Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку до міліції або до відповідного органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання до міліції, або до відповідного органу місцевого самоврядування, або передати особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка мала право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку до органу міліції або відповідного органу місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції чи відповідному органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до відповідного органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання органові міліції, про що робиться оголошення у пресі.

Якщо протягом шести місяців не буде виявлено власника (володільця), або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, орган міліції має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом 3 років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність відповідної територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це органові міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку власника.

Особа, яка затримала тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо вони можуть забезпечити її утримання та догляд з додержанням ветеринарних правил, чи передати її органові міліції або органові місцевого самоврядування.

У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання і в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з урахуванням вигод, здобутих від користування нею. Ця особа також має право на винагороду.

Відповідно до ст. 343 ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, в якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

До похідних способів набуття права власності належать усі договори на відчуження майна: договори купівлі-продажу, поставки, дарування, міни, позики та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання дійсним договору, непосвідченого нотаріально. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої державної реєстрації.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо майно не може бути витребуване у нього, відповідно до норм ст. 388 ЦК України.

Крім договорів, похідним визнається і такий спосіб набуття права власності як спадкування, незалежно від того, чи є підставою спадкування заповіт або закон.

Фізична особа може набути також право власності шляхом приватизації державного майна та майна, що є комунальною власністю. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, відповідно до ст. 345 ЦК України та інших нормативних актів.

Земельні ділянки державної або комунальної власності, які передаються для продажу суб'єктом підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах шляхом земельних торгів (земельний аукціон або конкурс). Рішення про земельні торги приймається органами державної влади та місцевого самоврядування.

2. Способи припинення права власності

Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, є юридичними фактами, зазначеними в законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмова власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури;

6) викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

7) викуп нерухомого майна у зв'язку із суспільною необхідністю земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиція;

10) конфіскація;

11) припинення юридичної особи чи смерть власника.

Право власності може бути припинені в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки виникнення права власності на річ в однієї особи водночас припиняє право власності на ту саму річ в іншої особи, підстави виникнення права власності водночас розглядаються і як підстави припинення права власності.

Стаття 347 ЦК України передбачає, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, що свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про цю відмову.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до відповідного реєстру.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

У випадках, якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного органу державної влади, підлягає примусовому продажу.

У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума, одержана від продажу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за новим законом потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частинами першою, другою та третьою цієї статті.

Право власності на майно припиняється у разі його знищення.

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до відповідного реєстру.

Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Суд постановляє рішення про викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності за позовом відповідного органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Власник земельної ділянки має бути повідомлений письмово про необхідність викупу не пізніше ніж за рік до вчинення позову про викуп земельної ділянки. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а у разі спору -- судом. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та всі збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода). За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, йому може бути надана органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки, інша земельна ділянка, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, здійснюються за рішенням суду шляхом викупу зазначеного нерухомого майна й обов'язкового попереднього відшкодування збитків у повному обсязі. Позов про припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, подається зазначеними вище органами.

Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої з метою суспільної необхідності, є неможливим без припинення права власності на це майно.

Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.

У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на покращання земельної ділянки, та упущеної вигоди.