ВПЛИВ СУДОВОГО ЗБОРУ НА РІВЕНЬ ДОСТУПНОСТІ СУДОЧИНСТВА

Капля О.М., к. ю. н., с. н. с.,

доцент кафедри управління безпекою правоохоронної та антикорупційної діяльності

Міжрегіональна академія управління персоналом

У статті проведено аналіз передумов формування справедливих принципів проведення судового збору. Висвітлено теоретичні аспекти доходної частини до держбюджету від судових зборів. Досліджено рівень доступності судочинства для середньостатистичного українця.

Ключові слова: судовий збір, рівень доступності, принципи проведення судового збору, судочинство, громадяни України, доходи громадян.

держбюджет судовий збір доходний

В статье проведен анализ путей формирования справедливых принципов проведения судебного сбора. Рассмотрены теоретические аспекты доходной части в госбюджет от судебных сборов. Исследован уровень доступности судопроизводства для среднестатистического украинца.

Ключевые слова: судебный сбор, уровень доступности, принципы проведения судебного сбора, судопроизводство, граждане Украины, доходы граждан.

Kaplya O.M. THE IMPACT OF COURT FEES FOR COURT SERVICES AVAILABLE The article examines how the formation of the principles of a fair trial fee. Deals with the theoretical aspects of the state budget revenue from court fees. The level of access to justice for the average Ukrainian.

Key words: court fees, accessibility, principles of legal benefits, litigation, citizens Ukraine, income.

Постановка проблеми. Рівень доступності судочинства в умовах трансформації суспільства та переходу від застарілої економічної моделі до більш сучасної, такої, що має бути інтегрована у світову економіку, починаючи з європейського простору, сьогодні залишається критичним. 31 грудня 2016 р. набрала чинності нова редакція Закону України «Про судовий збір». Відповідно до ч. 1 ст. 4. цього Закону судовий збір справляється від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі [1].

Хоча згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна платня становить 3 200 грн., судовий збір буде вираховуватися від прожиткового мінімуму (1 600 грн.) [2]. Порівняно із збором у 201б р. у наступному 2017 р. відбулось його зростання майже на 16%.

З огляду на те, що мінімальна заробітна платня в Україні становить 3 200 грн. з урахуванням податків, судові послуги для громадян нині залишаються тяжко доступними.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемами доступності до правосуддя займалося багато вчених. Серед вітчизняних можна назвати таких: Н.Ю. Сакара [3], О.М. Овчаренко [4], І.Є. Марочкін [5], Ю.В. Білоусов [6]. Серед закордонних варто відзначити таких: М.П. Проніна [7], О.В. Коновалова [8], О.А. Сегал [9].

Попри достатню ступінь розробки цієї проблеми, однією із перешкод до правосуддя в Україні можна вважати вартість судового збору для незахищених верств населення.

Згідно із ст. 79 ЦПК України судові витрати мають таку структуру: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідача.

Розподілення цих витрат залежить від обставин справи, що розглядається, та норм чинного законодавства.

Законодавцем передбачено повернення судового збору у випадках, визначеними ст. 7 Закону України «Про судовий збір» [10], а саме у разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням)); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), зокрема в апеляційній та касаційній інстанціях.

Н.Ю. Сакара вважає, що осмислення правової природи судового збору слід розпочинати із з'ясування сутності судових витрат [11, с. 43].

Розглядаючи сутність судових витрат, не можна оминути процес їх ціноутворення. Ціна на судові послуги формується законодавцем та має своє відображення у Законі України «Про судовий збір» [10].

Розглядаючи практику Європейського суду з прав людини, слід наголосити, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Свідченням цього може бути справа «Креуз проти Польщі» [12], де заявник у скрутному матеріальному становищі під час оскарження дій польського судочинства, що були зумовлені відмовою розглядати справу без сплати судового збору, отримав позитивне рішення ЄСПЛ на свою користь. На підставі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [13] ЄСПЛ зобов'язав державу-відповідача сплатити заявникові моральне відшкодування.

Аналізуючи закордонний досвід здійснення правосуддя, можна відзначити дещо інше, на відміну від вітчизняного, ставлення до порядку проведення судових зборів. У провідних країнах світу сплата судового збору стоїть далеко не на першому місці. Першочергові позиції у світі займає правосуддя. До прикладу здійснення такої першочерговості можна віднести справу «Шишкова проти Росії» у Європейському суді з прав людини [14].

Заявник із позовом до Міністерства фінансів Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в слідчому ізоляторі, не маючи можливості оплатити судові послуги в момент утримання під вартою, отримав відмову у проведенні безкоштовного судочинства, звернувшись до Бутирського і Тверського районних судів м. Москви.

