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадках їх порушень слідчими», і це при повному дефіцити законодавчого інструментарію. Є незрозумілою позиція законодавця, згідно з якою, чинний КПК України ніяк не визначає процесуальний порядок і не роз'яснює сутність покладеного на керівника слідчого підрозділу обов'язку «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку допущення їх слідчими», що передбачає пункт 4 частини другої статті 39 КПК України у випадку, наприклад, коли ним виявлено незаконне чи необґрунтоване процесуальне рішення (постанова) слідчого. Вочевидь, що у таких випадках керівнику органу досудового розслідування буде необхідно звертатися до прокурора як суб'єкта, що здійснює наглядову діяльність у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з відповідним клопотанням про застосування ним заходів прокурорського реагування та скасування незаконного процесуального рішення слідчого.

Таким чином з'ясування організаційної ролі керівника органу досудового розслідування в досудовому кримінальному провадженні, а також визначення наглядових функцій прокурора, які він здійснює у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням надасть змогу чітко та коректно розмежувати їх повноваження у цій правовій сфері.

Великий тлумачний словник сучасної української мови наступним чином роз'яснює етимологію слова «організатор»: «той хто організовує, налагоджує або впорядковує що-небудь. Організувати - значить «забезпечити, влаштувати що-небудь: зосередити, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь; чітко налагодити, належно впорядкувати що-небудь».

Зміст же поняття «керівництво» («керувати») розкривається як «спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь; спрямовувати діяльність кого -, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки, розпоряджатися», а поняття «нагляд (наглядати)» - як: пильнувати, слідкувати за ким - чим-небудь для контролю, забезпечення порядку; виявляти когось, щось».

Отже, якщо виходити з наведених тлумачень термінів: «керівник (керувати)» та «нагляд (наглядати)», то можна зробити висновок, що законодавець, покладаючи на прокурора обов'язки «процесуального керівництва досудовим розслідуванням», логічно та цілеспрямовано вибудував таку правову конструкцію, оскільки, з точки зору їх сутнісного співвідношення, «процесуальне керівництво розслідуванням» дещо ширше в сенсі функціональних можливостей «нагляду» прокурора за додержанням законів органами, які здійснюють дізнання та досудове слідство.

Цей напрям діяльності прокурора («процесуальне керівництво»), безумовно здійснюється ним з використанням більш широких владно-розпорядчих повноважень з організації і контролю за законністю проведення досудового розслідування.

Якщо ж спробувати визначити співвідношення правових форм діяльності прокурора, на якого покладається «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» (ч. 2 ст. 36 КПК України) та керівника слідчого підрозділу, який за законом організовує досудове розслідування (ч. 1 ст. 39 КПК України) вважаю, що в зазначеному контексті суттєвої різниці між ними не існує. Вона є лише в обсязі повноважень, які, за ідеальним варіантом, повинні доповнювати одне одного на шляху досягнення загальної мети - встановлення об'єктивної істини та покарання винних, але ніяк не пересікатися та конкурувати.

Так, у відповідності з частиною другою статті 9 КПК України, яка розкриває зміст принципу законності, прокурор і керівник органу досудового розслідування зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, тобто закон прямо указує на єдність кінцевої мети їх діяльності (відповідно, як «організатора» так і «процесуального керівника») а також на відповідальність указаних суб'єктів кримінального провадження за якість та об'єктивність досудового провадження.