У деяких випадках закон встановлює умовний паритет у повноваженнях керівника органу досудового розслідування і прокурора. Наприклад, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій вони можуть одноособово прийняти рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (ч. 1 ст. 273 КПК України), а також, у разі необхідності, прийняти рішення про розкриття справжніх відомостей щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, обставин виготовлення речей чи документів або спеціально утвореного підприємства, установи, організації (частина третя статті 273 КПК України). Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

- прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;

- керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців (ч. 5 ст. 246 КПК України).

Висновок

Щороку за порушення законності та вчинення злочинів до відповідальності притягують більше половини працівників слідчих підрозділів. Значною мірою це свідчить про неналежний контроль з боку керівників слідчих підрозділів.

Вивчення слідчої практики свідчить також й про те, що якість, законність та повнота розслідування залежить саме від ефективності процесуального контролю. При цьому, прорахунки керівника слідчого підрозділу в управлінській діяльності в переважній більшості випадків мають більш негативні наслідки, ніж в інших системах управління (адже беззаперечним є факт завдання шкоди суспільству внаслідок неякісного розслідування кримінальної справи, безпідставного притягнення до відповідальності особи, порушення окремих конституційних прав громадян тощо).

Таким чином роль та визначення керівника слідчого підрозділу як учасника кримінального судочинства полягає саме у тому, щоб належним чином організовувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу, та використовуючи передбачені законодавством засоби, здійснювати керівництво досудовим слідством, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об'єктивність.

Отже, забезпечення дотримання законності при прийнятті слідчими рішень безпосередньо залежить від ефективності та дієвості механізмів керівництва досудовим слідством. На сьогоднішній час у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві процесуальна компетенція начальника слідчого відділу по керівництву досудовим слідством регламентована недостатньо.

Так, аналіз ст. 39 чинного Кримінального процесуального кодексу України свідчить, що «керівник органу досудового розслідування» (на відміну від «начальника слідчого відділу» - ст. 114-1 КПК України) позбавляється навіть можливості оскаржувати вказівки прокурора, що значно погіршує його процесуальне становище.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 39 КПК України невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора тягне за собою «передбачену законом відповідальність».

Наявність подібних норм є неприпустимим й порушує принцип персональної відповідальності.

Адже, як правило, прокурор у більшості випадків надсилатиме письмові вказівки саме на адресу керівника органу досудового розслідування та вимагатиме здійснення контролю за їх виконання слідчими, що йому організаційно підпорядковані. Оскільки у керівника у підпорядкуванні десятки чи сотні слідчих, то яким чином він зможе проконтролювати виконання вказівок прокурора, та чому саме він (не являючись за чинним законодавством процесуальним керівником розслідування) має нести відповідальність за їх невиконання.

Таким чином, для успішного вирішення завдань, що на сьогодні стоять перед слідчими апаратами, велике значення має подальше вдосконалення процесуального статусу керівників органів досудового розслідування.

Оптимізація кримінально-процесуального законодавства дозволить активізувати використання можливостей цієї процесуальної фігури і позитивно вплинути на слідчу практику.

досудовий кримінальний прокурор повноваження

ЛІТЕРАТУРА

1. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». - 2013. - № 1(7).

2. Концепція реформування кримінальної юстиції України, схвалена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008//Офіційний вісник України. - 2008. - № 27.

3. Гетьман А., Кримінальний процесуальний кодекс, науково-практичний коментар, Харків: Право, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Національна академія правових наук України, 2012. - 681 с.

4. Молдован А.В., Мельник С.М.Кримінальний процес України, навчальний посібник, Центр учбової літератури, 2013. - 367 с.

5. Климчук М.П., Степанов О.С., Хабло О.Ю. та ін.. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (особлива частина).