Суди відмовилися розглядати справу заявника через несплату судового збору, посилаючись на ст. 89 ЦПК РФ [15] і ст. 333.36 ПКРФ [16], де не вказано підстав для звільнення позивача від сплати судових послуг.

Звернувшись до ЄСПЛ із позивом на РФ, позивач отримав рішення на свою користь, що базувалося на ст.ст. 3, 6, 13, 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [13], які регламентують доступ до безкоштовного правосуддя у разі, якщо людина не має фінансової можливості оплатити судовий збір.

Аналогічним прикладом є справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» [17]. Заявник, що представляв інтереси померлої дружини, яку покусали неконтрольовані бродячі собаки в м. Бухарест, звернувся до секторального бухарестського суду з позивом на органи місцевого самоврядування та отримав відмову в зв'язку з неможливістю оплатити судовий збір, маючи при цьому мінімальний прожитковий мінімум. На першому засіданні суд зазначив, що заявник не сплатив передбачений законом судовий збір (250 євро). Заявник, який не міг сплатити цю суму, сплатив лише 20 євро, які він зайняв у знайомих. Подальша доля цієї справи була майже аналогічною. Постраждалий намагався оскаржувати рішення у судах вищих інстанцій, проте добитися правосуддя зміг лише в Європейському суді з прав людини, який своїм рішенням зобов'язав уряд Румунії сплатити 9 000 євро як компенсацію моральної шкоди та відшкодувати затрачені 20 євро, які були зайняті заявником у знайомих.

Таким чином, закордонний досвід судочинства вказує на практичну реалізацію верховенства права, уособленням чого є ЄСПЛ, що обґрунтовує свою позицію, основану на міжнародних конвенціях із прав людини, першочерговістю справедливості.

Метою статті є розгляд передумов формування справедливих принципів проведення судового збору; висвітлення основних аспектів перерозподілу доходів держбюджету від судового збору; проведення аналізу принципів доступності судочинства середньостатистичного українця.

Виклад основного матеріалу. Передумови для формування справедливих принципів проведення судових зборів лежать в економічній площині. Країна з потужною економічною системою не може бути залежною від доход- ної частини держбюджету, яка сформована в результаті судових зборів. Якщо провідні європейські країни акцентують увагу на проведенні безкоштовного судочинства заради принципів справедливості, то згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суди зобов'язані перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перед відкриттям провадження у справі та прийняттям до розгляду скарг [10]. Відповідна стаття регламентує і цільове призначення коштів, виділених із судового збору та спрямованих на підтримку судових інстанцій, зокрема на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, сучасних систем фіксування судового процесу, обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису.

Механізм надходження коштів до спеціального фонду держбюджету запроваджено наприкінці 2011 р. у Законі України «Про судовий збір», він, на думку суддів, є ефективним. Про таку ефективність свідчить реакція очільників судових інстанцій на реєстрацією 15 вересня 2014 р. у Верховній Раді проекту закону № 5078 про внесення змін до Бюджетного кодексу, який був представлений у рамках міжбюджетних реформ і передбачав зарахування коштів від сплати судового збору до доходів загального фонду державного бюджету [18].

Після представлення відповідного проекту закону судова спільнота сформувала звернення до О.В. Турчинова та П.О. Порошенка, яке має вимогливий характер - залишити відповідну систему надходжень від судових зборів у колишньому вигляді. У зверненні представлені статистичні дані. Так, із моменту запровадження додаткового механізму фінансування судової системи вдалося підвищити рівень забезпечення потреб судової системи, який у 2013 р. досяг 46,8%. До цього, як зазначають судді, рівень забезпечення потреб у фінансових ресурсах судів не перевищував 30% [14]. Думка щодо необхідності збільшення або зменшення фінансування судової системи може мати дискусійний характер. З одного боку, ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказує на незалежність суддів та забезпечує їхнє фінансування в окремому порядку. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/99 від 24.06.1999 р. характеризує зменшення фінансування суддів як форму фінансового впливу. З іншого боку, основи конституційних принципів полягають у забезпеченні прав і свобод громадян [19].

На нашу думку, кожне твердження має свою правду, проблема лежить значно глибше, а саме в економічній площині. Про це свідчить досвід розвинених країн світу, де судові інстанції не мають потреби виборювати собі додаткові кошти, певні привілеї, недоторканність суддів та ін., про це дбає держава, яка, у свою чергу, має можливості забезпечити і судові інстанції, і добробут громадян.